Олена Орлюк – не лише очолює Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (IP офісу). Вона також академікиня, докторка юридичних наук, професорка кафедри Інтелектуальної власності та інформаційного права КНУ імені Тараса Шевченка. Пані Олена – авторка понад 250 наукових праць з питань інтелектуальної власності, тому як ніхто добре знається в цій нагальній темі – особливо у час війни. Адже за останні півтора року ми бачимо надзвичайне зростання інтересу українців до власного народного спадку та його переосмислення. У зв’язку з цим виникає чимало питань: кому належать права на предмети традиційної культури  чи можна автентичний орнамент вишити на сучасній сукні, як допомогти майстриням, які часто на голому ентузіазмі зберігають старовинні ремесла, чи можна запозичити зареєстрований орнамент без дозволу? Про все це ми й розпитали Олена Орлюк…

Пані Олено, чи за час війни збільшився потік людей, що йдуть до вас із національними мотивами та їх інтерпретаціями?

Так, це дійсно правда. Наведу як приклад такий факт – українці все частіше реєструють авторське право, пов’язане з національними знаннями та мотивами.

Нещодавно ми проводили захід “IP у фешн-індустрії” в рамках проєкту “34 полюси творчості”, і обговорювали з українськими дизайнерами питання, як посилити захист народного спадку. А також консультували щодо охорони промислових зразків дизайну та окреслювали тонку межу, що проходить між інтелектуальною власністю та народною традицією.

Я уважно стежу за новими культурними продуктами, і можу відзначити велику кількість пісень з народними мотивами, які йдуть до нас на реєстрацію. Те ж саме скажу і про книги: мене дуже порадували численні видання про українську етніку та культуру на цьогорічному Книжковому Арсеналі. І, звісно ж, окремо стоїть величезний пласт контенту на цю тему, який створюється у соцмережах та на телебаченні.

Чому саме в цей час ми так активно повертаємось до свого коріння? По-перше, тому що це питання самоідентифікації, яке саме зараз надзвичайно важливе для українців. Ми хочемо максимально відмежуватись від будь-яких натяків на те, що в нас є спільна історична спадщина з росією, та позбутися токсичних культурних впливів агресора. І українські традиції та українська культура тут – найперші помічники, адже вони у нас багатющі, тисячолітні.

Нашою культурою варто пишатися, її варто розвивати. З 2014 року це стало особливо помітним трендом, який тільки посилився через повномасштабну війну

Скажіть, спеціалістів у яких галузях потрібно залучати до роботи з народним спадком, щоб він ще гучніше заявив про себе на міжнародному рівні?

Кваліфікованих працівників Міністерства культури та інформаційної політики, філологів, етнографів, спеціалістів з інтелектуальної власності, і обов’язково – економістів. Коли ми говоримо про адаптацію національних традицій до сьогодення, ознайомлення з нашим народним спадком як українців, так і міжнародної спільноти, то, перш за все, йдеться про креативні індустрії. Відповідно, потрібно залучати всі інституції, які працюють із цією сферою.

А що конкретно спеціалісти мають робити для того, щоб доносити знання про традиційну культуру до широкого загалу? Які канали комунікації є найкращими в цьому випадку?

Перш за все зазначу, що ми живемо в епоху лідерів думок та блогерів, до яких є багато довіри серед їхніх підписників. Мова йде про мільйонні аудиторії. Тому переконана, що було б доречно лідерам думок включати у свій контент інформацію, яка може заохотити суспільне обговорення теми народного спадку. Не менш важливим є обговорення цього питання і на сторінках популярних ЗМІ.

Якщо говорити про завдання IP офісу, то насамперед мова йде про проведення всебічних консультацій та воркшопів для індустрій, які працюють із народним спадком.

Ми повинні поширювати знання через різні платформи та формати: онлайн та офлайн, друковані, відео, аудіо… Головне – зробити цей контент максимально цікавим та доступним

Одне з нагальних питань у сфері інтелектуальної власності – кому належать права на предмети традиційної культури. І чи варто взагалі говорити тут про права?

Права на традиційну культуру належать українському народу. Адже це культурна спадщина, яка має тяглість протягом багатьох століть та поколінь. Тому кожна людина може опиратися на ці мотиви й традиції та використовувати їх. Звісно, одна справа – коли я зберігаю вдома умовний бабусин спадок, наприклад: рушники, вишиванки, посуд. Зовсім інша – коли створюю щось на основі народного мотиву, обробляю та переосмислюю його. Але у будь-якому разі я маю на це повне право, і ніхто не може його обмежити.

В IP сфері існує таке поняття як суспільне надбання. Як воно працює? Після смерті автора відраховують певну кількість років (залежно від типу твору, зазвичай  для авторського права це 70 років), і його інтелектуальний продукт стає суспільним надбанням. З цього моменту не потрібно питати у когось дозволу, щоб його використовувати – звісно, за умови посилання на автора й не спотворювання такого твору. З традиційною культурою маємо трохи подібну, але не аналогічну ситуацію, адже у більшості випадків ми не знаємо імені творця. Але тут хочу зробити обмовку – дуже часто буває так, що ми вважаємо якийсь твір народним, а виявляється, що його автор дуже відомий. І це питання, перш за все, нашої освіченості та обізнаності.

Якщо ж ми дійсно говоримо про національні мотиви, то ще раз наголошу, що ніхто не забороняє їх використовувати та розвивати

Читайте також: Вивчаємо своє: український фартух – цікаві факти, прикмети й стародавня мода

Чи мають народні мотиви регіональну приналежність? Чи мають право з ними працювати митці з інших регіонів?

Так, звичайно. Ми не можемо сказати: ось ця художниця має право брати ці мотиви в роботу, бо вона народилася на певній території, а інша – ні, бо вона не тутешня. Це нонсенс! Завжди є можливість створити певний об’єкт із використанням народних мотивів і зареєструвати авторське право на себе.

Можна зайти й з іншого боку. Уявімо собі, що фотограф робить світлини предметів народного вжитку – припустимо, петриківського розпису від кінця XIX століття і до сьогодення. Потім укладає із них альбом. Хто у такому випадку автор? Звісно той, хто зробив світлини. Інша справа – що він обов’язково має ідентифікувати зображені предмети: підписати автора та місце його життя й роботи, якщо вони відомі, якщо ж ні – вказати, кому належить зображене на світлині та де це зберігається.

У ситуації, коли кожен має право на використання народних мотивів, є і зворотний бік. Ми періодично чуємо про недобросовісних “переосмислювачів”, які можуть взяти, наприклад, частину автентичного орнаменту зі старовинної сорочки, вишити його на сучасній сукні й представити це як свій авторський виріб. Чи регулюється це якось законодавчо?

Це як питання з наукової сфери: який відсоток плагіату є допустимим? Відповідь очевидна – нуль. Так, в описаній вами ситуації ми певною мірою говоримо про доброчесність. Приналежність того чи іншого мотиву легко перевірити – у нас є видання, де вишивки чітко класифіковані за регіонами, іноді й за історичними періодами. І коли хтось бере відомий мотив і говорить, що це його авторська робота – він у жодному разі не може привласнити авторські права на цей мотив, адже це просто копія. Звісно, немає ніяких заборон на те, щоб виготовити цей одяг та просто носити його. Зовсім інша справа, якщо цей виробник починає заявляти, що ця конкретна вишивка (безвідносно до одягу, на який її нанесено) – його власна розробка. Тут уже дійсно питання етики та моралі.

Є і наступний рівень – коли імениті дизайнери запозичують відроджені народні орнаменти й заробляють на цьому чималі кошти. Мало того, що вони не платять роялті народним майстрам, які відроджують цю конкретну вишивку, вони ще й не вказують її українське походження.

Таким чином, крім прямих матеріальних збитків втрачається можливість популяризувати нашу традиційну культуру

Читайте також: Українська хустка: цікаві факти про значення, традиції, прикмети

Як суспільству варто реагувати, щоб запобігти таким ситуаціям?

Це можливо регулювати публічним осудом. Зараз ми бачимо деякі успішні приклади. Знову-таки, це до питання освіченості. Людина може просто не знати, як себе поводити в такій ситуації, і вважати, що вона нічого поганого не зробила.

Якщо говорити юридично – справді, у неправильному чи відсутньому коментарі ніякого порушення немає. Тому що чиї права порушують ті, хто використовує народну творчість без посилання на першоджерело? Так, українського народу. І таку справу буде дуже важко довести до суду.

Які доопрацювання потрібні, щоб народна спадщина була під більш надійним захистом?

Це питання, яке ми наразі вивчаємо. В принципі, цим займається весь світ – у Всесвітній організації інтелектуальної власності (WIPO) також на порядку денному стоїть тема традиційних знань та виражень культури й того, як вони співвідносяться з інтелектуальною власністю. У традиціях європейських країн згадувати ці об’єкти в законодавстві про авторське право чи інтелектуальну власність в цілому. Але в світі чим далі, тим більше уваги відводиться тому, аби вивели їх як специфічний об’єкт охорони та захисту. Цікавий кейс того ж Киргизстану: вони перші серед країн Середньої Азії прийняли Закон про охорону традиційних знань. Українська народна спадщина як об’єкт охорони у цьому плані нічим не відрізняється від спадщини країн Європи, Америки, Азії чи Африки. Але в будь-якому разі потрібне додаткове дослідження, в тому числі через призму IP. Наш офіс активно співпрацює з WIPO, ми шукаємо розв’язання цього питання.

А як ще IP офіс може стимулювати центри збереження народної культури, які функціонують в Україні? Як можна допомогти майстрам, які, скажімо, роблять ліжники в Яворові чи займаються традиційною вишивкою?

Ми можемо допомагати їм впливом на ринок сувенірної продукції, який зараз перенасичений дешевими підробками. Для того, щоб уберегти наших виробників від такої недобросовісної конкуренції, потрібно розробити механізм охорони й захисту їхньої продукції. Я маю на увазі торговельну марку або географічне зазначення, в окремих випадках можна говорити про промислові зразки та авторське право.

Крім цього, варто додати рекомендації щодо покрокових дій – механізм подачі документів на захист має бути максимально прозорим та зрозумілим. Ті самі вишивки можна оформити як географічні зазначення і, відповідно, на них буде поширюватися охорона. Якщо хтось захоче запозичити зареєстрований орнамент без дозволу – це буде вважатися порушенням. Потрібно лише розв’язати питання з тим, кому саме будуть належати права – адже в кожного регіону є притаманні лише йому вишивки. Теоретично, це можуть бути локальні спілки майстрів. Насправді Україна вже робить перші кроки в цьому напрямку.

У статусі географічного зазначення у нас охороняється таке традиційне вираження культури, як петриківський розпис. На черзі – писанкарство, адже це традиційне знання, притаманне лише нашим теренам

Читайте також: Українська сорочка: цікаві факти та відмінності від вишиванки

Чи вважаєте ви, що нашим креаторам, які існують на локальному та глобальному ринках, заради популяризації України потрібно ще більше апелювати до теми народної спадщини?

Однозначно так! На сьогодні питання, щодо яких іде робота на міжнародній арені, – це переважно фінансова та військова допомога, підтримка наших біженців. І це, звісно, надзвичайно важливо. Але ми також маємо активно доносити те, що Україна має величезні таланти, перспективи та ідеї, які можуть стати підґрунтям для розвитку та руху вперед всього цивілізованого світу. Серед іншого, ідеться про нашу інвестиційну привабливість. Тому я наголошую, що IP в умовах війни – це надзвичайно важлива сфера, адже мова не лише про бренд “Україна”, а й про наше економічне виживання зараз, і про наше процвітання в майбутньому.

Отже, нам потрібно якомога більше таких собі послів – не за посадою, а по суті, які будуть використовувати це вікно можливостей і максимально, через різні канали презентувати Україну за кордоном. Важливо, щоб вони освітлювали не лише сучасність, а й показували нас як носіїв багатої тисячолітньої культури. Тут необхідне регулювання і на політичному рівні: держава повинна популяризувати та розвивати знання про народну спадщину. Зокрема, оцифровувати, створювати загальнодоступні бібліотеки та архіви, онлайн-платформи. Сьогодні як ніколи потрібно докладати до цього зусиль.

Підписуйтесь на наш дайджест у Telegram, жіночі історії в Інстаграм та приєднуйтеся до нашої веселої 46 000-ї спільноти у Facebook. Не спамимо дописами, ділимося лише дійсно цікавим.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: