Не так давно американська акторка Камерон Діаз викликала велику дискусію в американських соцмережах, розповівши у подкасті для Lipstick on the Rim, що вони з чоловіком сплять нарізно і що вона вважає за потрібне “нормалізувати окремі спальні” для подружжя. Коментарі посипались, розгорілись гарячі суперечки – користувачі поділились на два табори. Одні фоловери говорили, що такий формат сну – це шлях до розлучення, інші – що здоровий сон є пріоритетним, і на цьому крапка.

Камерон Діаз не єдина серед зірок прихильниця окремих спалень. Ось інша знаменита пара Вікторія та Девід Бекхеми сплять не тільки в різних спальнях, а й в різних крилах будинку. В них окремі кухні і навіть внутрішні дворики. І це ніяк не говорить про кризу в їхніх стосунках, а лише про різні біоритми та стиль життя. Але чому ж тоді різні спальні провокують стільки полярних емоцій – аж до категоричного осуду?

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

У США, згідно з дослідженням Американської академії медицини сну, понад третина опитаних зізналися, що сплять окремо від своїх партнерів, аби покращити якість сну. Особливо цей тренд популярний серед мілленіалів (покоління, яким зараз від 28 до 42 років) – 43%. Серед покоління віком 45+ таких 33%, розповідає ВВС. І “мода” на сон у різних спальнях невпинно шириться. А, точніше, повертається: адже спати нарізно колись було нормою.

До 1940 року подружні пари спали в різних кімнатах. І чим вищим був їх соціально-економічний статус, тим поширенішою була ця традиція. Члени королівських родин узагалі спали окремо завжди. Спільне ліжко стало нормою у середині ХХ століття, якраз після сексуальної революції.

Саме тоді й з’явився стереотип: якщо пара не спить, як голуб’ята, то у шлюбі проблеми

А ЯК У НАС?

Якщо зазирнути в нашу історію, то в сім’ях українських селян спальне місце було спільним – спали покотом і дорослі, й діти. Серед українських містян, інтелігенції подружжя могло мати і спільну, і окрему спальню. З приходом “влади рад” і з появою “квартирного питання” окрема спальня для пари вважалася розкішшю: згадаймо часи хрущовок, комуналок, типових радянських квартир, де на кількох десятках квадратних метрів мешкали кілька поколінь. І чимало україннських родин досі так мешкають. На окремий диван чоловік йшов відбувати покарання, як на заслання.

Але якщо взяти, до прикладу, мою бабусю, то вона була винятком з правила — спала в окремій кімнаті, на окремому ліжку. Ба більше: спала на перині, як справжня панянка. Проте такий крок було вимушеним через невиліковну тоді хворобу дідуся — туберкульоз.

А потім це стало нібито таким сімейним правилом — мама з часом стала спати окремо від вітчима, та й я — від свого чоловіка. Ми з ним ще й розішлись у різні кімнати, бо чоловік хотів, аби ми спали… утрьох. Так, я мала, на жаль, суперницю, яку мій чоловік нізащо не хотів залишати на самоті 🙂 Та й вона волала під дверима нашої спальні ображено та пронизливо. Її звали Джесіка, і я зовсім не жартую, коли кажу, що вона — суперниця. Хоч і не жінка, але це не завадило їй залишатися чоловіковою фавориткою.

ТО РАЗОМ ЧИ ОКРЕМО?

Мій особистий досвід говорить про те, що часто, обираючи комфорт, повноцінний нічний відпочинок, ми втрачаємо зв’язок з рідною людиною, й це накладає відбиток на все подальше сумісне життя. У моєму житті роздільні кімнати з часом перетворились у різні міста, а тепер і в інакші країни…

Як на мене, спільний сон — своєрідний індикатор справжності та міцності стосунків. Якщо подивитись ще глибше, це таке собі віконце до самооцінки людини, до комунікації в парі й навіть до особистих упереджень та установок.

З іншого боку, терпіти всі ці нічні ходіння до туалету, шаркання капців, увімкнені телевізори, перетягування ковдри, сопіння, хропіння чоловіка, собаче хропіння (мопси голосно хроплять) — ще те випробування на міцність.

Так що ж врешті-решт краще – спати чи не спати подружжю в одному ліжку, якщо це заважає повноцінному сну?

ПОРАДИ СОМНОЛОГА

Я звернулась до української сомнотерапевтки, експертки з розладів сну Оксани Волошиної.

“Особисто я вважаю спільний сон пари особливим проявом близькості та найвищим рівнем довіри, емоційного та тілесного звʼязку, що наповнює обидвох відчуттям тепла, турботи, ніжності, безпеки і підтримки”, — каже Оксана й додає: “Однак дискомфорт через відмінності у звичках, процесі сну, різних біоритмах може спровокувати не лише погане самопочуття, а й серйозні проблеми зі здоровʼям».

Спати разом чи ні — кожна пара повинна вирішувати сама, це її особиста справа. Парам, якщо вони хочуть залишатися разом і вночі, але мають певні розбіжності у сні, пані Оксана радить дотримуватися наступних правил:

1. Повага до звичок та режиму партнера.
2. Достатньо простору в ліжку для кожного партнера та в кімнаті, щоб не заважати за потреби встати вночі.
3. Спільні ритуали, які допоможуть готуватись до сну і швидко засинати. Якщо у кожного власний ритуал, то він не повинен заважати іншому.
4. Секс, який позитивно впливає на сон і діє на організм, як снодійне.
5. Тиша, адже сторонні звуки і неприємні запахи негативно впливають на сон.
6. Темрява, щоб мозок міг заглибитись в сон.
7. Спільна вечеря за три години до сну.
8. Окремі ковдри та подушки для кожного з пари.
9. Температура в кімнаті повинна бути комфортною для обох.
10. Взаємна любов і повага.

Єдина прооблема, з якою “важко домовитися” — хропіння. Найбільше страждає від нього якраз той, хто не хропить, і нескінченне слухання цих руллад не лише дратує й виснажує, а призводить до проблем з артеріальним тиском. Після кількох ночей з хропуном будеш ладен і на інше крило будинку втекти, не лише в іншу кімнату 🙂 Тому не дивно, що пари в таких випадках приймають рішення спати окремо.

“Сон даний нам природою від народження для того, щоб вижити, — нагадала пані Оксана. — Але спільний сон — це свідчення любові. Майте гарний спільний сон, гарні мрії і кохайте!”