Всеукраїнська жіноча єврейська організація «Проект Кешер» – без перебільшення унікальна. Вона чи не єдина в Україні гуртує представниць певної національності – єврейок і при цьому відкрита для всіх українок, займається покращенням статусу жінок незалежно від віку, релігії чи соціального рівня. Гасло Проекту Кешер в Україні – сила жіночої єдності. Саме це прагнення об’єднувати і підтримати жіноцтво і зробило Кешер однією з найвпливовіших і найвідоміших жіночих організацій в Україні.

Майже весь час існування Проекту (а в Україні це вже понад 20 років) в ньому працює Влада Недак. Вона починала волонтеркою, а зросла до виконавчої директорки. Розумна, дотепна, легка, ділова, діяльна і водночас жіночна та романтична, соціально активна, цілеспрямована і при цьому «домашня» – щаслива дружина й мама, Влада – типова сучасна «українська єврейка».

На її очах та за її безпосередньої участі розвивався не лише Проект Кешер, а й жіночі єврейські громади в Україні, жіночий міжнаціональний діалог і сотні важливих заходів та ініціатив, спрямованих на підтримку і захист жіночого здоров’я, прав, професійної реалізації не лише єврейок, а українок загалом. Про цю багатогранну жіночу діяльність і навіть про спільний з редакцією журналу «Українки» міжнаціональний проєкт ми й поспілкувалися з пані Владою.

Владо, які основні напрямки діяльності Проекту Кешер в Україні і як би ви охарактеризували Проект одним реченням?

Наш Проект підтримує та розвиває три основні напрямки: сучасну єврейську громаду в Україні; жіноче лідерство та покращення становлення до жінок в Україні та світі; суспільство без насилля та дискримінації, суспільство рівних можливостей.

Суть Проекту Кешер в одному реченні можна охарактеризувати нашим слоганом: це сила жіночої єдності

Розкажіть про історію появи Проекту Кешер…

Проєкт з’явився завдяки жінкам єврейського походження, Селлі (Чікаго, США) та Світлані (на той час СРСР), які в 1989 році вирішили відродити єврейську громаду на пострадянському просторі. Американка Селлі на початку 1990-х приїхала в Україну разом з чоловіком, який отримав фулбрайтівську стипендію. Селлі, на той час соціальна працівниця, цілий рік подорожувала Україною, зустрічалася з тими, хто починав відродження єврейської самоідентичності в молодій незалежній державі і запропонувала модель створення в містах «жіночих груп», які вже на той час ефективно діяли в США. Ці об’єднання жінок стали основою для створення єврейських громад.

Я долучилася до Проекту Кешер в 1998 році вісімнадцятирічною студенткою. Та вже у 2000 мала честь пройти перше професійне навчання за лідерською програмою разом з жінками, які здебільшого очолювали єврейські громади та організації в Україні, Росії, Білорусі та Молдові. 80% нашого випуску стали працівницями Проекту Кешер в різних країнах.

Унікальність навчання на початку 2000-х була відчутна вже в таких темах, як: основи конфліктології, динаміка розвитку групи, фасилітація, фандрейзинг та залучення підтримки місцевого рівня, аналіз стейкхолдерів, розкриття лідерського потенціалу на основі вивчення текстів про жінок – героїнь Танаху й Тори. Уявіть, як все це звучало 20 років тому! Така лідерська програма відбирала найкращих 30-35 жінок щороку та розвивала мережу активісток Проекту Кешер.

Наразі офіційно Проект Кешер існує також в Білорусі, Росії, Ізраїлі та США. Проект Кешер в Україні отримав статус всеукраїнської організації у 2010 році та почав свій розвиток у складі міжнародної організації Проекту Кешер.

Зараз у Проекті Кешер зареєстровано 16 представництв у різних українських містах

А ви як потрапили в Проект? Що вас найбільше надихнуло в перший рік роботи і що мотивує зараз – через десятиріччя?

Знайомством з Проектом Кешер я зобов’язана своєму дідусеві. У 1990 роках він активно долучився до розбудови громади в нашому місті – в Кривому Розі. В 1998 році отримав запрошення на перший молодіжний жіночий семінар і запропонував мені поїхати, надихнувши фразою: «Не втрачай шанс спробувати зовсім нове…»

Так я долучилася до події, в якій брали участь жінки від Біробіджану до Чикаго. Жінки різного віку, з різними досвідом та залученістю в громаді. І ми всі разом вивчали нашу історію та культуру, надихаючись та підтримуючи одна одну на цьому шляху.

Проект Кешер в Україні також об’єднує дуже різних жінок, але, як і на початку існування, тут кожна отримує те, чого потребує: знання незалежно від досвіду, поштовх до особистого росту або до пошуку себе.

Почавши свій офіційний трудовий стаж з Проектом Кешер у 2000 році я отримала дуже важливу річ – це жіноче менторство. По-перше, на той час воно не мало саме такої назви. По-друге, саме набувало трендовості в Україні. Мене оточували не просто очільниці або колежанки. Мене завжди підтримували та направляли, я завжди мала перспективу росту.

Саме цей підхід я підтримую зараз як виконавча директорка: допомагати рости своїм працівникам, стати кращими за мене і для організації

Як змінювався український Проект Кешер за часи вашої роботи? На якому етапі він зараз?

Я пройшла шлях від волонтерки у своєму місті до виконавчої директорки. Тому всі стратегічні зміни та розвиток нашої організації відчувала на собі.

Здобуття статусу всеукраїнської організації у 2010 році – це величезна праця першої очільниці Проекту Кешер в Україні Олени Кальницької. У 2012 році разом з Міністерством молоді та спорту ми провели найбільший захід – кампанію «16 днів проти насилля» (з профілактики домашнього насильства в Україні), яка охопила всі регіони та об’єднала понад 150 партнерських організацій.

Проект Кешер в Україні у 2006 році заснував Міжнаціональну жіночу конфедерацію, яка сприяла діалогу жінок різних національностей та культур і в рамках якої ми ініціювали унікальні заходи для жінок і молоді.

У 2018 році Проект Кешер реалізував наймасштабніший за всю історію проєкт «Правда про жіноче здоров’я» разом з Громадським радіо за підтримки фонду Grand Canada Challenge (Канада). Ми відкрили простір для спілкування жінок, в якому є нормою знати своє тіло, обговорювати кордони, сексуальність і взаємини. Я щиро вірю, що нинішня кількість каналів, ресурсів та дописів на ці теми отримала поштовх саме з нашого проєкту.

Зараз Проект Кешер фокусується на залученні жінок віком 30-40 років, підіймає сучасні теми й зміцнює свої позиції у феміністичному світі

Чи рахували, скільки загалом ідей реалізували за час вашого керівництва?

Ніколи не рахувала загальну цифру. Але я ж почала працювати в Проекті Кешер саме в напрямку статистики, тому веду особисті підрахунки. І вони приємно вражають.

Скажімо, я працювала на 29 семінарах «Мами Доньки». Це наш брендовий семінар, де ми збираємо на 3-4 дні мам і доньок у віці 14-16 років, щоб посилити їхні внутрішні зв’язки та роль у громаді. Також я була керівницею 9 великих проєктів.

За останні три роки активістки ПКУ щорічно присвячують близько 10 000 волонтерських годин для реалізації різних заходів та проєктів.

Протягом 2020 року ми ініціювали 450 онлайн та офлайн заходів у 42 містах України, які об’єднали 7 000 учасниць. У 2020 році діяло 15 проєктів, з них 9 – міжнародні. З усіма проєктами, до речі, можна ознайомитися в річному звіті.

Яким проєктом чи результатом найбільше пишаєтеся? Що хотіли б ще реалізувати?

Я дуже пишаюся масштабами згаданого вище проєкту «Правда про жіноче здоров’я» і тим поштовхом медичного просвітництва серед жінок та дівчаток щодо їх тіла та здоров’я. Це 12 радіопередач та підкастів, це понад 400 000 оригінальних переглядів та прослуховувань. Це 10 міст, які взяли участь та зробили свої мініпроекти, залучивши понад 80 медичних працівників.

У мене є амбітні мрії зробити щось з представниками бізнесу або з мережевою організацією, яка продає товари жінкам. Є супер чудові ідеї для студентської молоді з формування відносин та профілактики проявів насильства у вишах.

Проблем з ідеями у Проекту Кешер в Україні немає, ідей багато, і вони постійно народжуються

Яким бачите Кешер через 5-10 років? Над чим зосереджені, працюєте зараз?

Нещодавно ми з колективом розробляли стратегію й бачення того, яким буде Проект Кешер в Україні в 2026 році. Ми прагнемо стати брендом всеукраїнського рівня, лідером серед єврейських і ключовим партнером серед громадських організацій.

Ми маємо намір відкрити представництва в усіх областях України. Ключовими єврейськими партнерами ПКУ стануть «Джойнт», Посольство Ізраїлю в Україні, «Сохнут», а також топові організації України, що займаються гендерними питаннями.

Ми віримо, що ПКУ виступить комунікаційним хабом для єврейських організацій України, а також жінок інших національностей, буде займатися просвітою та захистом прав жінок, займатися питаннями жіночого лідерства, самовизначення й самоприйняття, взаємодопомоги, жіночого здоров’я. Проект Кешер в Україні буде одним із провідних центрів неформальної єврейської освіти в нашій державі.

Скільки загалом жінок об’єднує український Кешер? У ньому працюють лише єврейські жінки чи у вас інтернаціональний колектив?

Зараз організація об’єднує близько 700 жінок-лідерок у 35 містах. З 10 співробітниць 5 не належать до єврейської громади, але повага, цікавість історією та культурою єврейського народу в них щира.

Проект Кешер в Україні не є релігійною організацією. Ми відкриті для жінок, які сповідають не лише різні напрямки юдаїзму (хабад, консервативний або прогресивний юдаїзм), а й розділяють наші цінності.

Я ніколи не починаю комунікацію з питання національності, для мене головне мати з жінкою спільні цінності

У вас розгалужена регіональна мережа. Скільки загалом осередків? Як ви вибудовуєте роботу? Які цікаві регіональні ідеї, акції реалізували за останній час?

Наразі в нас 16 осередків, які складають найвищий орган організації – Конференцію. Протягом 2020 року ми закрили три осередки: в Донецьку, Луганську та Сімферополі – на непідконтрольній території, де ми не маємо можливості підтримувати діяльність благодійними коштами з США.

У планах – відкрити відділення в усіх регіонах України та створити там свого роду «жіночі простори», де жінки зможуть не лише отримувати допомогу чи консультації або проходити навчання, але й співпрацювати з місцевими органами влади, іншими громадськими організаціями та втілювати цікаві проєкти й ініціативи.

Ми підтримуємо регіональні проєкти, щорічно проводимо конкурси мініпроєктів. З останнього мені особливо сподобався проєкт наших активісток з Чернівців. Ідея полягала в обміні досвідом між старшим і молодшим поколіннями членів місцевої громади консервативного юдаїзму «Авів». Жінки у форматі інтерв’ю ділилися своїми спогадами і значущими подіями життя. А юні членкині громади втілювали свої переживання в формі малюнків, які зібрали у книгу. Для мене цінність не сама книга, як кінцевий продукт, а поєднання кількох поколінь у спілкуванні.

Вийшов дуже чуттєвий проєкт з глибоким змістом про єдину справу, діалог, обмін життєвими спогадами й емоціями жінок

Кешер, об’єднуючи єврейське жіноцтво, водночас робить багато для міжнаціонального гуртування жінок. На вашу думку, чому жінки інших національностей не створюють в Україні свої осередки? Принаймні ми про них не знаємо…

Проект Кешер в Україні керується у своїй діяльності принципом плюралізму, що на практиці втілюється в співпраці з різними релігійними та національними громадами та організаціями. Я вважаю, що саме такі заходи допомагають нам, по-перше, познайомитися одна з одною через спільне вивчення традицій, культурних навичок та навіть першоджерел. Саме в таких ініціативах ми спілкуємося, відкриваємося. По-друге, ми позбавляємось багатьох стереотипів, якими досить впевнено керуються люди в повсякденному житті.

Національні стереотипи затверджувались сторіччями, тому позбутися їх дуже важко. Ми не помічаємо, як вони існують, як швидко ми навішуємо ярлики, лише побачивши людину, як ми закладаємо негативне та стереотипне уявлення про різні національності своїм дітям.

Тому Проект Кешер в Україні приділяє увагу заходам, в яких жінки розвивають міжнаціональний діалог. Ми прагнемо до толерантності, покращення статусу жінки та її самоідентифікації незалежно від релігії та національної приналежності. Ми відстоюємо доступність соціальних благ і правових свобод жінок; підвищення рівня знань одна про одну, щоб формувати здорові міжрелігійні та міжнаціональні відносини. Ми хочемо знизити рівень стереотипного мислення в суспільстві; формувати активну позицію молоді в міжнаціональних комунікаціях.

Стосовно жіночих осередків різних національностей в Україні, то вони дійсно не розвинуті. На мою думку, це залежить від кількох чинників. Зокрема, від того, яка роль приділяється жінці в окремій релігії та текстах, яка активність жінок в окремій громаді. Також має значення фінансування жіночих ініціатив громадою.

Можу сказати, що за час нашої діяльності жінки різних громад щиро та охоче йдуть на контакт

Як би ви охарактеризували міжнаціональні відносини в Україні і над чим, на вашу думку, треба ще працювати, що покращувати?

Жінки Проекту Кешер в Україні роблять конкретні кроки для підтримки миру і балансу шляхом взаємодії з партнерськими організаціями, державними структурами, національними та культурними центрами. Ми об’єднуємося для просвітницької роботи, для спільних зустрічей, для забезпечення миру і глибокого розуміння традицій і цінностей народів з позиції жінки. Ми пишаємося тим, що за час роботи Проекту Кешер в усіх країнах-представництвах в цьому напрямку було залучено понад 130 міст.

З 2008 року Проект Кешер проводить акції Тиждень Толерантності, Міжнаціональні жіночі зустрічі «Жінки печуть Хліб Миру», «Свічка Миру», інтерактивні молодіжні зустрічі «Лабораторія Толерантності», виготовлення Скатертини Миру та квест «До шабату зі світом».

Наші міжнаціональні ініціативи мають одну важливу особливість. Це не просто заходи, де різні національні громади демонструють свої костюми, прикраси або страви національної кухні. Ми завжди будуємо проєкт на спільній дії, коли жінки можуть разом навчатися, разом обговорювати та шукати розв’язання проблеми або спільно розробляти майбутні ідеї. Саме в такі проєкти ми завжди готові вкладати ресурси.

Прикладом такої підтримки є спільний проєкт з онлайн-журналом «Українки», в якому ми розповімо не просто про жінок різних національностей, які народились та проживають в Україні. Через їхні історії ми розкажемо про національні цінності, які роблять життя жінок наповненим та соціально відповідальним. Це можливість зазирнути в історію та зрозуміти, що формувало цю громаду, що я маю спільного з її представницею, чому я можу навчитися, чи дійсно цінності, які вона транслює, належать лише одній національності? Чи важко бути громадянкою України та мати свою національність? Маючи досвід мультикультурної історії, який напрямок обере Україна надалі?

Наш спільний з “Українками” проєкт також про важливість розвивати присутність жінок на всіх рівнях громади, влади та суспільства

Владо, що, на вашу думку, об’єднує всіх жінок незалежно від національності, навколо чого нам усім потрібно гуртуватися?

Загальні теми, які завжди об’єднують жінок, – це здоров’я, відносини з дітьми та свідоме батьківство, безпека в стосунках (в родині, в громаді, в суспільстві) та права жінок. Навколо цих чотирьох напрямків ми завжди будуємо спільні проєкти, зустрічі або дискусії. В цих питаннях ми не поділяємося за національністю, віком або соціальним статусом.

В Проекті Кешер ви, серед іншого, розвіюєте стереотипи про євреїв та єврейських жінок. Які з вигадок вас найбільше веселять чи дивують, а що про єврейок – чиста правда в хорошому сенсі?

З цього приводу ми навіть розпочали рубрику на сайті та в соцмережах «Не євреям про євреїв». Багато хто спирається на стереотипні та хибні уявлення як стосовно життя єврейської громади, так і традицій чи релігійних вірувань. І ми вирішили не просто акцентувати на стереотипах, а пояснювати звідки вони взялись і як коректно та правильно чинити в тих чи інших питаннях. Вважаю, що «лагідне просвітництво» з ініціативи самої громади – це логічно й коректно.

Я ніколи не соромлюсь зазначити людині, що той чи інший вираз може образити мене або представника чи представницю єврейської громади. За своє життя я стикнулась з досить кумедними вигадками, а були й доволі болісні. Особливо мене засмучують питання, які порушують мої особисті кордони й торкаються моєї національної приналежності: а вам дозволила родина одружитися з не євреєм? А чому вам не знайшли єврейського хлопця для стосунків? А ваші діти приймуть юдаїзм? А чому ви все ще живете в Україні, а не в Ізраїлі? А що станеться, якщо ви з’їсте сало? А Христос був євреєм, так чого ви його не поважаєте?

Це лише малий перелік того, про що мене запитують. Я навіть думаю розпочати особисту рубрику «Як коректно поставити питання»

В якій сім’ї ви народилися? В ній завжди дотримувалися традицій чи це прийшло з часом – з усвідомленням національної приналежності?

Я народилася в родині євреїв, де іноді розмовляли на їдиш. Мої прадід та прабабуся жили в єврейській частині Кривого Рогу та вважалися містечковими євреями, а інші прадід та прабабуся приїхали з Ленінграда і вважалися інтелігенцією. Я чула багато родинних історій і завжди знала, що родина єврейська. Але такою її робили лише спогади, сімейні легенди та різні вирази на їдиші.

А ось саме відчуття своєї приналежності з’явилося, коли мені сповнилося 10-11 років. Мій дідусь якраз активно займався розвитком єврейської громади у Кривому Розі. Тоді я вперше побачила його з Торою (священним писанням), почула, як громада співає молитви. І в тому колі відчула, що нас об’єднує не лише історія, а сьогодення. З початком незалежності України ми всі отримали національність, яку не страшно і не соромно було називати. І я вдячна першій українській Конституції саме за це – можливість мати громадянство й мати національність, навіть якщо вони не збігаються.

Потім були літні єврейські табори, не схожі на ті, що я відвідувала в дитинстві. А пізніше я потрапила на семінар Проекту Кешер, де свідомо вирішила вивчати історію й традиції. І не заради дідуся та в пам’ять моєї родини, а заради моїх дітей та заради себе.

До речі, всі, кого зацікавила діяльність Проекту Кешер в Україні та його різноманітні жіночі ініціативи, можуть ознайомитися з ними на сайті. А незабаром, дівчата, дізнаєтеся про наш спільний жіночий спецпроєкт ще й на сайті нашого журналу!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: