Щира розмова про мудрих і багатогранних кримськотатарських жінок, магічну силу запашної кави і повернення Криму

Текст: Вікторія Шапаренко
Фото: Катерина Крючкова

---

Героїня спецпроєкту «Жіноча єдність», організованого журналом “Українки” й Всеукраїнською жіночою єврейською організацією Проект Кешер в Україні, Мєр’єм Джелілова при першому знайомстві мені особисто зовсім не нагадувала кримських татарок. Принаймні, тих, що я бачила. «Це тому, що зовнішність жінок нашої національності дуже різноманітна, – пояснила вона. – Кримські татари, або ж кримці/киримли, корінний народ, який нещодавно був закріплений у цьому статусі законом України, є автохтонним населенням Криму. Він формувався сторіччями з народів, які мешкали на цій території – це генуезці, греки й багато інших. Від того, яке твоє коріння, звідки походить твоя родина – з морських, гірських або степних народів, і залежить зовнішність. От моя – типова ялибойська. Загалом же я є чистокровною кримською татаркою – в моїй родині до сьомого коліна не було інших національностей».

Ще один розрив шаблону спіткав мене, коли я дізналася, що Мєр’єм має двох донечок з поетичними іменами: Іман (Віра) та Мелек (Янгол). І молодшій – вже 11 років. У це, чесно, не віриться: матуся ну дуже молодо виглядає.

Здивувала Мєр’єм і тим, що є не лише головою кримськотатарської громади Одеси, де вона донедавна жила, а й держслужбовцем з тринадцятирічним стажем. Зараз Мєр’єм працює начальником Головного Управління МВС України з деокупації та реінтеграції Криму та інших окупованих територій. Має дві юридичні освіти, обидві – з червоними дипломами. Усяк дбає і про кримських татар, і загалом про всіх, хто до неї звертається – жоден не йде без розв’язання своєї проблеми. «Я з тих людей, хто вважає, що не треба жалітися або критикувати – треба брати все у свої руки й робити, якщо ти можеш, чи допомагати іншим ініціативам”, – каже Мєр’єм, додаючи: «Ось, наприклад, створено мережу освітньо-культурних просторів Гончаренко центр education and culture, яка вже понад півроку працює у маленьких містах України та надає безкоштовну освіту людям усіх вікових категорій. Погодьтеся, це просто унікальна річ – сьогодні відкрити простори, де можна вивчати мови, готуватися до ЗНО, освоювати комп’ютерну та фінансову грамотність! У такому чудовому проєкті я залюбки беру участь. На таке не шкода власних сил!»

Тож мої уявлення про кримську татарку як таку дуже домашню жінку, виявились, м’яко кажучи, хибними. А наша розмова, щира та відверта, розставила багато крапок і над іншими «і».

Мєр’єм Джелілова: “Жінки моєї крові водночас дуже лагідні й дуже сильні, це наш генетичний код”

---

ПРО РІД КРИМСЬКИХ ТАТАР І ЙОГО “МОДЕРНІЗАЦІЮ”

Мєр’єм, для початку розкажіть трохи про себе, свою родину…

Я народилася в Криму, в родині, де три доньки, я найстарша. Але з юності живу в Одесі, відтоді, як вступила до Одеської національної юридичної академії. Дуже люблю це місто. Воно створило мене як особистість. До речі, Одеса й Крим схожі. Крим дуже мультинаціональний, мультикультурний, і я росла в такому середовищі – з розумінням і повагою до різних релігій та культур. А зараз у такому ж середовищі ростуть мої доньки.

Вони не чистокровні татарки. Я перша в роду, яка його… «модернізувала» 🙂 Батько моїх доньок – чеченець. Як народи ми дуже схожі. І традиції ісламу в родині зберігаються. Адже я мусульманка з народження, і, наскільки це можливо в нашому сучасному світі, намагаюся дотримуватись традицій, звичаїв, релігійних свят.

Якщо це священний місяць Ораза або свято Курбан Байрам, ми їх обов’язково святкуємо, як це було й у моїй родині, коли я була дитиною

---

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ І БАБУСИНЕ ТЕПЛО

Якщо повернутися у ваше дитинство, який був уклад в сім’ї?

Мені пощастило народитися й вирости в Криму. Це дало мені унікальну можливість зберегти наші традиції й звичаї та водночас глибоко поважати різноманітність інших культур. Поруч жили не тільки українці, росіяни, а й румуни, болгари, вірмени, караїми. Ми росли в цьому мультикультурному суспільстві і все це бачили.

У нашій родині були доволі суворі правила стосовно виховання. Строга дисципліна – змалечку нас привчали до роботи вдома: прибирати, готувати, допомагати старшим. Взагалі у кримців дуже важлива, як і у всіх східних народів, повага до старших.

Хто в сім’ї був хранителем національної ідентичності?

Моя бабуся, мамина мама – ногайка. Атмосфера її будинку була просякнута кримською автентичністю. Бабусиного тепла вистачало на всіх, вона була дуже любляча й гостинна. Жодна людина, яка б прийшла щось спитати, не залишилася без кави або смачного частування.

Вдома ми розмовляли лише кримськотатарською мовою. Якщо, наприклад, ми зверталися до дідуся російською, він вдавав, що взагалі нас не чує

---

ПРО ЗОЛОТИЙ КУШАК, БУЛІНГ І МУЛЬТИКУЛЬТУРНУ ОДЕСУ

Чи маєте якісь сімейні реліквії, що передавалися дітям-онукам?

На жаль, наша родина, як і увесь наш народ, зазнала численних депортацій, і сімейні реліквії були втрачені. Багато чого відібрали, або ж довелося це продати.

У моєї бабусі був гарний кушак (пояс) з чистого золота, і його обміняли на їжу вже в депортації, в Узбекистані. Тому зараз ми створюємо нові сімейні реліквії й коштовності, які будемо передавати далі.

Чи був якийсь момент, коли ви особливо відчули свою національну приналежність? Як змінювалося це відчуття? Чи стикалися з нетерпимістю і як реагували?

Відчуття національності, напевно, передалося з молоком матері. Завжди цим пишалася.

Водночас було багато моментів, коли нас змушували відчути себе іншими в Криму – зокрема, в школі. Кажуть, що діти жорстокі, але ж вони тільки транслюють те, що їм вкладають дорослі та суспільство загалом.

Щодо кримських татар був великий булінг і тиск, це постійно відчувалося. Одна з моїх вчительок завжди занижувала мені оцінки лише через те, що я кримська татарка, а такі, на її думку, просто не можуть гарно знати українську мову. І це був, можливо, «найм’якший» прояв. Загалом такого відчувалося багато.

Я була націоналісткою до того часу, аж поки не переїхала до Одеси. Бо коли в Криму ми стикалися з булінгом, чинили супротив, треба було оборонятися, і кримська татарка в мені проявлялася дуже сильна.

В мультинаціональній Одесі, сповненій поваги одне до одного, я відчула приязнь до усіх національностей і зрозуміла, що найголовніше в нас – це прояв людяності

---

ПРО ЛАГІДНІСТЬ І СИЛУ КРИМСЬКИХ ТАТАРОК

Як би ви описали жінок вашої крові: риси, поведінка, особливості?

Є одне слово, яким можна описати кримських татарок – це багатогранність. Ми терплячі, лагідні, спокійні. Але водночас можемо спопелити одним лише поглядом – у праведному гніві. Ця наша лагідність і сила так вдало переплітаються, що люди часто обманюються: думають, що лагідність – це слабкість. А натомість зустрічаються з силою, і це їх шокує. Але це в нас як генетичний код.

Є ще одна спільність – після численних депортацій ми стали більш зрілими. В ситуаціях, коли інший би ображався і витрачав на це час, ми цього не робимо. Бо розуміємо: життя плинне, і невідомо, що буде завтра. Тому щодня ми радіємо хорошому, віддаємо турботу зовні, наповнюємо людей, які поряд – просто посмішкою.

Радіти хорошому – це те, що ми намагаємось робити, що б не сталося. І ця віра, що все буде добре, об’єднує наших жінок

---

ПРО САКРАЛЬНІ ЗНАННЯ І ПРИГОТУВАННЯ КАВИ

Які національні жіночі традиції та звичаї ви особливо любите?

Мені боляче про це казати, але багато звичаїв та змістів наших жінок було знищено і втрачено під час численних депортацій нашого народу. Наприклад, колись вони вміли робити цілющу воду, готувати їжу, що відновлювала силу, начитуючи при цьому молитви.

До слова, моя молодша сестра дуже схожа на бабусю, і вона мені нагадує про цей сакральний зміст жінки-берегині, втрачений у нашому модерновому суспільстві. Я дуже пишаюся сестрою. У неї четверо діточок, і в ній є цілюща сила. Вона завжди збирає й сушить якісь трави. Якщо я відчуваю перші ознаки хвороби, одразу телефоную їй, вона привозить свої травки-муравки, щось запарює – один вечір такого лікування, і на ранок я в нормі.

Сподіваюсь, прийде час, і сестра зробить якийсь посібник, поділиться своїми знаннями, щоб усі жінки, незалежно від національності, могли також зцілювати й мати цю суперсилу.

Які речі завжди має в домі, на собі, в душі жінка вашої національності?

У кожної є Коран у будинку, дуа на тілі (це молитва-оберіг, у вигляді прикраси, як у християн хрестик) і безмежна сила в душі.

Ще один важливий культурний момент – кава. Усіх дівчат змалечку вчать робити її правильно: вона має бути запашна і з пінкою.

У нас жартують: тільки якщо дівчина досконало готує каву, її візьмуть заміж 🙂

---

ПРО КРАСУ І СКРОМНІСТЬ

А які вимоги щодо зовнішності: вигляд, макіяж, покривання голови?

У нас є феска, красивий національний головний убір. Ми її завжди одягаємо на свята, як українці вишиванку. Я й на наради іноді одягаю, мене про це навіть просять.

Також наші жінки люблять прикраси, золото. Але не всі. Я, наприклад, коштовності люблю, а от моя сестра до них байдужа. Тож все індивідуально.

Щодо покривання голови – теж не так, щоб усі. Ми ж живемо в сучасному світі. Та й загалом у наших жінок ніколи не було хіджабу, чадри. Дівчата носили коси, прикрашали себе і не ховали цю красу від чужих очей. Тільки після заміжжя і народження дітей покривали голову, власне, як і українки ще пару століть тому.

Зазначу, що наші жінки скромні і мають природну вроду, тому сильно не фарбуються, відверто не одягаються, скоріш, жіночно: у сукні, спідниці. Міні мало хто носить. Бо у нас же є бабусі й дідусі, а вони все бачать.

Вони можуть так глянути, що дівчина одразу перевдягнеться. Та й навіть не купуватиме собі такий одяг

---

ПРО ЖІНОЧУ КАР’ЄРУ І САМОРЕАЛІЗАЦІЮ

А яке ставлення до жіночої кар’єри, заробітку?

Для наших жінок дуже важливою є освіта. У нас не виховують дівчаток для дому. Жінка має бути й гарною господинею, й мати вищу освіту. Коли я малою, граючись, перекручувала слова, батько мене зупиняв і казав: ти кримська татарка, у тебе немає права говорити неправильно. У нас від самого початку поставлена висока планка – ми маємо бути прикладом для усіх.

Водночас для більшості наших жінок пріоритетом є родина і гармонія в ній, мало хто буде робити акцент на кар’єрі. Це можливо тільки після того, коли створена сім’я, і в ній усе добре.

Моя робота і кар’єра є логічним продовженням моєї освіти. Це моя реалізація в суспільстві – те, як я себе бачу. Я вважаю, що маю зробити максимум для своєї країни, свого народу.

Що вас ріднить з українками та з жінками інших національностей?

Мабуть, потяг до прекрасного, дружність, любов до життя.

У нас, жінок, є єдине для всіх безперечне вміння створювати й зберігати життя

---

ПРО ВІРНИХ ПОДРУГ І БІЛЬ ПРО КРИМ

Чи є у вас подруги українки? Як з ними ладнаєте?

Мені пощастило – мене оточують надзвичайні жінки різних національностей. У мене три сестри, і ми звикли підтримувати одна одну, не конкурувати, а любити. З розумінням, що саме разом ми – сила. Це мені допомагає й у житті.

Думаю, важливо самим подавати приклад людяності й дружності. Коли ми відверті, щирі до людей, то вони, навіть якщо мали якісь сумніви, також повернуться обличчям. І разом ви зможете робити щось.

Я за те, щоб люди йшли поруч одне з одним. І так завжди на численних наших маршах за мир, які ми проводимо в Одесі після окупації. Мої подруги, серед яких є й українки, вірменки, єврейки, відчувають мій біль через ситуацію в Криму. Адже колись і їхні народи потерпали від цього. Вони мене підтримують в усьому. Якщо треба, кожна з них прийде і приведе з собою людей.

Не можу не спитати про Крим. Це ваша батьківщина, і зараз ви не маєте змоги там бувати. Як все це переживається?

Мені дуже болить. Я серед тих людей, що намагаються це змінити. Як голова кримськотатарської громади підіймаю це питання завжди. Надаю підтримку людям, які звідти виїжджають. У них є психологічні травми, це дуже важко.

Однак я знаходжу ресурси й людей, можливість вирішити те чи інше питання. Немає жодної людини, яка б звернулася до мене як до голови громади, і я була б у глухому куті, не знала, що робити.

Немає ситуацій, з яких немає виходів. Якщо цього ніхто не робив до тебе, ти маєш бути першим. І я це роблю

---

ПРО ЖІНОЧІ ІФТАРИ ТА ДОПОМОГУ ГРОМАДИ

Ви згадали про національну громаду кримських татар. Розкажіть, як і коли вона виникла і яка ваша роль у цьому?

Власне, я сама й створила цю громаду в Одеській області. Почалося з того, що мені дуже хотілося нашої запашної кави й рідної мови. Але ні з ким було нею спілкуватися. Якось на роботі я почула, що у когось теж є знайома кримськотатарська родина, попросила і мене познайомити з ними (і вже 14 років ми дружимо!). Потроху знаходились й інші родини, ми об’єднувались.

Якось 18 травня, у день депортації кримських татар, я вирішила зібрати й побачити усіх наших кримців. Афішувала подію, о 18 годині на Соборній площі, запросила всіх приєднатися. Отак ми всі й зібралися. А потім запрацювало сарафанне радіо – про це розповідали, й долучалися нові люди.

Зараз у нас громада велика, але в ній є умовний розподіл. По-перше, це кримці-одесити, які давно тут мешкають і переїхали ще до окупації. По-друге, переселенці, які мігрують. По-третє, студенти, які приїжджають сюди навчатися, а потім залишаються або ні.

А жінок багато? Чи є якісь окремі жіночі події?

Так, багато, я ж і створила це, щоб з жінками спілкуватись 🙂 Ми проводимо разом час, відзначаємо свята. Влаштовуємо жіночі іфтари – це вечірнє розговіння у священний місяць Рамадан, коли після заходу сонця можна поїсти й попити. Також громадою ми можемо піти в ліс – на шашлики. Влітку збираємось на пляжі. Водночас вирішуємо якісь питання. Ми відкриті для усіх. І надаємо підтримку не лише кримським татарам.

Ми допомагаємо всім, хто опинився у скрутному становищі. І нас, до речі, підтримують і українська, й інші громади

---

ПРО ПОЄДНАННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО Й УКРАЇНСЬКОГО

Тож ви співпрацюєте з іншими національними спільнотами?

Так, авжеж. В одеській мерії створено ООН – організацію об’єднаних національностей. В ній я є заступником мера міста, тож наразі з питань не лише кримськотатарської громади, а й інших громад – до мене.

Як це – бути громадянкою України та мати свою національність?

Коли у мене питають, хто я, завжди кажу – українка кримськотатарського походження. Адже я народилася вже майже в незалежній Україні, і відчуття приналежності їй дуже сильне. Я вважаю, що нація твориться з людей. І якщо цей патріотизм ми могли б передати дітям, було б дуже круто.

Невдовзі в Одесі ми будемо відкривати перший культурний центр, де об’єднаються культурний, релігійний, освітній напрямок для кримських татар – для того, щоб діти зберігали нашу ідентифікацію. До нас хочуть приходити на навчання й багато українців – для них теж це дуже цікаво.

Українська нація дуже сильна. Для мене це не лише українці за походженням – всі, хто тут мешкає.

Ми маємо розвивати своє середовище в любові й повазі до країни, в якій живемо. Це моя принципова позиція. Я намагаюсь поєднувати кримськотатарське й українське

---

ПРО ТРИ ЦІННОСТІ, ЩО ВІДКРИВАЮТЬ ВСІ ДВЕРІ

Якби ви мали можливість, то що б передусім зробили для своєї національності – її розвитку й збереження?

Найперше я б повернула Крим. І ми його повернемо обов’язково, я не маю сумнівів. Мабуть, все це сталося для того, щоб ми почали більше цінувати те, що маємо. Стали більш згуртовані. Зрозуміли, що маємо поважати й підтримувати одне одного. Бути одною родиною. Всевишній надає можливості й силу, коли ти можеш щось реалізувати. І наскільки я можу, роблю все.

Яку думку, річ чи тезу щодо вашої національності ви б хотіли передати своїм дітям?

Найважливіше в житті – це щирість, людяність та віра. Вважаю, ці речі відкриють усі двері й допоможуть у будь-якій ситуації.

Впевнені, україночки, що ви дізналися багато цікавого з цієї розмови, як і з попереднього інтерв’ю з дружиною рабина Міхаль Стамовою. Попереду не менш цікаві історії в рамках спільного з Проектом Кешер в Україні спецпроєкту «Жіноча єдність». Долучайтеся до нас, дівчата! Єднаймося!

Журнал «Українки» вдячний за допомогу в організації фотосесії:

• візажистці Анні Тимофеєвій;
• чотиризірковому готелю CITYHOTEL, який забезпечив комфортні умови для зйомок в елегантних інтер’єрах та з неймовірною панорамою Києва. У розпорядженні гостей 124 номери, конференц-зал і один з найкращих у Києві панорамний ресторан Matisse. Адреса: Київ, вул. Б. Хмельницького, 56А, телефон: +38 (044) 393-59-00.