Принцип крісла-гойдалки знайомий кожному: розгойдуєшся туди-сюди, туди-сюди – ілюзія руху, активності, хоча залишаєшся на місці. В кріслі справжньому таке гойдання – заспокійливе задоволення. В кріслі образному, коли розгойдуєшся, але залишаєшся в одній і тій самій точці, – з часом виникає відчуття незадоволеності.

Згадаймо, як ми загораємося вивчити англійську чи зайнятися своєю фігурою чи перетворити улюблений графічний дизайн на власний бізнес. Тут же починаємо вивчати тему, студіювати вебінари, тренінги, корисні книжки, розпитувати знайомих, закінчуємо чергові курси – а «віз і нині там». Минає місяць, рік… З англійської вивчене лише слово let’s start, яке вкотре повторюєш собі для старту. Щодо схуднення – «скидаєш» не кілограми, а нові вісім статей у фейсбук-закладки про різновиди дієт і абонементні знижки в спортзалах. І вже можеш заробляти на рецензіях про курси з графічного дизайну, але власну справу так і не починаєш.     

Хорошу велику книжку про це (і не лише про це) написав Баррі Шварц «Парадокс вибору». Я, теж «заражена» таким синдромом, вибрала з неї ключове.

ЩО ТАКЕ СИНДРОМ КРІСЛА-ГОЙДАЛКИ

Насправді такого терміну ні в психології, ні в соціології, ані в інших науках нема. Але так образно і психологи, і соціологи, і той самий Баррі Шварц називають ситуацію, коли ти начебто щось робиш, але нічого не робиш – постійно готуєшся почати робити: шукаєш найближчі до роботи курси англійської, купляєш всі можливі програми з графічного дизайну і навіть спортивну білизну для фітнесу. А згодом вирішуєш пошукати курси все ж ближчі до оселі, зробити спочатку візитки «фахівець з графічного дизайну», дочекатися знижок на «адідаси» для бігу. І так по колу. Розгойдуючись без зрушень, як у кріслі-гойдалці.

Коучі з різних комунікаційно-соціальних-НЛПішних «наук» називають схожий на цей стан «перепідготовленість»: ти настільки багато знаєш про певну справу, що ці знання замість того, щоб допомагати рухатися, навпаки змушують ще більше пригальмовувати.

Чому саме? Є три причини. Покопирсайтеся в собі, ви їх точно знайдете

Діор, ретро
Причина перша: страх

Це може бути страх чого завгодно: змінити звичний режим життя, ризикнути грошима, іменем, не впоратися, «вляпатися», втратити стабільність, почути «а я тобі казала!» від рідних і скептичне «ну-ну» від «доброзичливців». Тому й ховаємо цей страх за бурхливою підготовкою і запевняємо себе «от-от», скоро – заговоримо англійською, оголосимо про звільнення і початок власної справи, зайдемо нарешті в той спортзал, нехай йому грець.
Якщо ж на початок власної справи вам не вистачає коштів, то знаємо, де знайти гроші для старту жіночого бізнесу – вам ці ресурси допоможуть.  А ще маємо надихаючу історію Світлани Нікішиної, яка започаткувала “Академію побачень”.

Причина друга: нездоровий перфекціонізм

За перфекціонізмом, скажуть досвідчені психологи, теж стоїть страх. І за кожним, в принципі, розумним висловом «краще не робити ніяк, аніж погано» часто ховається «я боюся осуду, критики, провалу», породжене ще в дитинстві.

Безумовно, прагнути до найкращого результату потрібно, і саме це вирізняє справжніх фахівців і успішних людей. Але ж не переробляючи візитки всоте, не відмовляючись від десятого спортзалу через розташування. Читати про найефективніші способи вивчення англійської – це не означає вчити англійську.

Причина третя: перенасичення інформацією 

Особливо в наш час, коли інформація ллється звідусіль, а фейсбук чи банер на сайті пропонує ще краще, ще глибше, ще дешевше, ще правильніше, ще швидше щось почати робити.

І ти гортаєш, скролиш, вивчаєш і не можеш зупинитися в надії – ще один перегляд і вже точно почнеш. Як серіал 🙂

ЯК ПЕРЕСТАТИ ПОЧИНАТИ І ПОЧАТИ ДІЯТИ

Повірте, з внутрішніми страхами, перфекціонізмом можна справитися без психоаналітиків і обмежити потік інформації, не викидаючи гаджети. Але за двох умов.

Перша: треба визнати істину причину свого безтолкового розгойдування. Друга умова: мати справжнє бажання все ж встати з того крісла-гойдалки і почати робити. Після цього пан Шварц рекомендує наступні три кроки і, побачите, все піде як по маслу.

Обмежте вибір

Пообіцяйте собі, що – умовно – пройдете лише один тренінг, вивчите лише спортзали свого району, розпитаєте лише двох фахівців. І баста – після цього чіткі дії. Бажано з чітким часовим обмеженням: до 1.12 – подати документи, до 10.12 – вивчити 15 слів, через місяць взяти участь у виставці графічного дизайну і так далі.

Читайте також: Олена Смирнова: як одеська прачка стала графинею

Просто йдіть

Нехай маленькими кроками, але йдіть. Не потрібні миттєві звитяги, великі результати – рухайтеся поступово, обережно, так, як вам комфортно, головне – рухайтеся. Банальне, але дієве правило: окресліть три першочергові завдання, розбийте їх на маленькі підзавдання і за цим маршрутом, наче по стрілочках, пересувайтеся. Не зглянетесь, як з точки нуль перейдете до завдання номер 12.

Тримайте баланс підготовки і реалізації

Ще одна прозаїчна техніка, але ефективна: в записничку розділіть сторінку на дві колонки. У першій записуйте справи, спрямовані на полегшення чи підготовку вашого починання. Наприклад, прочитати статтю журналу «Українки» про інтервальне голодування.

У другій колонці записуйте конкретні дії з втілення задуманого: розчистити холодильник і віддати сусідці всі солодощі, зробити вправу «собака мордою вниз». Співвідношення першої і другої колонки має бути 1:2, тобто конкретних дій має бути вдвічі більше, ніж підготовчих.  

Зрештою те, що ви прочитали цю статтю, це вже дія: значить, ви розумієте, що засиділися в кріслі – загойдалися. Тепер встаньте і йдіть 🙂 І нехай вас надихнуть 8 видатних українок, про яких ми не знали – впевнені, ви не знали про них теж.

ааа