Відверта розмова про юдейських жінок, цніют, халу, шабат і спільну з українками самодостатність, описану ще царем Шломо

Текст: Вікторія Шапаренко
Фото: Катерина Крючкова

---

Розмова з Міхаль Стамовою – перша у циклі унікального проєкту “Жіноча єдність”, організованого журналом “Українки” й Всеукраїнською жіночою єврейською організацією Проект Кешер в Україні та присвяченого мультикультурності українського жіноцтва. Пані Міхаль ми обрали не випадково. По-перше, вона представниця другої за чисельністю національної громади в Україні – єврейської. По-друге, вона – дружина рабина, яка своїм стилем життя, активною соціальною і жіночою позицією руйнує всі заскорублі уявлення про традиційних єврейських жінок.

Йдучи на зустріч з Міхаль, я очікувала побачити стриману «жінку в чорному». Принаймні так виглядають матері єврейських сімейств, яких повсякчас бачиш в аеропорту. Але я помилилася. У холі готелю CityHotel, де проходило наше інтерв’ю, мене зустріла сучасна, стильна пані. Така, як ми. В елегантній кольоровій сукні, з акуратним френчем, зі світлими жіночними локонами та з маленькою сумочкою, в якій дивним чином вміщається весь жіночий скарб – від телефону до мішечка з прикрасами для знімальних образів.

Згодом, вже за приятельською кавою, на моє прохання описати себе в кількох словах Міхаль відповіла: «Творчість. Розвиток. Свобода». І знову розрив шаблону: адже ми звикли уявляти єврейку як жінку, повністю зосереджену на родині й дітях. Звісно, діти у Міхаль є – три донечки Мір’ям. Аліса і Ханна Хая. А ще: три вищі освіти і безліч різноманітних інтересів, які вона прекрасно поєднує з юдейськими традиціями та обов’язками дружини рабина.

Міхаль – її юдейське ім’я. Колишнє світське – Олена. Вона виросла у звичайній рівненській радянській родині. За першим фахом – музикант, за характером – діяльна, творча натура: вся юність і молодість – концерти, виступи, викладання. Інтерес до юдаїзму відчула, коли їй виповнилося 20 років, саме завдяки музиці. Потім захопилася вивченням івриту, працювала в єврейських таборах вихователем, музичним керівником.

У таборі Міхаль і познайомилася з чоловіком – нині головним рабином громад традиційного юдаїзму в Україні Рувеном Стамовим

---

НЕТИПОВА ДРУЖИНА РАБИНА

На певний час подружжя Стамових переїздило жити в Ізраїль, а в 2012 році повернулися в Україну розбудовувати громаду традиційного юдаїзму «Масорет».

Міхаль – фактично, права рука чоловіка в цій непростій справі. Рабин займається релігійною, культовою частиною життя громади. Його дружина веде всі освітні, дитячі, сімейні проєкти, а коли рабин у від’їзді – може замінити його в деяких функціях. Окрім того, Міхаль співпрацює з жіночим Проектом Кешер в Україні, читає лекції з історії та культури єврейського народу, викладає іврит, вела авторську програму на радіо «Аристократи» про клезмерську музику, створює домашній текстиль для юдейських свят і проводить екскурсії єврейськими місцями київського Подолу.

Здивовані? Я теж. Зовсім інакше уявляла собі життя дружини рабина. На жаль, ми дуже часто сприймаємо інших жінок, а тим паче іншої національності, крізь призму стереотипів і передусім бачимо те, що нас відрізняє. Міхаль Стамова, перша героїня спільного з Проектом Кешер в Україні циклу інтерв’ю з українками різних національностей, – гарний зразок того, як багато у нас спільного в поглядах на родину, жіночі цінності, на саму себе. В єврейських жінок, як і в українських, це передається ще й у значенні імені. З нього я й почала розмову з Міхаль. Розмову насичену, живу, багатогранну – як характер кожної жінки…

Юдаїзм схожий на психологію: в кожній конкретній ситуації в кожного з нас свій правильний шлях

---

ПРО МУЗИКУ, ГІТАРУ ЧОЛОВІКА І ТРАДИЦІЙНУ ЄВРЕЙСЬКУ СІМ’Ю

Міхаль, чому обрали саме це ім’я, прийнявши юдейство?

Я довго думала над іменем. Міхаль милозвучне і має цікаве значення – хто як Бог. Це те, що є основною мого життя, – покладатися на Всевишнього. Я з дитинства мала відчуття, що є над нами хтось вищий. І коли усвідомила, все стало на свої місця.

Чи були у вас сумніви щодо прийняття юдаїзму?

Спершу я, як професійний музикант, хвилювалась, чи зможу займатися своєю діяльністю. Адже думала, що за єврейською традицією жінці начебто не дозволено бути на сцені. Потім дізналася, що окрім ортодоксальної течії, яка в той час була представлена в Україні, є й інші, в яких жінка має більше можливостей. Це підбадьорило, бо вже не суперечило моїм планам на життя й надалі займатися музикою, освітньою діяльністю.

А в цілому юдаїзм – це моє. Це дуже практична релігія. Ти не можеш, користуючись одним і тим же текстом, двічі вчинити однаково. Юдаїзм схожий на психологію: в кожній конкретній ситуації в кожного з нас свій правильний шлях.

Як ви сприйняли рішення чоловіка стати рабином?

Повністю підтримала. Це збіглося з моєю романтичною мрією про традиційну єврейську сім’ю: ми будемо зустрічати разом шабат, чоловік гратиме на скрипці, я – на фортепіано. Такий собі літературний салон 🙂 Все так, тільки він грає на гітарі 🙂 В принципі те, про що я мріяла, й здійснилося. Хоча це не щасливий збіг обставин, а передусім взаємна відповідальність.

В єврейській культурі жінка – це королева. Це жінка, яку дуже любили батьки і яка любить себе. Самодостатня. З одного боку, це принцеса, з іншого – солдат

---

ПРО ПРИНЦЕС, СОЛДАТОК ТА ЕМАНСИПАЦІЮ

Статус дружини рабина накладає певні обов’язки – що змінилося в вашому житті?

Чесно кажучи, не дуже й щось змінилося. Я люблю спілкуватися, приймати гостей. Загалом дружина рабина завжди трохи публічна, трохи на сцені. Ти стежиш, як поводишся, усміхаєшся, реагуєш тощо. Це для мене цілком природно.

Водночас я рада, що ми зараз робимо все для того, щоб допомогти українським євреям пройти той шлях, що ми пройшли – відновлювати традиції.

Як сприйняли ваші друзі всі ці зміни?

Хтось казав: ну от, були нормальні люди, а стали релігійні. Хтось сприйняв як щось професійне: мовляв, це для роботи. Кожен пояснював, як хотів. Було різне, але я не дуже зважала. Мені було важливо, що я знайшла людину, яка поділяє мої інтереси, що ми рухаємося в одному напрямку. Потім у нас з’явилося багато однодумців, а зараз – велика громада.

Як би ви описали жінок вашої національності: риси, поведінка, особливості?

Якщо коротко – це королева. Це жінка, яку дуже любили її батьки і яка любить себе. У неї завжди є відчуття самої себе, велика гідність і самоповага. З одного боку, це принцеса, з іншого – солдат. Це жінка, яка може сама – все. Абсолютно самодостатня. І реалізована: єврейки завжди могли працювати і мати свій бізнес. Це не емансипація – в єврейській традиції завжди так було. Ще за часів царя Шломо існував перелік того, що робить дружина: торгує, садить виноградник, всіх одягає, гарно говорить тощо. Така ідеальна жінка 🙂

У жінки загалом дуже почесна роль в юдаїзмі. Вона справді та, що запалює вогонь – буквально. Та, що створює всю атмосферу в домі та сім’ї

---

ПРО ЖІНОЧІ ВИХІДНІ Й БАЛАНС ГРОШЕЙ ТА РОЗУМУ

Що ще в єврейській традиції – жіноча прерогатива?

В єврейській традиції саме жінки – найкращі кухарі. Вони взагалі багато готують. Випікання хліба – хали – у нас теж суто жіноче заняття. Хала печеться перед шабатом, і вважається, що якщо жінка пече хліб, вона оберігає свою сім’ю. Запалювати шабатні свічки – ще одна жіноча традиція, хоч це може зробити й чоловік.

У жінки загалом дуже почесна роль в юдаїзмі. Вона справді та, що запалює вогонь – буквально. Та, що створює всю атмосферу в домі та сім’ї. І я знову згадую це – королева. Дуже гарно Марк Шагал, до речі, описує свою маму в одній із книг: мама завжди сиділа, як цариця. Це велика жіноча гідність.

Чоловік під час кожного шабату читає дружині поетичний твір з Книги царя Шломо, прославляючи свою дружину. І каже: всі жінки хороші, але ти – найкраща. Це останній розділ з Книги приповістей, Ешет Хаїль. Дуже цікава сама назва – означає видатна жінка. З одного боку, принцеса, з іншого – солдат. Кожен шабат, попри те, що жінка сама його готує, присвячений їй.

Чи існують в юдаїзмі ще якісь дні, свята, присвячені жінкам?

В юдаїзмі календар сонячно-місячний. І перший день нового місяця – завжди вихідний у жінок: жінка більше відпочиває, може кудись сходити. Тобто вона має можливість присвятити час собі щомісяця і щотижня – в шабат.

Є ще свято Пурим, одне з історичних, яке прославляє перемогу єврейського народу над персами. Воно трохи міфічне, нагадує «1001 ніч». Його героїня – цариця Естер, єврейка, дружина перського царя. Вона приховувала своє походження, а коли єврейський народ міг бути знищений, зізналася чоловікові-царю й сказала: то мене теж треба знищити? І таким чином врятувала всіх.

У нас майже кожне свято пов’язане з єврейською жінкою. Взагалі жінка в юдаїзмі дуже активна. Це стереотип, що єврейська жінка зосереджена на сім’ї, чоловікові, дітях. Єврейки здавна займалися наукою. Ще 200 років тому заможних дівчат віддавали за найкращих учнів єшив, і їхні сім’ї забезпечували хлопцеві навчання. Це своєрідний баланс: в одного є гроші, в іншого – розум. І це завжди так врівноважувалося. Наприклад, не було б Шолом-Алейхема, якби не його заможна дружина Ольга Лоєва. Він був талановитим, але дуже непрактичним, а вона працювала дантистом, ще й виховувала п’ятьох дітей.

Наше основне правило в одязі – цніют або скромність. Але це не про те, щоб виглядати ніякою

---

ПРО ЦНІЮТ І ОДИН ІЗ СЕКРЕТІВ МІЦНОСТІ ЄВРЕЙСЬКИХ ШЛЮБІВ

Ви згадали про типовий стереотип сім’я-діти. З якими ще стереотипами щодо себе стикаєтесь? Як на це реагуєте?

Головний: вона ж все одно щось «мутить», а де вже вона тут «намутила?» Раніше я ображалася чи могла щось відповісти. Зараз не зважаю.

Я взагалі не люблю штампів, а їх так багато в житті. Треба розуміти, що кожен окремий випадок – індивідуальний, не можна дивитися на все суб’єктивно.

Ще один штамп стосується вигляду єврейок. Навіть я, зізнаюся, уявляла собі, що на зустріч прийде «жінка у чорному»…

Наше основне правило в одязі – цніют або скромність. Чітких правил нема, але вважається, що мають бути закриті ноги, руки (лікті), хоча й це в наш час не обов’язково. Деякі історики пояснюють, що єврейки почали носити мішкуватий, темний одяг, який не впадає в око, після погромів і ґвалтувань – такий генетичний страх, спроба приховати жіночні форми.

Взагалі ж скромність – це не про те, щоб виглядати ніякою. Жінка має бути привабливою, щоб її обрав чоловік, а потім – для свого чоловіка. Це один з її обов’язків – бути привабливою.

Є ще така культурна, ритуальна річ як міква. Коли у жінки закінчується цикл (під час циклу вона не може вступати в інтимні зв’язки, і чоловік теж має залишити її на самоті, деякі навіть сплять окремо в ці дні), минає ще 7 днів, і після того є ритуальне занурення у воду. Лише після цього можлива близькість з чоловіком. Тобто євреї не так часто мають інтим, тому й не набридають одне одному. Хоча це сумнівно з точки зору контрацепції: це якраз середина циклу, овуляція, але така традиція.

В домі єврейки точно є мезуза, келих для кідушу (освячення вина), різні шабатні символи. Усе має бути красиво й естетично

---

ПРО УКРАЇНСЬКИХ ПОДРУГ, ЖІНОЧУ ЄДНІСТЬ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

Є речі, які завжди має в домі чи на собі єврейка?

У нас немає якоїсь святості місця чи предмету, найсвятіше – це час. Тому єврейки можуть і не мати чогось такого на собі. От у мене сьогодні такого немає, хоча я й люблю прикраси, і часто вони з символікою.

В домі єврейки точно є мезуза, келих для кідушу (освячення вина), різні шабатні символи. Усе має бути красиво й естетично. До речі, я таке створюю: три роки тому запровадила виробництво кухонного декору. Я сама не малюю і не вишиваю, але уявляю, як мають виглядати скатертини, серветки, килимки для ритуальних застіль. Є майстриня, яка з моїх слів переносить мої ідеї на текстиль. До кожного свята створюємо такі набори в єврейських традиціях.

Що вас ріднить з українками й загалом з жінками інших національностей?

Гарне питання. У всіх жінок дуже практичний погляд на життя. У всіх є інтуїція, розуміння й бачення ситуації з різних боків. Крім того, жінки більше здатні до самопожертви. У нас усіх є щось значно дорожче, ніж ми, – наші діти.

Чи є у вас подруги-українки? Як ладнаєте і що хотіли б покращити у стосунках?

Більшість подруг – звісно, юдейські жінки, але є й українки – ще з часів навчання. Вони вже все про мене знають: коли не варто телефонувати, що не варто запитувати, з чим приходити в гості тощо. Загалом же я б хотіла ще більшого взаєморозуміння. Все треба проговорювати, але не з усіма це працює. Іноді все одно залишаються упередження – все індивідуально. Є люди, які дуже цікавляться, але з різних причин: одні, щоб зрозуміти, інші – щоб сказати: от, я так і думав!

Ми свідомо віддавали дітей у звичайну, не єврейську школу, щоб вони бачили розмаїття культур, національностей

---

ПРО КУХНЮ, ЖЕРТОВНИК І КОШЕРНІСТЬ

Як в цілому ви почуваєтеся в Україні як неєврейській країні?

Мене турбує кілька речей. Одна, суто егоїстична, – те, що найцікавіші концерти та інші події відбуваються саме в п’ятницю й суботу. Це дуже незручно. Мої доньки професійно займаються музикою та живописом, і часто заняття й репетиції доводиться переносити, якщо вони припадають на суботу. Якісь дні в школі ми пропускаємо через віросповідання – до речі, це передбачено Конституцією України. Стараємось знаходити спільну мову з вчителями: чим більш освічена людина, тим це простіше.

Водночас ми свідомо віддавали дітей у звичайну, не єврейську школу, щоб вони бачили розмаїття культур, національностей – у класі навчаються діти різних віросповідань: православні, мусульмани, юдеї. Спершу донькам було непросто – після Ізраїлю, де всі однієї національності. Якось на випускний доньці сказали принести прапор своєї країни – вона прийшла з ізраїльським.

Діти пишаються тим, що вони євреї, вони активні в єврейських молодіжних організаціях. Це те, про що я мріяла: росте нове покоління дітей з самоідентифікацією «в прошивці», навіть якщо це часом їм заважає.

Самоідентифікація, збереження традицій – одне із завдань вашої громади. Яка ваша роль в її діяльності – як жінки, і дружини рабина, як юдейки?

Мені цікаве все нове, хоча водночас я люблю історію й традиції, їх сучасне трактування. Так, євреї – народ Книги, народ, що поважає свої традиції, яким понад 5700 років. Але для нас має не менше значення і те, наскільки ця традиція жива, як вона розвивається. Я дуже свідомо обрала консервативний юдаїзм, тому що він поєднує сучасне життя і велику повагу до Тори. Для мене важливо, що можна бути сучасною людиною і водночас глибоко релігійною і відновлювати традиції, як ми це робимо в нашій сім’ї.

Всі мої уподобання втілюються через конкретні проєкти – я дієва: поки не зроблю, не побачу. І це теж про юдаїзм – це така релігія, де ти можеш у щось вірити, але якщо ти це не виконуєш, цього немає.

Я втілюю кілька проєктів одночасно. Це й музично-освітні (я люблю хорошу музику і мрію відновити єврейську, яка свого часу в Америці, змішавшись з місцевою, стала основою блюзу, джазу і навіть року), й історико-літературні (читаю науково-популярні лекції, щоб донести до людей щось важливе через легку, емоційну й життєву форму).

Ще один з напрямків моєї діяльності – кулінарія. Це таке дуже жіноче, домашнє і водночас – глибоке. В єврейській традиції слово «мітбах» і «мізбеах» – кухня і жертовник – це одне й те саме. Тому страви готуються певним чином, є певні правила щодо підготовки та вживання продуктів – все базується на текстах Тори й Талмуду. Я маю диплом з ашгахі, тобто експерт з кошерної кухні. Проводжу для нашої громади кулінарні майстер-класи. Також нещодавно забезпечували кошерним кейтерингом знімальну групу фільму «Штетл». Це мені дуже подобається: сама люблю смачно попоїсти й пригощати гостей.

Є такий вислів у Талмуді, в якому суть юдаїзму і водночас дуже практична життєва річ: ніколи не роби іншому того, чого не бажаєш собі

---

ПРО ХЛІБ МИРУ І ДОБРОСУСІДСЬКІ СТОСУНКИ

Чи співпрацюєте ви з іншими національними громадами?

Раз на рік у Хануку ми влаштовуємо міжконфесійне свято: запрошуємо мулу, представників християнських церков і організовуємо спільну молитву заради світла та єднання. Якщо нас запрошують на заходи, теж беремо участь.

Проект Кешер в Україні кілька років тому ініціював цікавий проєкт «Хліб Миру»: жінки різних національностей пекли свій хліб, приносили й розповідали про його особливості. Хотілося б це повторити, бо це було дуже круто.

Наша громада бере участь у Фестивалі народів Подолу, співпрацює з клубом «Подоляночка». Будуємо добросусідські стосунки. Я завжди за співпрацю, взаємну підтримку. Але не завжди, як виявляється, це можливо. Іноді чую у відповідь: вам це не буде цікаво, це наше. Шкода.

Міхаль, і наостанок спільне питання для всіх героїнь нашого проєкту: яку традицію, думку чи річ ви хотіли б передати своїм дітям?

От так питання… Це треба ж було підготуватися! 🙂 І все-таки скажу, можливо, банально, але дійсно, на мою думку, головне. Є такий вислів у Талмуді, в якому суть юдаїзму і водночас дуже практична життєва річ: ніколи не роби іншому того, чого не бажаєш собі. Це стосується всього – стосунків, сім’ї, вірності, шлюбу, роботи…

Віримо, україночки, що ці слова співзвучні кожній із нас. Як і наступні інтерв’ю, які ми разом з Проектом Кешер в Україні готуємо в рамках спецпроєкту «Жіноча єдність». Він без перебільшення унікальний, а чому саме – деталізували тут.

Долучайтеся до нас, дівчата, і чекайте не менш цікаві розмови з відомою українською татаркою, з очільницею ромської громади, з вірменкою, що гуртує навколо себе українських жінок та з багатьма іншими! Єднаймося!

Журнал «Українки» вдячний за допомогу в організації фотосесії:

• візажисту Олександрі Онисько (школа макіяжу TERRA VIVA Make Up School);
• брендам Mika Noni і Sleeper;
• чотиризірковому готелю CITYHOTEL, який забезпечив комфортні умови для зйомок в елегантних інтер’єрах та з неймовірною панорамою Києва. У розпорядженні гостей 124 номери, конференц-зал і один з найкращих у Києві панорамний ресторан Matisse. Адреса: Київ, вул. Б. Хмельницького, 56А, телефон: +38 (044) 393-59-00.