Алла Горська, фото ЦДАМЛМ України

Колись Алла Горська, ця енергійна жінка, фактично була «осередком» всього українського дисидентства. Її у 1960-ті знав кожен, хто вважав себе інтелігентною людиною. Її відчайдушністю захоплювалися чоловіки і навіть кагебісти, які постійно викликали художницю в «органи» для залякувань. Її ім’я стало символом боротьби з політичними репресіями, а її смерть – загадкою, яку не розкрили досі. Алли Горської не стало в 41 рік, хоча, здавалося б, її чекало довге і щасливе життя…

Донька відомого батька

Її батько – Олександр Валентинович Горський очолював всі головні кіностудії СРСР. Спершу Ялтинську, потім “Востокфільм”, Ленiнградську, кiностудiю Алма-Ати, десять років – київську імені Довженка і вісім років – Одеську.

Алла малювала з дитинства і закінчила спочатку Київську художню школу iменi Шевченка із золотою медаллю, потім факультет живопису Київського художнього iнституту. В її творчості поєднувалися як академічний стиль, так і авангард, мозаїка, бароко, монументальний живопис, елементи народного мистецтва. Її роботи ще зі студентства експонувалися на всіх головних виставках Союзу. Водночас Алла створювала ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха. Її найбільш відомі картини: «Автопортрет з сином», «Портрет батька», «Абетка», «Біля річки» і портрет Василя Симоненка.

Дитинство і юність Алла прожила в різних містах. Народилася у 1929-му в Ялті, потім через роботу батька переїхала до Москви, Ленінграду, Алма-Ати. І лише в 14 років вперше потрапила до Києва, де й мешкала до смерті.

Разом з мамою в Ленінграді Алла Горська пережила дві блокадні зими

Алла Горська з батьком та сином на відпочинку в Одесі, 1959 рік
Прогресивне творче подружжя

Алла ще в інституті вийшла заміж за однокурсника, теж художника Віктора Зарецького, разом вони створили багато монументальних робіт, працювали в одній майстерні і разом долучилися до створення клубу творчої молодi «Сучасник», який згодом став осередком всіх шістдесятників.

Клуб творчої молодi «Сучасник» з’явився завдяки приїзду… канадської делегації до Києва. Іноземні гості, які нарешті почали відвідувати СРСР завдяки хрущовській «відлизі», хотіли подивитися, як живе прогресивна радянська молодь. Чиновники від комсомолу дали вказівку швидко зорганізувати клуб «Сучасник».

Окрім Алли з чоловіком до клубу увійшли всі молоді лiтератори, актори, письменники, режисери, композитори, художники: Василь Симоненко, Iван Драч, Iван Свiтличний, Євген Сверстюк, Iрина Жиленко, Михайлина Коцюбинська, Микола Вiнграновськиий, Лесь Танюк, Iван Дзюба. Вони проводили творчі зустрічі, мистецькі вечори, виставки, займалися самвидавом, підтримували одне одного.

Квартира Горської стала штаб-квартирою, де збиралися «сучасники», яких згодом почали називати шестидесятники

Алла Горська, фото з сімейного архіву.
Картини художниці: “Автопортрет з сином” та “Мати здитиною”
“Сучасниця” і захисниця

Хрущовська «відлига» і викликане нею загальне піднесення української інтелігенції підштовхнули Аллу, яка виросла в російськомовній сім’ї, вивчити і принципово перейти на українську мову. Також ілюзорні політичні пом’якшення і викриття злочинів сталінізму спонукали молодь і, зокрема, Аллу Горську та її друзів говорити правду про історію.

В 1962 році Алла Горська разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком виявили в Биківні під Києвом, на столичних цвинтарях мiсця поховання розстрiляних НКВД і написали про свою «знахідку» до мiської ради. Пiсля цього Василя Симоненка жорстоко побили, клуб «Сучасник» закрили, почалися перші арешти і переслідування його членів – «відлига» закінчилася.

Аллу двічі виключали зi Спiлки художників. Вперше за вiтраж для вестибюлю Київського унiверситету із зображенням розгніваного Тараса Шевченка, що однiєю рукою пригортав скривджену жiнку-Україну, а в другiй руці тримав книгу. Вітраж визнали ідейно хибним і демонтували. Вдруге Горську виключили зі Спілки за громадський лист на iм’я Брєжнєва.

В листі до Брєжнєва художниця вимагала припинити протизаконні полiтичні процеси проти шестидесятників

Вітраж «Шевченко. Мати». Робота художників Галини Севрук, Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Зубченко, Людмили Семикіної, 1964 рік.
Картина “Казка”
Нерозкрите і жахливе вбивство

З 1965 року художниця фактично займається правозахистом своїх соратників. Вона пiдтримувала ув’язнених і їхні родини морально і матеріально, писала протести після суду над В’ячеславом Чорноволом у Львовi 1967 року, разом з Лiною Костенко та іншими дисидентами зверталася з вiдкритими листами до газети “Лiтературна Україна” через наклепницькі статті на письменників. І весь цей час Аллу постійно викликали до КДБ для погроз і попереджень.

Восени 1970 року Аллу Горську знайшли мертвою з численними травмами голови в будинку свекра в містечку під Києвом. У злочині підозрювали чоловіка художниці, друзів і врешті звинуватили… свекра.

Попри те, що тіло свекра знайшли обезголовленим наступного ж дня на залiзничнiй колiї

Алла Горська та її картини: “Ангел” та Козак Мамай”
Вічна пам’ять

Всі, хто знав Аллу та її сім’ю, заявляли про абсурдність висновку слідства. Повідомляли, що за Аллою стежили з КДБ і давно їй погрожували, однак справу закрили за фактом смерті обвинуваченого – тобто свекра.

Про поховання Алли Горської на Байковому цвинтарі в Києві клопотала онука Iвана Франка, але його в останній момент анулювали і змусили ховати українську дисидентку на заміському кладовищі у Берківцях.

Іменем Алли Горської названі вулиці у Києві, Львові, Вінниці, ряд громадських жіночих організацій діаспори. Їй присвячували вечори пам’яті її друзі та колеги, поки були живі. Дуже хочеться, щоб пам’ятали про цю неординарну жінку й сучасні українки.

До речі, соратницею Алли Горської була поетеса-шестидесятниця Ліна Костенко – маємо тут її інтерв’ю про нетипових українок, гармонію, мову, маму, переклади і вірші.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: