ЖІНОЧА ЄДНІСТЬ


Спільний проєкт
«Проекту Кешер в Україні»
та журналу «Українки» про мультикультурність українського жіноцтва

цикл інтерв’ю з українками різних національностей

УКРАЇНСЬКА РОМКА АНЖЕЛІКА БЄЛОВА: ЛІДЕРКА ГРОМАДИ, ЩО РУЙНУЄ ТРАДИЦІЙНІ СТЕРЕОТИПИ

Щира розмова про ромських жінок, традиційних і сучасних

Текст: Вікторія Шапаренко
Фото: Катерина Крючкова
Локація: CITYHOTEL


Моє перше враження від Анжеліки Бєлової – розумна, вродлива молода жінка і, що важливо, її зовнішня краса органічно поєднується красою внутрішньою. Наступна героїня спецпроекту «Жіноча єдність», організованого Всеукраїнською жіночою єврейською організацією Проект Кешер в Україні та журналом “Українки” і присвяченого мультикультурності українського жіноцтва, – справжній борець за права ромської громади, правозахисниця й громадська діячка.

Анжеліка – голова об’єднання ромських жінок «Голос ромні», а також виконавча директорка запорізького ромського центру «Лачо Дром» – вже 6 років, з моменту його заснування. «Наша діяльність поширюється на дві області – Запорізьку та Дніпропетровську: ми розбудовуємо мережу ромських громадських організацій, постійно їх підтримуємо, – розповідає Анжеліка. – Зараз я докладаю багато зусиль для розвитку жіночої організації, адже в часи пандемії ромські жінки зазнали ще більшої дискримінації й опинилися у скрутному й уразливому становищі, втративши роботу. Нові проєкти спрямовані саме на відновлення їхньої економічної безпеки й незалежності».

Свою громадську кар’єру Анжеліка починала ще студенткою. Однак і особистим не нехтувала – вона заміжня, має дворічну донечку. «Мій чоловік – також громадський активіст, він займається антикорупційною діяльністю, і, звісно, мій кар’єрний шлях був би неможливим без його підтримки, – з теплотою у голосі каже вона. – Але, напевно, якби я була такою традиційною жінкою-домогосподаркою, ми б зараз не робили це інтерв’ю». Щира правда.

Добре, що у ромській громаді є такі жінки. І добре, що їх можна розпитати про все-все


ПРО СЕРВІВ, ВЕЛИКОДНІ ПАСКИ І БАБУСЮ

Анжеліко, в якій сім’ї ви росли і як в ній підтримувалася національна самоідентифікація?

Моя мама – ромка, тато – українець. Власне кажучи, моя ідентифікація як ромні, тобто ромської жінки, бере свої джерела саме з жіночої частини родини. І особливо цьому сприяла бабуся. Вона була хранителькою ромської ідентичності. Підтримувала це в мені й мама.

Який був сімейний уклад, які були традиції, звичаї, свята?

Я належу до етнічної групи, яку називають серви. Загалом ромська національність складається із багатьох етнічних груп, і серви – це українські роми. У нас таке ж, як і в українців, віросповідання – православне християнство, і багато традицій пов’язані саме з релігією. Для нас найбільшими святами є Святвечір (не Різдво) і Великдень. На Святвечір ми приходимо до наших родичів із вечерею, обмінюємося подарунками.

На Великдень обов’язково печемо паски власноруч. Це важлива традиція у ромів, яка має передаватися. І попри зайнятість я теж знаходжу на це час. Ще за мого дитинства паски пекли у печі, і це був такий дуже автентичний момент. Ми мовчали й молилися, щоб вийшли гарні паски. Ще варто зазначити, що ромські паски дуже великі – вони можуть сягати 1-1,5 м у діаметрі!

Які сімейні реліквії або національні символи передавалися у вашій родині?

Для мене великою реліквією є довідка про те, що мій прадід був кочовим ромом, який осів у Запоріжжі й почав працювати у колгоспі імені Ромен – на посаді комерсанта. У його паспорті так і було написано – циган за національністю. А ще саме з нього розпочалася наша історія вшанування принципу і цінності освіти, адже всі його діти отримали спеціальність, професію. Моя бабуся, наприклад, до 74 років працювала в бюро технічної інвентаризації.

Саме бабуся є для мене прикладом сильної ромської жінки, яка водночас зберегла національну традицію


ПРО СТЕРЕОТИПИ, ГАДАННЯ І СЛОВО “ЦИГАН”

Як і коли вперше усвідомили, відчули, що ви належите до ромів?

Ще в дитинстві, адже зростала у цій культурі. Я завжди знала, що я ромка, охоче розповідала це у школі. Для мене це було такою особливістю, фішкою, якої немає в інших, і я дуже пишалась цим.

Ромів в Україні часто називають циганами. Як ви це сприймаєте?

Як правозахисниця і представниця громадської організації я розумію, що термін «циган» несе в собі великий тягар стереотипів. І від нього відмовилися всі європейські країни. Правильна назва нашої національної меншини – рома. Але я знаю, що дуже багато людей в нашій спільноті називають себе «циган». Однак, якщо у самій громаді це вважається нормальним, то коли ми говоримо про свою національність на міжнародних або загальних заходах, ми маємо називати себе роми. І загалом комусь іншому нас краще не називати «цигани». Це дійсно не дуже коректно.

З якими стереотипами щодо себе стикаєтеся і як на це реагуєте?

Була одна ситуація, коли на випускному у школі мені сказали: ти ж циганка, а станцюй нам «циганочку». І я, така молода, щира, станцювала, це був начебто такий прикол. Але потім, коли я аналізувала цей випадок, мені стало якось неприємно. Було відчуття, що мене виставили, наче тваринку в цирку…

Загалом стереотипів дуже багато, і мені їх часто озвучували: а де твій кінь, а ти вмієш гадати, а позолоти ручку… Ці надзвичайно стигматизовані висловлювання я завжди чула і намагалася раціоналізувати людей: не всі такі, не всі таким займаються тощо. А також своїм прикладом намагалася руйнувати стереотипи: у мене є освіта, кар’єра.

Часом вступала у конструктивні, але дуже тривалі та емоційні діалоги про все це. Зараз, у більш зрілому віці, я вже такого не роблю


ПРО ДОМАШНІХ ЖІНОК І ДОВГІ СПІДНИЦІ

Як би ви охарактеризували жінок вашої крові: риси, поведінка, особливості?

Загалом це жінка-домогосподарка, яка чудово готує – обов’язкове вміння для того, щоб тебе взяли заміж 🙂 Також вона ретельно прибирає в оселі й загалом робить все, що має робити «домашня» жінка. Вона неодмінно має слухатися чоловіка, бути за чоловіком.

А ще ромські жінки, якщо ми говоримо про традиційну громаду, мають ходити у довгих спідницях. Тіло не може бути відкритим, привабливим. Голову теж покривають, але не всі етнічні групи (серви – ні). Якщо це більш сучасна громада, звісно, все простіше – ромки носять усе. Але найбільше люблять чорний колір в одязі.

У нас нещодавно була кумедна ситуація: на тренінг з лідерських якостей ми всі, не змовляючись, прийшли у чорному, і тренерка така: а що сталося, чому траур? А нема ніякого трауру, просто ми надаємо перевагу класичному чорному. Ну й золоті прикраси любимо теж, здавна. Що стосується макіяжу, ромки (і я особисто) дуже люблять стрілки.

Чого неухильно дотримуються жінки вашої національності?

Досі є жорсткі правила щодо того, щоб жінка не втручалася у чоловічі розмови. Якщо чоловік говорить, жінка має мовчати – спочатку говорить чоловік. І в цілому вона повинна бути дуже стриманою у своїх висловах.

Також ромки не сідають з чоловіками за один стіл: якщо якесь свято, жінки сидять за однією частиною стола, жінки – за іншою


ПРО ЖІНОЧИЙ РУХ І КАР’ЄРУ

Які речі завжди має в домі, на собі, в душі ромська жінка?

Напевно, щось пов’язане з віросповіданням. У сервів – натільний хрестик. У будинку – червоний куточок з іконами, вишитим рушником, зображенням хреста.

Що вас ріднить з українками й з жінками інших національностей?

Я відчуваю себе на 100% українкою. Добре пам’ятаю, як ми з чоловіком та донькою були на День Незалежності на святковому концерті, і грав гімн України, а я плакала… Я завжди в цей момент плачу – таке відчуття приналежності до України! Коли я повертаюсь з відрядження, і літак сідає в Україні, я теж починаю плакати – я вдома! Якщо говорити загалом про жінок, зараз у моєму оточенні багато українок.

Вже протягом року ми співпрацюємо з Українським жіночим конгресом – разом працюємо над гендерною рівністю в Україні. І те, наскільки ми підтримуємо й промотуємо один одного, нас об’єднує. Мене ці жінки дуже надихають, мотивують до подальшої діяльності в жіночому русі. До того, щоб всі ромські жінки були, як я зараз – теж залучені до реалізації цього.

До речі, яке у ромів ставлення до жіночої кар’єри, заробітку?

Я зустрічала багато традиційних родин, де 6-8 дітей, і жінка каже: у мене заробляють чоловік і сини, і я почуваюся комфортно. Я домогосподарка, і мені ок. Якщо ок, то ок, я так вважаю. Але треба показувати жінкам й інший шлях, і наша організація, власне, цим займається.

Ми бачимо, що є багато ромських жінок, які хочуть реалізуватися, досягати успіхів. І вони кажуть: ви нам дійсно відкрили очі, дозволили побачити багато інших шляхів розвитку та сфер реалізації. Розвиток суспільства диктує нові умови, особливо під час пандемії. Багато чоловіків наразі втратили прибуток. І якщо жінка може заробляти для своєї родини – супер!

Ситуація показала, що нам пора виходити із зони комфорту, змінювати своє життя. І тому багато ромських жінок зараз заробляють


ПРО ЖІНОЧІ СЛЬОЗИ І НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ

Хто ваші подруги?

Моя найкраща подруга – ромка, також активістка, правозахисниця. Наш спосіб життя і цінності повністю збігаються. Однак у моєму оточенні є й консервативні ромки, і українки. Ладнаю я з усіма прекрасно. Але в моїй роботі бували випадки, коли відчувала, що мене сприймають інакше, зокрема на рівні громадських обговорень, жінок з інших організацій.

Якось у зумі я запропонувала ідею поговорити про ромів, і від одної дівчини був такий закид – та для чого взагалі ці роми? Я відповіла, що якщо ми прагнемо розвивати толерантне суспільство, то це потрібно, це індикатор розвитку країни, коли вона дбає про незахищені верстви населення. Але коли закінчився зум, я пішла до чоловіка й розплакалася, бо мені було дуже боляче.

Що, на вашу думку, можна покращити в цьому питанні?

Я розумію, що соціальні проєкти, які реалізуються на місцях, дуже важливі, але не менш важливими є національні законопроєкти, державна стратегія загалом. Наприкінці минулого року ми зробили великий крок у цьому напрямку: ромські громадські організації й державна служба з етнополітики та свободи совісті спільно розробили драфт документу, який називається «Стратегія сприяння реалізації прав та можливостей ромської національної меншини до 2030 року». Там є ряд таких завдань, як правозахист, недискримінація, доступ до різних послуг, збереження культурної спадщини тощо.

Ця стратегія буде реалізуватися як на загальнонаціональному, так і регіональному рівнях, і таким чином, думаю, ми дійсно досягнемо змін

А що вас радує у нашій міжкультурній країні?

Наприклад, те, що тільки в нашому запорізькому регіоні зареєстровано понад 130 різних національних об’єднань. Ми часто збираємось на заходах, розуміємо, поважаємо й підтримуємо одна одну. Прагнемо того, щоб зберігалися наші культурні ідентичності. Вважаю, це велика перемога, бо є приклад інших країн-сусідів, де такої політики немає.

Розкажіть про вашу національну громаду. Чим вона займається і яка ваша роль у ній? Скільки в ній жінок?

Я була ще студенткою другого курсу факультету психології, коли мені запропонували взяти участь у конкурсі стипендійної програми ромського освітнього фонду. Я пройшла співбесіду за мотиваційним листом та за успішністю в університеті. Завдяки додатковим компонентам програми проходила різні тренінги та курси, які формували мої навички й знання як громадської діячки: проєктний менеджмент, комунікаційні навички, лідерські якості.

Водночас я, звісно, навчалася в університеті (закінчила магістратуру і отримала диплом магістра психології – з відзнакою, до речі). Пам’ятаю, як була у поїздках у рамках своєї громадської діяльності і в потязі о 3 ночі під світлом ліхтарика писала індивідуальні завдання для університету, аби мати відмінні оцінки.

Побачивши мій потенціал і невпинне бажання розвиватися, мені запропонували стати виконавчою директоркою та разом заснувати «Запорізький ромський центр «Лачо Дром». Я й зараз на цій посаді: займаюся ідеями і написанням проєктів, підтримую зв’язок з донорами. А в липні минулого року заснувала жіночу організацію «Об’єднання ромських жінок «Голос Ромні». У складі нашої організації 4 офіційно зареєстровані жінки, ще з десяток тих, хто може виконувати волонтерську роботу.

Нашими грантовими соціальними проєктами охоплено вже 75 жінок


ПРО ОДНУ ІЗ ЗАВАД РОМСЬКИХ ЖІНОК І БЬЮТІ-КОВОРКІНГИ

Які заходи ви реалізуєте?

Наразі це школа підприємництва для ромських жінок. Ми провели опитування у наших регіонах під час пандемії й дізналися, що 60% ромських жінок не мають закінченої середньої освіти, 15% не мають освіти взагалі. При цьому понад 60% працювали у сфері торгівлі й наразі втратили прибуток. Ми запитали їх, чого б вони хотіли, і виявили, що багато жінок хотіли б працювати у сфері краси. Це так звані швидкі спеціальності, яких можна набути навіть не маючи освіти – достатньо натхнення і мотивації.

До цих проєктів ми залучили донорів, серед яких – Український жіночий фонд, фонд «Відродження», зараз ще проєкт «Пакт». Наразі жінки отримують спеціальності візажиста, леш-майстра, нейл-майстра. Ще були кондитери.
Наступними активностями будуть курси грамотності, курси смм для просування своїх послуг у соціальних мережах. А також курси розвитку лідерських якостей і підвищення самооцінки – ми виявили, що це дійсно є завадою для розвитку ромок.

Крім того, жінки можуть пройти курси фінансової та комп’ютерної грамотності – це потрібно для реєстрації своєї справи, розрахування прибутку, витрат тощо. Найбільший проєкт має ще й автокурси. Великою кінцевою метою є відкриття соціальних підприємств.

Наразі ми розробляємо бізнес-план із відкриття соціальних бьюті-коворкінгів у чотирьох населених пунктах Запорізької та Дніпропетровської областей. Це буде така соціальна франшиза. Ми розуміємо, що соціальне підприємництво – це те, що не має на меті збільшення прибутку для власників і акціонерів, адже прибуток реінвестується в інші соціальні проєкти.

Ми хочемо підтримувати якнайбільше ромських жінок і віддавати цей прибуток на стартапи для того, щоб розширювати їхні можливості та створювати нові робочі місця


ПРО ЦІННІСТЬ І РОДИНИ, І САМОРЕАЛІЗАЦІЇ

Чи співпрацюєте з іншими національними громадами?

Так, зокрема, з єврейським центром «Мазаль Тов», який базується у Запоріжжі. Ми вже працювали з культурним інклюзивним проєктом, тому що їх цільова аудиторія – люди з інвалідністю. Ще нас був цікавий проєкт зі створення культурних продуктів – інклюзивний табір для дітей і багато виставок, які проводилися після нього.

Якби ви мали можливість, то що б передусім зробили для розвитку й збереження своєї національності?

Перше – це школи. Причому не школи саме для ромів, а школи загалом, для збільшення цінності самої освіти. Якби у мене була надзвичайна сила, я б змотивувала всі ромські родини, попри різний соціальний статус, який часто стає на заваді, на те, щоб діти отримали освіту, надала б суперсилу державним установам для співпраці із громадою та для розробки заходів, методології, аби побороти неписемність дорослих ромів і сприяти отриманню повної освіти: загальної та вищої. Я хочу, щоб її мали всі ромські діти.

Друге – те, що в моїх силах і що я вже роблю – розвиток соціального підприємництва серед ромських жінок – по всій Україні для їх повної самореалізації та незалежності.

Яку думку, річ чи тезу щодо вашої національності ви б хотіли передати своїм дітям?

Складне питання… Мої цінності щодо гендерної рівності часом суперечать традиціям, що можуть перешкоджати розвитку і реалізації. Я дуже поважаю цінність родини й дітей, традиційну для ромів, і це я хотіла би передати своїй донці. Але хотіла б додати цінність любові до себе, вміння прислухатися до своїх бажань та потреб, бо більшість жінок з традиційних родин повністю віддаються родині, нехтуючи своїми потребами.

Я дуже хочу, щоб моя донька теж цінувала родину, але не забувала про себе. Бо якщо ти як особистість наповнена, розвиваєшся і щаслива від цього розвитку, то й твоя дитина буде щасливою.

Повністю погоджуємося із словами Анжеліки. Як і з висновками інших героїнь проєкту «Жіноча єдність», який ми із задоволенням реалізуємо з Проектом Кешер в Україні. Долучайтеся до нас, дівчата, і чекайте наступні інтерв’ю! Єднаймося!

Журнал «Українки» вдячний за допомогу в організації фотосесії:

  • візажисту Олександрі Онисько;
  • бренду вишиванок Mika Noni;
  • чотиризірковому готелю CITYHOTEL, який забезпечив комфортні умови для зйомок в елегантних інтер’єрах та з неймовірною панорамою Києва. У розпорядженні гостей 124 номери, конференц-зал і один з найкращих у Києві панорамний ресторан Matisse. Адреса: Київ, вул. Б. Хмельницького, 56А, телефон: +38 (044) 393-59-00. Це готель, де кожен гість – особливий! Навіть гості, що у цьому відеоролику 🙂