Зверніть увагу на її вишукану блузку. На її модні штани й балетки. Ця світлина – наче street-style якогось архівного журналу Vogue. Це дійсно стрітстайл – «стиль з вулиць», тобто щоденна мода, але в Галичині. 1935 рік.

«Фото зроблене 1935 року в східних кресах, тобто в Галичині, як її називали поляки в міжвоєнний період. Я десь бачив згадку, що фото можливо зроблене в Станіславі. Але підтверджень цьому нема. Знаємо тільки, що це точно Галичина.

Подивіться на цю пару. Красиві, щасливі і стильно одягнуті молоді люди. Він в топовому костюмі, маринарка застібнута на один ґудзик, руки за спиною, рішучий погляд впевненого в собі чоловіка.Вона жіночна і вродлива жінка в штанах, що на той час було викликом. Красива зачіска, чарівна усмішка, на руці жіночий або чоловічий годинник.

Вона усміхається фотографу, а її фацет спеціально робить серйозний вигляд обличчя. Це гра. Звісно це гра яку злапали навічно камерою фотоапарату.

Перенесіть цих людей в любу точку планети і вони будуть в ній свої серед своїх. Типові представники сучасного їм світу. Уявіть що позаду них Уолл Стріт, а цей чоловік брокер і на дворі 1928 рік. Зараз вони сядуть у свій бюік і поїдуть Карнегі холл слухати Нью-Йорк сіті оперу.

Або ж вона продавець нерухомості в Лондоні, а він інженер в Auto Union десь в Інґольштаті.

А може вона викладачка в Тернополі, а він один з перших українських гонщиків який взяв гран-прі в 1930 році на трасі “Львівський трикутник” у Львові?

Хто ці люди? Ми ніколи цього не дізнаємось.

Єдине, що ми точно бачимо, що це звичайні представники людьскої цивілізації.

1935. Решта нашої країни оговтується від найбільшої нашої катастрофи – Голодомору.

Нація як мрець, ледве пропихає свою кістяну руку з під мокрої землі і чіпляється за життя. Обтрушує з себе залишки української ідентичності і робить перший крок в нове і світле соціалістичне майбутнє. Але вона ще не знає, що за можливість жити вона заборгувала комісару свою душу.

Попереду 1937, чорні роти, штрафбати і Биківня. Попереду Воркута, Кенгір і Сандармох. Розстріляне відродження і упокорене зародження. Вбивають всіх, від чорнороба і Павліка Морозова до драматруга Курбаса і неокласика Зерова. Хто не терплячий, той пускає собі кулю в лоба, як Хвильовий.

1935. За 4 роки в світ цих людей прийде більшовик і знищить все, що було їм дороге. Можливо він навіть вбив когось з цих двох, що на фото? Забрав її годинник сваєй Нюрє, блять, а з мертвого тіла чоловіка стягнув стильний костюм і мешти в яких потім буде розсікати, як емісар “маро(мо)дерного” гротестку, вулицями окупованого і Києва, на яких досі валяються тіла українців?

І вже потім вони будуть нам розказувати, що принесли нам прогрес і науку. Навчили нас будувати ГЕСи і металургійні заводи. Нашими руками і мозгами, звісно.

А ми їх за це ще й в космос потім відправили.

Біологічне сміття прийшло і все знищило, потім нашими руками все відбудувало і сказало, що це все вони нам подарували, а ми бачте невдячні. І якби не вони ми і досі жили в лісах, полювали на вовків і їли вміст шлунків оленів. Ну дякуємо звісно».

Написав під цим фото Віктор Дацько (Victor Datsko). А ми додамо: доки те біологічне сміття не прийшло на нашу землю у 1930-х роках, українські містяни були настільки прогресивними, вільними, сучасними й модними, що могли запросто потрапити до стрітстайлів тодішнього журналу Vogue.

Треба пошити собі такі штанці. І блюзку…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: