ЖІНОЧА ЄДНІСТЬ

---

Спільний проєкт
«Проекту Кешер в Україні»
та журналу «Українки» про мультикультурність українського жіноцтва

цикл інтерв’ю з українками різних національностей

ЛЕСЯ ЄРМАК: ЯК ЦЕ – БУТИ УКРАЇНСЬКОЮ ПОЛЬКОЮ

Заступниця голови Спілки поляків України про гонорових і самодостатніх польських жінок, їх бодіпозитив та кавоманство, родинну пам’ять і фамільний костюм у спадок донькам

Текст: Вікторія Шапаренко
Фото: Катерина Крючкова
Локація: CITYHOTEL

Леся Єрмак, героїня спецпроекту «Жіноча єдність», організованого Всеукраїнською жіночою єврейською організацією Проект Кешер в Україні та журналом «Українки» і присвяченого мультикультурності українського жіноцтва, про своє польське коріння дізналась від бабусі. Та свого часу приховала свою національність заради безпеки родини і, розповідаючи юній Лесі про родинне походження, навряд чи могла собі уявити, що онука виросте і гуртуватиме українських поляків.

Леся – заступниця голови Спілки поляків України, директорка польської суботньої школи у Києві, викладачка польської мови, керівниця польського ансамблю пісні й танцю «Поляни з-над Дніпра» (вже понад 20 років!). З танців й почалося її пізнання національної ідентичності…

У дитинстві Леся танцювала у польському ансамблі в Києві. Потім, паралельно з дипломом польського філолога, здобула й звання викладача народного танцю, почала займатися цим фахово. В ансамблі познайомилась і з чоловіком – він, теж маючи польське коріння, якось прийшов навчатися танцю та й залишився. Зараз, до речі, допомагає Лесі викладати. «У нас таким чином утворилися чотири сімейні пари, а ми були однією з перших», – згадує Леся.

Дві донечки, Кароліна Мілєна та Домініка Аделіна, звісно, теж танцювали. Наразі ж старша навчається на факультеті журналістики у Варшаві, а молодша професійно займається художньою гімнастикою. «Старша донька одразу визначилась, що вона полька, а от у молодшої виникали питання з національною ідентифікацією: хто я? – розповідає Леся. – Власне, як і в мене. Я почуваюся водночас і полькою, і українкою”. Маючи можливість залишитися у Польщі, вона свідомо повернулася жити в Україну.

Лесю, повернімося у ваше дитинство. Як саме ви дізналися, що ви – полька?

У родині питання національності не обговорювалось, але всі свята ми завжди святкували двічі: Різдво, Великдень. І святий Миколай теж приходив до мене двічі. Тому десь у років 9 я почала цікавитись, чому так, розпитувала про дідів-прадідів. І виявила, що у нас багато якихось дивних імен та прізвищ… Так я дізналася, що в роду були поляки, але це приховувалось, навіть у документах змінювали національність – заради безпеки через переслідування.

Як і коли мої предки потрапили в Україну, докладно бабуся про це не знала. Знала лише, що родина її дідуся переїхала в Україну в ХІХ столітті з Люблянського воєводства Білгорайського району під час одного з повстань у Польщі. Вони оселились в Київській області, селі Рожів, хуторі Жмурівка.

Вона й була хранителькою національної ідентичності?

Так. Її звали Кухарська Антоніна Полікарпівна. Вона була справжньою хранителькою родинних традицій. Бабуся розповідала, як українці ховали їх у погребах, коли починались переслідування, як переробляли паспорти, вписуючи «українці» замість поляків.

Все дитинство я провела з бабусею, яка мене в основному й виховувала. Вона не говорила польською, але все одно передавала польське – наприклад, готувала традиційні страви, бігос і журек, рецепти яких мені залишила. І молилася тільки польською, хоча загалом окрім «дзень добрий» нічого не знала.

Читайте також: Жіноча єдність: «Українки» і Проект Кешер в Україні розпочинають проєкт про жінок різних національностей

А коли внутрішньо відчули, що належите до польської національності?

Тоді ж, у дитинстві, розпитуючи бабусю. Потім потрапила у Києві на концерт, організований до Дня незалежності Польщі польською спільнотою, яка якраз лише починала свій розвиток в Україні. Побачила виступи юнацьких колективів і вирішила, що я теж так хочу. Але більшість дітей вже розмовляли польською, а я ні. Тому я почала швидко і багато займатися мовою – і сама, і з викладачами. А потім – танцювати, виступати. У 1992 році я вперше виїхала до Польщі й одразу в неї закохалася.

Чи змінювалося ваше національне самоусвідомлення і як саме?

Цікаво, що коли я приїхала вчитися до Польщі, то зрозуміла, що я все-таки українка. В той час там мене сприймали українкою, ба більше, «руською». Водночас я була вражена гостинністю поляків: люди, які бачили мене вперше, приймали, як рідну. На жаль, своїх рідних я не змогла знайти: надто розповсюджене у Польщі наше родове прізвище.

Після навчання відчула, що маю повернутися додому і допомагати з вивченням мови, традицій, культури людям, які так само мають польське коріння. Цим займаюся й досі. Відчуваю себе водночас і полькою, і українкою.

Читайте також: Влада Недак, директорка Проекту Кешер: «Ми прагнемо покращення статусу жінок незалежно від національності»

Як би ви описали польок?

Гасло кожного поляка – Бог, Хонор, Вітчизна. Тобто поважне ставлення до Бога, своєї честі й своєї країни. Це, звісно, стосується й польок.

Полька – це насамперед католичка, для якої родина на першому місці. І в ній вона – «багатофункціональна» жінка, яка ідеально виконує роль матері й вірна своєму чоловікові. Турботлива, охайна, працьовита, винахідлива, організована.

На відміну від західного суспільства, у поляків цінуються не кар’єристки, а жінки, які займаються домом, добре готують, виховують дітей. Хороша дружина забезпечує в домі затишок, гармонію та спокій. Крім того, вона цінує чоловіка та його роботу, дбає про нього. При цьому полька не забуває про перерву на каву 🙂 Кава незліченної кількості сортів п’ється тут завжди й скрізь, кілька разів на день.

Водночас польки дуже гонорові, самодостатні, наполегливі. Сучасні жінки активно відстоюють свої права й свою точку зору. Фемінізм тут з кожним роком набирає обертів. І справа не лише в тому, що жінки хочуть рівних прав. Багато хто відстоює свої права на вільний стиль в одязі й зовнішності. Польки хочуть мати вигляд такий, як їм подобається, без осуду. Вони не так вже строго стежать за фігурою, не ходять у тренажерні зали, дозволяють собі фаст-фуд, спокійно п’ють пиво в барі, одягаються, як їм зручно. Багато жінок є прихильницями руху «бодипозитив».

При цьому вони чарівні: бантик чи шпилька у волоссі, грайливий погляд, коротка бесіда – і чоловіки з розбитими серцями вже біля їхніх ніг. Польки схиляють до себе безпосередньою поведінкою, вони легко йдуть на контакт і щирі у прояві емоцій. Польки амбітні й не просто впевнені, а навіть самовпевнені. Вони вважають себе надзвичайно привабливими – мабуть, даються взнаки гени світлокосих прабабусь, що вміли легко полонити королів та імператорів.

До цього слід додати глибокий патріотизм і гордість від своєї національної приналежності. Останнє здавна було чи не найважливішим чинником при укладанні шлюбу. Наприклад, мої прабабуся Тереза Остаповська і прадідусь Полікарп Кухарський були троюрідними братом та сестрою, однак отримали дозвіл на шлюб саме через те, що були поляками. Лише одиниці серед польських дворян могли собі дозволити шлюби з представниками інших націй. Для більшості вибір за чоловіка чи дружину не поляка був незрозумілим і зазнавав осуду.

Причина проста: так зберігалася й передавалася дітям пам’ять про минуле не лише родинне, а й загальнонаціональне. За відсутності держави саме родинна пам’ять, носієм і транслятором якої ставали жінки, була тією опорою, що дозволяла полякам прагнути незалежності та об’єднання своєї батьківщини.

Читайте також: Українська єврейка Міхаль Стамова: дружина рабина і королева сім’ї

Чи є якісь неухильні правила, яких дотримуються польки?

Правил нема, але є певні традиції – однакові для всіх католиків. Зокрема у п’ятницю не можна їсти м’яса. 24 грудня, у день перед Різдвом, неодмінно накривається стіл, і за ним має бути на одне місце більше – для душ померлих або подорожніх. Під стіл кладеться сіно як символ добробуту. І, звісно, все це роблять жінки – така традиція.

Які речі завжди має в домі, на собі, в душі польська жінка?

Завжди має натільний хрестик, у домі – фотографії родини. Також має бути скатертина і певний елемент (блузка, корсет, спідниця, фартух, вінок або чепець) традиційного костюма. Я, на жаль, цього не отримала, але мої доньки вже мають костюм, і ми домовились, що вони передадуть його своїм дітям. Костюм ми одягаємо на свята, до костелу. Мені дуже подобається ця традиція.

Загалом костюм дуже важливий. Польщі не було на мапі світу аж 123 роки, і поляки дуже пишаються тим, що попри тривалий поділ держави між різними країнами вони зберегли живу культуру та традиції. Зокрема, й завдяки костюмам, які були в кожному домі як вияв патріотизму. Зараз у кожному регіоні Польщі є свій варіант. Мій належить до Ловіцького регіону біля Варшави. Тут роблять особливе сукно, яке вручну гаптується трояндами.

Читайте також: Українська німкеня Світлана Цех: Küche-Kinder-Kirche – давно вже не про німецьку жінку

Як давно і на яких засадах існує польська громада в Україні?

Відродження поляків в Україні почалося з 1989 року, а становлення спільноти – з початком незалежності України у 1991 році. Спершу я була однією з учасниць цього руху, потім, закінчивши університет, увійшла до складу правління Спілки поляків України та вже четвертий рік є заступником голови.

Наша спілка велика й об’єднує всі польські організації України – загалом 120. Ми займаємось збереженням культури й традицій, також організацією мовних шкіл і таборів для дітей та молоді.

Починала я з того, що збирала групи й возила юнацтво до таких таборів або на навчання. Зараз займаюся різними проєктами. Один з останніх – фестиваль польських колядок, в якому взяли участь виконавці не лише з Києва, а й Коростеня, Рівного, Одеси.

У серпні вже вдруге відбувся фестиваль «Імпульс», який включає і концертну програму, і майстер-класи. Також кожні три роки відбуваються міжнародні фестивалі польської культури, на які у Польщу приїздять поляки з усього світу – на останньому були представники 14 країн з усіх континентів. Всі вони спілкуються польською, навіть з акцентом, і це дуже колоритно. Такий фестиваль має відбутися у 2022 році, плануємо взяти в ньому участь.

Що ріднить польок з українками?

Мені здається, що ми дуже схожі – я не відчуваю різниці.

Читайте також: Українська ромка Анжеліка Бєлова: лідерка громади, що руйнує традиційні стереотипи

Як гуртуються жінки у польській громаді? Чи маєте якийсь жіночий напрямок?

Вже стало доброю традицією за підтримки Посольства Польщі організовувати цикл лекцій про польок, які змінили світ. Для цього запрошуємо лекторів з Польщі або презентуємо книги. Або й самі готуємо лекції, залучаючи до цього активну молодь.

Що вас радує або дивує у нашій міжкультурній країні?

Я бачу тільки позитив. Ми доповнюємо одне одного, більше дізнаємося про іншу культуру й традиції. І це дуже цікаво. Моє товариство дуже різноманітне в етнічному сенсі. Всі ми різні, але всі маємо любов до України, що нас об’єднує

Як ставиться оточення до вашої національності?

Це дуже складне питання, тому що зараз знову повертаються до історії, шукають, хто у чому винен. Бувають різні ситуації. Але, на щастя, аж таких критичних я на собі не відчувала. Хоча дискусії в суспільстві, звісно, не завжди радують. Коли говорять: «от, ці поляки вирізали села…»

Читайте також: Кримська татарка Мєр’єм Джелілова: з повагою до традицій і Україною в серці

Якби ви мали можливість, що передусім зробили б для своєї національності її розвитку й збереження?

У нас доволі болюче питання з приміщенням, і це стосується не лише Києва, а й усієї України. Всі приміщення, в яких ми зустрічаємось і працюємо, орендовані. Тож спільне бажання поляків України – мати свій польський дім, великий і гарний. Такий, де ми б могли і приймати делегації, і відкрити польський ресторан, щоб всі охочі могли скуштувати наші національні страви. Такий дім став би домівкою для всіх поляків України.

Яку традицію, річ чи тезу щодо вашої національності ви хочете передати своїм дітям?

Про річ я вже згадувала – це національний костюм. А ще фотоальбом про всіх наших предків. Вони не підписані, але про кожного з них я розповіла донькам, щоб вони запам’ятали й могли переказувати далі. Ще важливо робити відеозаписи, спогади про родину. Ми, на жаль, встигли зробити тільки один такий – спогади бабусі про Голодомор. Щодо тези, це те саме гасло поляка – Бог, Хонор, Вітчизна. Його ми переказуємо з покоління в покоління.

Хороше гасло і добра традиція! Як і в інших героїнь проєкту «Жіноча єдність», який ми із задоволенням реалізуємо з Проектом Кешер в Україні. Долучайтеся до нас, дівчата, і чекайте наступні інтерв’ю! Єднаймося!

Журнал «Українки» вдячний за допомогу в організації фотосесії:

• візажисту Олександрі Онисько;
• бренду вишиванок Mika Noni;
• чотиризірковому готелю CITYHOTEL, який забезпечив комфортні умови для зйомок в елегантних інтер’єрах та з неймовірною панорамою Києва. У розпорядженні гостей 124 номери, конференц-зал і один з найкращих у Києві панорамний ресторан Matisse. Адреса: Київ, вул. Б. Хмельницького, 56А, телефон: +38 (044) 393-59-00.