Ірина Муштіна

Розмову про жіноче лідерство ми звикли вести через кар’єри у великих компаніях, присутність жінок у топменеджменті, наглядових радах чи державних інституціях. Значно рідше в цьому контексті говоримо про громади. Хоча саме на місцевому рівні щодня ухвалюються рішення, які безпосередньо визначають якість життя людей — від енергетики й містобудування до розвитку підприємництва, освіти та соціальних послуг.

Наскільки присутність жінок у місцевому самоврядуванні сьогодні означає реальний вплив? Які сфери досі залишаються для них умовно «чоловічими»? І що допомагає перетворити особисте лідерство на системні зміни в громаді?

Про це ми поговорили з Іриною Муштіною — співзасновницею та директоркою агентства комунікацій для територій і громад Power of Place. Цього року Ірина також увійшла до журі нової номінації «Лідерство рівних можливостей у громадах» Національної відзнаки «Лідерство рівних можливостей». Робота з заявками дала можливість подивитися на практики 22 громад не лише через кількість жінок у місцевій владі, а й через конкретні рішення та проєкти, за які вони відповідають.

Що, на вашу думку, найбільше заважає жінкам-лідеркам мати реальний вплив на рішення в громаді?

Під час оцінювання 22 громад я побачила цікаву закономірність. Коли ми дивимося на кількісні показники — скільки жінок у депутатському корпусі, скільки їх працює у структурах міської ради, — майже всюди бачимо досить високе представництво.

Але коли починаємо дивитися глибше — чи є конкретні проєкти, чи проводиться аналіз гендерного розриву в оплаті праці, чи підписана відповідна хартія, тобто чи переходить це представництво у практичну площину, — відповідей «так» стає значно менше.

Тому однією з головних перешкод для жіночого лідерства я б назвала різницю між номінальним представництвом і реальним впливом. Жінки можуть бути кількісно представлені в органах місцевого самоврядування, але наступний рівень — це конкретні проєкти, рішення та напрями, які вони самі очолюють і за які несуть відповідальність. І тут, на мою думку, поки залишається слабке місце.

Є ще одна цікава інституційна деталь. Серед громад, які ми аналізували, були великі міські громади, де жінки фактично очолили громаду не через вибори, а через заміщення посади — як заступниці або виконувачки обов’язків. І це теж ставить питання: чи достатньо в таких випадках легітимізований їхній політичний та управлінський вплив? Думаю, це окрема тема для роздумів.

Ірина Муштіна
Чи траплялося вам бачити приклади, коли жінка-лідерка змінювала щось у громаді попри бар’єри?

Мені складно назвати один конкретний бар’єр, який працює для всіх. Але один із помітних — це вихід жінок на території, які ми досі стереотипно сприймаємо як «чоловічі».

Ми звикли бачити жінок відповідальними за культуру, соціальну політику та інші напрями, які традиційно вважаються «жіночими». І сам цей поділ, мені здається, досі може бути бар’єром.

Водночас у громадах уже є дуже сильні приклади того, як він руйнується. Наприклад, Світлана Рак та її команда в Остерській громаді першими в Україні створили напрям повної цифровізації містобудівної документації з інтеграцією в державний кадастр. На цей проєкт отримали грант і, якщо я не помиляюся, оцифрували понад 200 тисяч геопросторових об’єктів. Для мене це дуже яскравий приклад того, як жінка заходить у складну технологічну сферу й бере на себе лідерство.

Ще один приклад — Яна Бондаренко в Чорткові. Вона фактично сформувала енергетичний напрям — сферу, яка також здебільшого сприймається як чоловіча. Завдяки системному підходу до енергозбереження, енергоефективності та енергонезалежності Чортків сьогодні став одним із лідерів у цьому напрямі, маючи вже 16 сонячних станцій і міжнародні партнерства.

Тому для мене важливо, що ми бачимо не лише жінок у місцевій владі, а жінок, які беруть відповідальність за напрями, де ще недавно їхня присутність могла здаватися нетиповою.

Що б ви порадили жінкам, які хочуть розвивати лідерство саме на рівні громади?

Я б не радила починати з боротьби за посаду. Я б починала з реальних проблем і проєктів, які ви можете вирішити. Не боятися заходити на території, які традиційно вважаються чоловічими, брати на себе відповідальність і просувати свої рішення.

Ще одна важлива річ — говорити про те, що ви зробили. Якщо почати глибше досліджувати історію багатьох проєктів, з часом авторство конкретної жінки часто губиться. Проєкт уже просто називають проєктом певної громади, і мало хто пам’ятає, хто його ініціював і хто ним керував. Тому жінкам варто чіткіше заявляти про свою роль і свій внесок.

І третє — не будувати лідерство наодинці. Найсильніші кейси, які я побачила під час оцінювання, виникали там, де навколо лідерки формувалася команда: жіноча громадська організація, мережа підприємиць, партнерство з бізнесом чи іншими громадами.

Якщо до такого партнерства долучаються інші жінки — це ще сильніше. Коли вплив перестає залежати від однієї людини, він значно посилюється. 

Тому моя головна порада — будувати команду однодумців. Тільки разом ми побудуємо сильні громади і сильну країну!