Останні з роду Скоропадських: три доньки гетьмана України, які продовжили його справу

Усі знають, хто такий Павло Скоропадський – Гетьман Української Держави, який запровадив українізацію, гривню, українську мову в шкільну програму, відкрив близько сотні українських гімназій та університетів. За його правління в Україні стабілізувалася політична й економічна ситуація, покращилися міжнародні відносини з Європою. На жаль, гетьманат Павла Скоропадського тривав менш як рік – з квітня по грудень 1918-го. Натомість заснований ним Гетьманський рух продовжили й очолили його доньки.

Їх у Павла Петровича було три: Марія, Єлизавета й Олена. Кожна очолювала за принципом правонаступництва Союз гетьманців-державників і продовжувала справу батька. Марія лише рік, Єлизавета – 17 років, Олена – аж 44 роки і присвятила цьому книгу «Остання з роду Скоропадських». Про них – у нашій “Жіночі історії”…

МАРІЯ МОНТРЕЗОР-СКОРОПАДСЬКА

Старша донька Гетьмана народилася у 1898 році у Санкт-Петербурзі. Гімназистка, золота медалістка, майже дипломована лікарка – не встигла закінчити університетські медичні курси через Жовтневий переворот.

У 1918 році разом з батьком і родиною виїхала до Києва, а звідси з мамою, братами й сестрами – до Німеччини. За кордоном Марія змогла завершити медичне навчання, і не абиде, а в університеті Лозанни. Дівчина мала хороші здібності, її взяв до себе асистенткою відомий медик-ортопед професор Вірхов з берлінської клініки Шаріте.

У 30 років Марія вийшла заміж за графа Адама Монтрезора, активного учасника гетьманського руху. Подружжя переїхало до Варшави. Спершу Марія та Адам жили у достатку, чоловік влаштувався у місцеву газету. Але невдовзі його звільнили, і заробіток повністю ліг на плечі гетьманської доньки. Вона пішла працювати лікаркою у соціальній лікарні, давала уроки англійської та французької мов, навчала мов родини польських дипломатів, які виїжджали за кордон.

Всі чотири роки Другої світової війни до визволення Варшави вона допомагала польському руху Опору, зокрема, переховувала вдома і відправляла у глухі села єврейських дітей, яких партизани виводили з Варшавського гетто.

Коли у Польщу ввійшли радянські війська, Марія виїхала до Баварії, де мешкали батьки. У 1956 році оселилася в Лондоні у брата – гетьманича Данила. Після його раптової і загадкової смерті Марія, згідно з порядком правонаступництва роду Скоропадських, очолила провід української монархічної організації Союз гетьманців-державників і отримала титул «Світлість Ясновельможна Гетьманівна».

Вона написала і розіслала «усім розсіяним сущим українцям-державникам, гетьманцям, прихильникам гетьманської ідеї» своє звернення. У ньому вона закликала «до об’єднання всіх творчих національно-державницьких українських сил суспільно-політичного і громадського секторів національного життя в одному Всеукраїнському Національно-Визвольному Центрі, розбудованому на основі і в цілях організації найефективнішої допомоги Священній Справі визволення Українського Народу з совєтської неволі…»

На жаль, об’єднати світове українство Марії Скоропадській не судилося: вона померла через рік – у 1959 році…

ЄЛИЗАВЕТА СКОРОПАДСЬКА

Єлизавета народилася через рік після Марії, у 1899 році, теж у Санкт-Петербурзі. Як писав про неї освітній проєкт про українську діаспору Diaspora.ua, обдарована талантом до пластичних мистецтв, Лілі (так її називали рідні) студіювала їх в російській імперії та в еміграції.

Вона жила з батьками у швейцарській Лозанні з 1919 по 1921 рік, Ванзее і Берліні з 1921-1945 рік та в баварському Оберстдорфі з 1945 року до самої смерті у 1976-му.

У 1920-1930-х роках Єлизавета написала ряд портретів та композицій у Німеччині, Голландії, Фінляндії, зокрема, створила портрети свого батька Павла Скоропадського та сестри Марії. Уже перші її роботи були схвально сприйняті у колі фахівців, її вважали надзвичайно перспективною мисткинею.

Та обставини й національний обов’язок не дозволяли гетьманівні присвятити себе лише мистецтву. На часі була громадсько-політична робота, до якої вона активно залучилася з 1930-х років, виконуючи функції секретаря свого батька – очільника гетьманського руху. Прикметно, що Єлизавета була надзвичайно відданою справі та національно спрямованою. За спогадами її молодшої сестри Олени, «вона завжди, ще малою, цілком свідомо почувала себе українкою», і для неї «все, що не було українським, з самого початку вважалося малоцінним».

Згодом очолила Комітет допомоги голодуючим в Україні, намагалася залучити до руху допомоги голодуючим в 1932-33 роках в Україні не лише всі українські сили, а й міжнародну спільноту.

У роки Другої світової війни вона опікувалася примусово вивезеними до Німеччини українками. Її опіка, щире та приязне ставлення викликали симпатії та вдячність усіх, кому вона допомагала. Недарма її шанобливо і з любов’ю називали «наша Ліза», «наша Лизавета».

Саме їй довелося бути єдиним свідком смерті Павла Скоропадського від поранення під час бомбардування навесні 1945 року. У 1959 році після смерті старшої сестри Марії Скоропадської Єлизавета очолила Гетьманський рух як найстарша в роді Скоропадських.

Значною підтримкою в цій місії для неї був її чоловік Василь Кужим, український дипломат, один з керівників Союзу гетьманців-державників.

Вочевидь, найпомітнішою подією за час керівництва Єлизавети Скоропадської Гетьманським рухом стало відкриття у 1963 році у Філадельфії (США) Східноєвропейського дослідного інституту ім. Вячеслава Липинського. Саме йому вона й передала родинний архів незадовго до своєї смерті.

Олена Скоропадська

На відміну від старших сестер, Олена народилася у Берліні, в еміграції гетьманської родини у 1919 році.

Після гімназії працювала у турбюро, в інституті хімічних наук, на фабриці парфумів. У 1944 році вийшла заміж за швейцарця Ґерда Гіндера – друга родини Скоропадських, переїхала до Цюриха і через рік овдовіла.

Через три роки познайомилася з Людвігом Оттом, який згодом очолив швейцарське видавництво Tagesanzeiger. Народила близнючок – Олександру та Ірен.

У 1975 році, після смерті своєї сестри Єлизавети Скоропадської, Олена Павлівна за тим же принципом правонаступництва очолила Гетьманський рух – Союз гетьманців-державників.

На Олену лягла важлива місія – зберегти сімейний архів, батькові документи, реліквії гетьманату. Усе це вона зібрала у книгу про останні дні Павла Скоропадського «Спомини». Серед іншого у цій книзі розповідаються історії видатних сімей української інтелігенції: від Кочубеїв до Білозерських.

У 1991 році Олена Скоропадська разом з чоловіком вперше відвідала Київ на запрошення Академії наук. Вона сприяла організації Музею гетьманства, допомогла в організації виставки «Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року», брала участь у наукових конференціях і неодноразово приїздила до столиці України.   

Прожила Олена Павлівна 95 років і померла у Цюриху. Тут досі живуть її доньки. А значить, рід Скоропадських живе…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Трагедія сестер Крушельницьких: дві співачки, різні долі й одне божевілля
• Ольга Косач: улюблена сестра Українки, яка врятувала її архів і загинула в таборі
• Княжа п’ятірка: як сестра, доньки та онука Ярослава Мудрого зайняли престоли Європи