Лені Ріфеншталь: 102 роки щасливого життя замість покарання за пропаганду Гітлера

Лені Ріфеншталь, а за свідоцтвом про народження Гелена Берта Амалія Ріфеншталь, створила фільми, які досі вражають своїм масштабом – «Олімпія», «Тріумф волі», «Боги стадіону», «Долина». Улюблена режисерка Гітлера, яку називали останнім живим міфом Третього Рейху. Здавалося б, після краху нацистів мала б щезнути, розчинитися, бути покараною. Але ні. Історія Лені Ріфеншталь якраз і цікава своїм парадоксом: її не брало нічого – ні суди, ні осуд, ні вік, ні аварії.

інка, яка мала б втратити все за «плідну» співпрацю з найбільшим після путіна злочинцем світу, навпаки продовжувала насолоджуватися життям, дивувати глядачів і була дуже затребуваною. Що це? Сила таланту (а вона дійсно була талановитою)? Доля (хто має повіситися, той не потоне)? Везіння? Навряд чи є однозначна відповідь. Її немає і у фільмі «Сила образів. Прекрасне і жахливе життя Лені Ріфеншталь», який у 1993 році зняв і присвятив режисерці інший режисер Рей Мюллер. Але від того й цікаво заглибитися в її життя, а заразом нагадати, що пропагандисти не завжди бувають покарані. З сімоньянками-соловйовими цього допустити не можна.

НЕ НАЇВНА ДІВЧИНКА

«Для мене Гітлер – найвеличніша людина… Він розумний, привабливий. Всі видатні постаті Німеччини – Фрідріх Великий, Ніцше, Бісмарк – мали якісь недоліки. Є вони й у соратників Гітлера. Лише у нього одного їх немає», – казала Лені Ріфеншталь у лютому 1937 року в інтерв’ю одній з американських газет. Цю цитату наводить у своєму дослідницькому фільмі «Час пітьми і мовчання» його авторка Ніна Гладіц, яка намагалася довести причетність кінорежисерки до злочинів нацизму – нехай не безпосередню, фізичну, але не менш вагому – ідеологічну.

Було це у 1980-х роках – після кількох десятиліть слідств, суперечок і судів щодо ролі Ріфеншталь у популяризації нацизму. Ніну Гладіц обурювало, що Ленні не притягнули до відповідальності. Навпаки, режисерка повернулася до роботи, до публічності, стала зразком для феміністок – як успішна жінка у чоловічому середовищі і мала підтримку кіносередовища, яке закликало розділяти мистецтво від історичного контексту його створення. (Нічого не нагадує?) У 1984 році Лені Ріфеншталь подала на Ніну в суд за наклеп. Їй тоді сповнилося 82, і вона була впевнена у своїй невинності і наводила повоєнні судові підтвердження цього.

НЕОФІЦІЙНИЙ ВИРОК

Після Другої світової війни Лені Ріфеншталь дійсно пройшла 37 судових процесів, але за жодним звинуваченням у злочинах нацистів не була визнана винною.

Певний час її умовно «засудили» у сфері кіномистецтва – не запрошували знімати. Жоден з її 14 нових кінопроєктів після війни не був реалізований. Вона провела 2 роки в психіатричній лікарні, але все ж повернулася до нормального життя – вийти з кризи їй допомогло те, що в цю кризу занурило: кіно. Точніше, пропозиція Фінського олімпійського комітету у 1952 році зняти фільм про Олімпійські ігри. За ним з такою ж пропозицією до Ріфеншталь звернувся і Норвезький комітет. Для Лені така увага стала моральною підтримкою, змусила взяти себе в руки та повернутися у професію. Але не в документалістику – олімпійським комітетам Ріфеншталь відмовила, пояснюючи, що свій найкращий фільм про Олімпіаду вона вже зняла. Потім до Ріфеншталь зверталися про співпрацю багато інших кінодіячів: Жан Маре, Жан Кокто, Інгрід Бергман, Вітторіо де Сіка. Вони розуміли, що ця жінка – профі.

Читайте також: Жанна Кальман: жінка, яка весело прожила 122 роки

З ЄВРОПИ – В АФРИКУ

Лені полетіла в Судан – фотографувати Африку. Репортажі дійсно вдавалися неймовірні. Їх публікували найвідоміші видання: The Sunday Times Magazine, Paris Match, Stern. Ріфеншталь не спинилася лише на краєвидах і пішла далі: досліджувати життя нубійського племені. До неї ніхто з іноземців не ступав на цю землю, і Лені стала першою і єдиною, кого нубійці пустили до себе. Вони відкрили їй дивовижний, майже первісний світ, а вона відкрила їх сучасному світу.

Ріфеншталь фільмувала побут, традиції, життя нубійців. Її репортажі стали головним джерелом для істориків, антропологів і журналістів, які вивчали й досліджували Африканський континент.

Під час однієї зі своїх поїздок Африкою Лені познайомилась з німецьким оператором-початківцем Хорстом Кетнером, який виріс в Чехословаччині. Йому було 26, їй 66.

Читайте також: Міріам Родрігес: мати, яка помстилася за доньку і знайшла 10 вбивць

У 80 ЖИТТЯ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ

У 1987 році Ріфеншталь опублікувала свої мемуари. Ясна річ, вони стали бестселером. Їй сповнилося 85, але роки не заважали Лені читати лекції в університетах, їздити з виставками, презентаціями книги.

У 91 вона знялася у згаданому фільмі Рея Мюллера про себе – і енергійно ділилася професійними секретами, розповідала про себе. Фільм, до речі, отримав премію «Еммі».

У 93 роки в Лейпцизі провела ретроспективні покази своїх фільмів. У 95 взяла участь у присвяченій їй виставці в музеї кіно Постдама і у святкуванні 75-ліття журналу Time. На ювілей цього впливового видання режисерку запросили як почесну гостю й вітали її появу оваціями. Вітали ту саму Ріфеншталь, яка у вересні 1939 року на чолі бригади кінематографістів фільмувала вторгнення до Польщі.

У 98 років вона вижила після падіння гелікоптера – встигла катапультуватися з нього перед тим, як спалахнув вогонь.

Читайте також: Мадам Тюссо: донька ката, яка зробила бізнес на відрубаних головах і воску

СЦЕНАРІЇ ЖИТТЯ

У серпні 2002 року режисерка відсвяткувала своє сторіччя, на вечірку прийшло чимало кінозірок. А через рік – менше ніж за місяць свого 101-річчя пані Ріфеншталь померла тихо й спокійно у своїй віллі в мальовничому містечку Пекинг у Баварії.

«Я все життя належала мистецтву, в усьому, що я робила, я шукала цікавий поворот, щоб створити незабутній художній образ», – казала Лені. Власний образ їй, безумовно, вдався.

У 2007 році її фільми були вперше офіційно показані в Україні, щоправда, лише два останніх – «Кораловий рай» і «Мрії про Африку». Хоча головні стрічки Ріфеншталь «Олімпію» та «Тріумф волі» українці могли бачити й без офіційних показів. Стрічки, після яких мимоволі замислюєшся над багатьма питаннями. Наприклад, як тендітна жінка могла створити такі масштабні зйомки? Вони дійсно вражають. І як талановита, розумна жінка могла без докорів та сумнівів добровільно працювати на ідеологію катів? Вона ж не могла не бачити злочинів. І чому так дивно складаються долі: хтось живе праведно, скромно і… мало, а хтось був причетний до злочинів і при цьому жив довге, щасливе, насичене життя.

До речі, вже після смерті режисерки та сама правдолюбка Ніна Гладіц написала у 2015 році книгу «Лені Ріфеншталь: кар’єра одної злочинниці». Але 30 видавництв відмовилися її друкувати. Вдалося це аж у 2020 році. Через рік пані Гладіц померла. Серцевий напад. Їй виповнилося 50. Сценарії життя часто дивніші, ніж у кіно…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Марія Данилова: кохана шпигунка Сосюри
• Полтавка Мура Закревська: подвійна агентка, коханка трьох знаменитих чоловіків
• Жіночі історії: про стюардесу, яка перехитрила смерть і вижила в трощах Олімпіка, Титаніка і Британніка