Як з репортажу про пару свінгерів почалася боротьба з домашнім насиллям

Донна Феррато – фотожурналістка, активістка. Її роботи друкували такі відомі видання, як Life, Time, People, The New York Times, а фотографії отримали різноманітні нагороди, зокрема, премію Роберта Ф. Кеннеді. На рахунку пані Донни, якій зараз 75 років, – тисячі фото, частину з яких можна переглянути на персональному сайті фотографині www.donnaferrato.com. Але найзнаковішою, напевно, стало фото нижче – фото, на якому чоловік на очах Донни Феррато б’є дружину, попри фотозйомку.

У 1981 році Донна Феррато на замовлення журналу Playboy працювала над довгостроковим проєктом, документуючи вільний спосіб життя свінгерів. Для цього проєкту фотографка познайомилася в одному з тематичних клубів з подружньою парою – Гертом і Ліз, щоб дослідити й описати феномен їхніх вільних стосунків. Подружжя, на перший погляд, були щасливими, заможними, відкритими. Вони не лише погодилися стати героями інтерв’ю та репортажу, а й запросили фотографку погостювати у їхньому розкішному домі в Нью-Джерсі, відчути, так би мовити, їхнє життя.

Донна погодилася, і провела в гостях певний час, відверто розпитуючи про їхні стосунки. Але одного вечора вона побачила абсолютно несподіване: Герт раптом накинувся на Ліз, вдаривши її по обличчю. Феррато намагалася його зупинити – це не вгамувало чоловіка, він продовжував шарпати дружину.

Читайте також: Українки у 25 ретрофотографіях: мода і традиції за століття до появи селфі

Донна покинула їхній дім. Кілька днів розмірковувала, що робити з цими кадрами та й історією пари в цілому. Тоді вирішила зробити те, що визначило її фотодіяльність на довгі роки, а згодом – змінило ставлення суспільства до домашнього насильства.

Донна Феррато почала вивчати цю тему й фіксувати схожі факти побиття жінок.
Вона перетнула усі Штати, відвідуючи притулки для жертв домашнього насильства, відділення невідкладної допомоги, програми для кривдників, поліційні відділки та в’язниці. Розмовляла й фотографувала жінок, записувала їхні історії і формувала своє велике дослідження у великий соціальний фоторепортаж.

У ті часи домашнє насилля в США було звичною справою, однак політики про це не говорили вголос, у родинах про це замовчували. Донна Феррато сподівалася зробити розголос, привернути увагу до цієї тотальної проблеми і зверталася зі своїм репортажем у всі відомі газети, журнали, на телебачення. Але всюди отримувала відмови. Ніхто не хотів ворушити родинні таємниці…

Тоді фотографка зробила по-своєму: зібрала усі фото та історії в книгу і в 1991 році видала фотоальманах «Жити з ворогом» – «Living with the Enemy».

Читайте також:

• “Ви нас не зламаєте!”: фотосимвол жіночої сміливості перед окупантами
• Джоконда з гетто: фотоісторія дівчини, яка загинула від Голокосту
• Історія одного фото: про людяність і знаменитого музиканта

Увага до книги зростала, і через чотири роки – у 1994-му про фотографку і порушену нею проблему домашнього насилля написав журнал Time. Видання взяло на обкладинку фото з книги – жінки з чорними синцями під очима. Після цього про домашнє насилля заговорила все американське суспільство, а того ж 1994 року конгрес США прийняв закон про заборону й покарання за насилля в сім’ї.

Не так давно про історію боротьби з домашнім насиллям і доленосне фото свінгерів, яке стало першим кроком на цьому шляху, зняли документальний фільм, в якому Донна Феррато розповідає про свій шлях, а Ліз з тієї світлини – про той вечір побиття. На додачу газета Huffington Post поставила пані Феррато кілька питань.

Як ви почали фотографувати домашнє насильство?

У мене не було наміру його документувати. Я особливо не замислювалася про таку проблему, бо в моєму особистому житті ніколи такого не було. Але одного разу, через чотири місяці після знайомства з тією парою, після зйомок в їхньому чудовому особняку, чоловік напав на свою дружину, без вибачень, без сорому переді мною, не боячись камери. Я була шокована тим, що він вважав своїм правом вдарити її, навіть у присутності сторонньої людини, лише тому, що вона – його дружина.

До цього моменту я намагалася показати красу закоханих людей. Вражена тим, що насправді може ховатися за цим коханням, я взялася документувати домашнє насильство.

Читайте також: Жіноча самооборона: 5 порад, які допоможуть і жінці, і дівчині

Як реагувала громадськість на ці фото?

Значна частина моїх робіт викликала в мене відчуття безсилля. По-перше, перед тим насильством, яке я бачила. По-друге, тому що довгий час жоден журнал не публікував ці фотографії. Ніхто не усвідомлював, наскільки поширеним є домашнє насильство. Жінкам нічого не залишалося, як мовчки страждати. Або живи з цим, або тікай, щоб тебе ніколи більше не побачили. Ніхто не говорив про насилля як про несправедливе ставлення до жінок. Мені здавалося, що жінки втрачають свої людські права, коли виходять заміж.

Попри спротив публікувати ці фотографії, я занурювалася в проблему глибше, отримала дозвіл їздити з поліцією, жити в притулках для побитих жінок, відвідувати відділення невідкладної допомоги. Я часто запитувала себе, як чоловіки могли уникнути покарання за таке жахливе ставлення до жінок? Тоді я не усвідомлювала, наскільки це до смішного легко. Всі змовилися з кривдником. Звинуватили жінку – все просто.

Але коли я опублікувала фотографії, зроблені у Філадельфії, тоді наче бомба вибухнула. Усіх шокувала ця жінка з чорними синцями.

Читайте також: В Україні запрацювала «тривожна кнопка» для тих, хто зазнає домашнього насилля

Жінки ще з початку 1980-х років намагалися змінити законодавство та запровадити жорсткі закони, щоб притягнути кривдників до відповідальності. І мої фотографії стали для них тим вкрай потрібним доказом, який допоміг зібрати гроші й згуртувати громадськість на проведення додаткових кампаній у боротьбі з домашнім насиллям.