Проєкт Gidna благодійного фонду Future for Ukraine створений для того, щоб надавати психологічну допомогу жінкам, які пережили сексуальне насильство від російських військових або ж стали його свідками. У рамках проєкту вони можуть отримати безкоштовні консультації від фахівців, що мають багаторічний досвід роботи саме з травмою насильства та пройшли спеціальне навчання у психологині Рут Дорум з Ізраїльської коаліції травми (Israel Trauma Coalition), яка спеціалізується, зокрема, на роботі з травмами сексуального насильства та ментальними наслідками війн. Ці унікальні знання є запорукою ефективної психологічної допомоги й українським жінкам.

Психологиня Анастасія Ратушна – одна з таких фахівчинь. Вона сертифікована як гештальт-терапевтка, має спеціалізацію по роботі з тілом, травматичним досвідом. Працює психологом з 2004 року, і переважно з дорослими.

Анастасія розуміє, наскільки складна ця тема. Зґвалтування чи фізичне насильство – це не просто пошкодження тіла, з яким можна жити, а набагато глибша травма. Травма проти особистості, проти її волі та гідності. Це гендерно обумовлене насильство. І допомогти впоратися можуть лише фахівці.

Чому варто звертатися до фахівців і чим допомогти жінці, яка зіштовхнулася з насильством, пані Анастасія розповіла журналу “Українки”

Анастасіє, то ж чому важливо звертатися до професіоналів?

Коли ми говоримо про травматичні події, це якась дуже велика подія, що травмує та кардинально змінює життя людини, з нею важко впоратися. Насамперед людині потрібно справлятися з первинними наслідками, відновлювати базові фізіологічні функції. Але також і осмислювати, що з нею сталося, відновлювати своє життя, стосунки з іншими людьми. Адже стосунки також руйнуються, оскільки людина змінюється, колишні зв’язки можуть перестати бути актуальними.

Тобто людина проходить певні етапи відновлення, і щоб ефективно працювати з темою травми, треба розуміти, що це за етапи, яка їх специфіка, як працювати на кожному з них. Саме тому дуже важливо, щоб фахівець був обізнаний з темою травми, знав, що треба для того, щоб допомогти людині це подолати.

Що важливо знати жінкам, які пережили сексуальне насильство?

Я вважаю, найголовніше знання – це те, що вона не винна. Вона не винна у тому, що відбулося. Взагалі. Не зважаючи на те, як вона себе поводила, як була одягнена, що робила або не робила, відповідальний та винний у тому, що сталося, – саме кривдник, насильник. Це найголовніше, бо після сексуального насильства у жінки часто виникає, окрім інших почуттів, самозвинувачення себе за те, що з нею сталося.

Додатково це може підігріватися реакцією соціуму, адже соціум, який, як певна жива система, важко реагує на сексуальне насильство і не завжди коректно надає підтримку жінці. Іноді може й відмахнутися, сказати: сама винна, сама спровокувала. І це може бути швидким способом відсторонення від важких переживань.

Тому жінці варто знати, що вона не винна в насильстві за жодних умов

Читайте також: Для жінок, що пережили насильство під час війни, створили проєкт психологічної допомоги GІDNA

Так, але жертви насилля часто чують “спровокувала сама”. Чим продиктовані такі закиди?

Психіка дуже хитро працює. Знаєте, таке трохи магічне мислення: я можу контролювати щось у своєму житті, і якщо я вдягнуся правильно, буду правильно себе поводити, зі мною нічого такого не станеться.

Є такий вислів – «біле пальто», він для певної людини означає: я краща, я точно знаю, що зі мною такого не буде. Саме з цієї позиції й виникають такі закиди, бо проявляти емпатію, співчувати жінці, яка пережила насильство, буває дуже важко, енерговитратно.

Людина, яка дізнається про насилля, автоматично приміряє ситуацію на себе й запитує, чи могло б це статися з нею. Тож це такий захисний механізм психіки. Він дуже травматичний для тих, хто мав цей досвід. Але по-людськи це можна зрозуміти.

Багато жінок мовчать про пережите й страждають наодинці. Як розпізнати жінку, яка зазнала сексуального насильства?

Складне питання. Психіка дає нам багато можливостей для адаптації й маскування власної травматизації. Тобто, якщо людину вдарять, ми можемо бачити слід від цього. А слідів, які залишаються в душі, не тілесних, ми не можемо бачити. Думаю, тут немає якихось стовідсоткових маркерів, що людина пережила саме такий вид насильства.

Але жінка, наприклад, може не хотіти спілкутися з певними людьми або уникати певних місць, замикатись у собі – це ознаки того, що вона переживає щось важке, зокрема, й насильство.

Ми маємо бути уважними до близьких жінок, до того, як раптом змінюється їх поведінка

Читайте також: 15 днів під обстрілами Бучі: розповідь Наталії Ємеліної, яка пережила окупацію

Які ще дії чи висловлювання можуть на вказувати на те, що з жінкою щось коїться? Можливо, такі жінки не дозволяють до себе торкатися, тобто не витримують фізичного контакту?

Думаю, це стереотипи. Жінка, яка пережила сексуальне насильство, дійсно може уникати фізичних контактів, як і сексуальних контактів, стосунків з іншими чоловіками, але це не обов’язково. Вона може й більш розкуто себе поводити – це поведінкова посттравматична реакція, коли жінка, навпаки, може вдаватися до хаотичного сексуального життя, щоб у такий парадоксальний спосіб «відігравати», «підліковувати» свою травматизацію. Тобто тут не можна сказати однозначно.

Як тоді розговорити таку жінку? І чи потрібно це робити?

Розговорити? Дивлячись кому. Якщо жінка прийшла до психотерапевта на терапію, то це, по-перше, її вибір, по-друге, тонка професійна задача: як коректно розпитувати, щоб не ретравматизувати. Це навички роботи з важкими темами, які ми, як психотерапевти, відпрацьовуємо роками.

Якщо ж ідеться про близьких, треба бути дуже обережними і не наполягати: якщо людина не хоче про це говорити, треба дати їй можливість побути в собі

Читайте також: Фото війни: українські жінки у 16 проникливих кадрах

Якщо напевно знаєш, що жінка потрапила у таку ситуацію, і хочеш допомогти, як це зробити делікатно?

Найкраще, що можна зробити, – це якось показати: «я тут», і якщо ти захочеш поговорити, можеш звернутися до мене. Якщо жінка дійсно хоче про це розповісти, треба терпляче все вислухати й не давати жодних оцінок. Й не розпитувати, якщо вона не розповідає сама – будь-який інтерес чи втручання може зробити гірше, ще травмувати її, особливо, якщо жінка у гострому стані. Люди по-різному реагують: хтось у перші години чи дні розповідає, бо в цьому є потреба, а комусь це треба в собі довго переживати, перш ніж заговорити про це вголос.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: