Помандер – річ, без якої середньовічні пані втрачали свідомість
Без нього не виходили на вулицю і з ним позували на портретах
Без нього не виходили на вулицю і з ним позували на портретах
Історія жіночих речей, подекуди, не менш цікава, аніж історія великих подій. На декотрі, як зараз модно казати, дамські «гаджети» далекого минулого дивишся і не второпаєш – що це? Для чого служило? Як використовувалося? Ми, сучасниці, й гадки не маємо, а жінки сотні років тому не уявляли свого життя без, скажімо, шатлена чи карне. Про такі цікаві жіночі речі – наша нова рубрика “Чудасія”. І її новий «герой» – помандер.
З французької мови слово «помандер» буквально перекладається як «амброве яблуко» – pomme d’ambre. Хоча на яблуко ця річ схожа лише за круглою формою.
Первісно це була воскова кулька, просякнута амброю, мускусом, пахощами, маслами, або мініатюрна скринька чи мікромішечок з усім переліченим.
Ці «ароматичні штучки» привезли в Середньовічну Європу східні торговці. Вони нюхали помандер, щоб освіжити подих, розслабитися, зняти головний біль, полегшити дихання. Але найважливіше – щоб не відчувати… сморід на вулицях, куди в ті часи виливали і викидали всі нечистоти.
Такий захист носів і легенів одразу оцінили заможні європейці, які торгували зі Сходом, і запозичили помандери собі. Особливо популярними вони стали серед ніжних і чутливих пані, які постійно втрачали свідомість від задушливих запахів навколо. Заможні жінки тут же присвоїли помандери і без них не виходили на вулиці.
Що тільки не закладали в помандер: від вже згаданих «базових» амбри, мускуса і трав до східних спецій і деревної смоли. Кориця, гвоздика, мускатний горіх, розмарин, майоран, ладан, лаванда, камфора – десятки есенцій, екстрактів, рослин змішували тодішні і лікарі, і «алхіміки». Сумші мали різне призначення: перебити неприємні запахи, очистити ніс, освіжити голову, пролікувати нежить.
За легендою, свій власний аромат для помандера розробив і Мішель Нострадамус – з екстракту троянди і лабданума.
Читайте також:
Спершу помандери були звичайними восковими кульками. Але з часом їх наповнювали дорогими інгредієнтами, збільшуючи попит знаті. Мати помандер вважалося престижним і, відповідно, це намагалися підкреслити. Для помандерів почали створювати чохли і кульки з золота та срібла, прикрашали перлинами, камінням, підвішували до чоток чи поясів.
Змінювалися й форми: помандери нанизували як намистини на кольє, вставляли в персні замість каміння, оформлювали як підвіски у формі сердець, яблук, кораблів, книжечок. Деякі помандери, як скажімо у шотландської королеви Марії Стюарт, мали кілька відділень для різних інгредієнтів. На більшості картин того часу вельможі зображалися завжди з помандером – ознакою високого статусу.
Читайте також:
З поширенням гігієни і облаштуванням міст необхідність у помандерах зникла. Але вони все ж дійшли і до наших днів. Не як точна копія, а за суттю дії. Всі ми їх використовуємо, просто не здогадуємося про походження.
Наприклад, помандери лягли в основу традиційної європейської різдвяної «ароматичної композиції» – апельсина чи яблука, в які увіткнуті пуп’янки гвоздики. З помандерів «вийшли» також усі нинішні освіжувачі повітря, саше, ароматизатори. «Амброві яблука» нашого часу 🙂