Ольга Косач

Ольга Косач, молодша сестра Лесі Українки, померла саме в листопаді – 11 числа 76 років тому. Померла трагічно – на чужині, в Німеччині, де мало хто знав, що вона – нащадок талановитого роду, відома також під творчим псевдонімом Олеся Зоря. Вона народилася в достатку, в любові, в турботі великої сестри Лесі, мала хороший літературний хист, писала мемуари, робила професійні переклади, вчителювала і навіть мала лікарську практику. Здавалося б, Ольга Косач, вона ж Олеся Зоря, видатна українка, народжена для довгої, щасливої долі. Але у долі були свої плани…

ЗНАНА РОДИНА

Писали про унікальну родину Косачів тут, але нагадаємо. Цю сім’ю у 1860-80-ті роки знала вся Волинь і Галичина. Голова родини Петро Косач був видатним юристом, громадським діячем, статським радником, меценатом. Його дружина Олена Пчілка – етнографиня, публіцистка, перша жінка-академік (розповідали про неї тут). Вони мали двох синів та чотирьох доньок.

Найстарший син Михайло став видатним українським вченим-метеорологом. Найстарша донька – Леся Українка. Після неї народилися Ольга, потім Оксана Косач – музикантка, викладачка французької мови. За ними ще один син – Микола Косач, інженер-агроном, голова земської управи, комісар. Наймолодшою була Ізидора – її неймовірне життя описали тут.

Ольга була третьою дитиною Косачів – з’явилася на світ після Лесі Українки

На фото зліва направо: Оксана Старицька, Леся Українка, Ольга Косач. 1896 рік
ЛІЛЕЯ ДЛЯ ЛЕСІ

Ольга народилася у 1877 році через 6 років після Лесі і стала для неї улюбленою молодшою сестричкою. «Моя Лілея лілейная», «мій Лільчик золотий і рожевий, і іскристий», «mia rosa odorata» («моя трояндо запашна») – так ніжно Леся називала Ольгу. Її взагалі рідко називали в родині за іменем, даним при хрещенні, частіше зверталися пестливо-жартівливо: Ліля, Лілічка, Лілеєнька, Ліліціка, Ліцик, Ліліточка, Лілінятко, Джилія, Олеся, Олег, Пуц, Пуцик і навіть Путільда.

Леся і брат Михайло усьому навчали молодшу сестру, Леся – ще й навчила грі на фортеп’яно. На тринадцятиріччя своєї Лілеї Леся присвятила їй відому веснянку:

На літо зелене
Поїду я геть в чужий край,
Згадай же про мене,
Як підеш по квіти у гай,
Спогадуй, Олесю,
Сестру свою Лесю,
Весняного ранку,
Даю тобі сюю веснянку!

Коли Ользі виповнилося 16, Леся разом з нею оселилася в Києві, поки та навчалася в Київській жіночій гімназії

СТУДЕНТКА-АРЕШТАНТКА

Гімназію Ольга закінчила із золотою медаллю в 1897 році. Потім вступила на Вищі жіночі медичні курси в Санкт-Петербурзі. Паралельно з навчанням займалася редакторськими справами Лесі Українки. Також взялася за переклади: Ольга добре знала французьку та німецьку мови, перекладала й російською західноукраїнських новелістів.

Під час навчання захопилася політикою – увійшла до української студентської громади Петербурга. За проукраїнську позицію отримала перший арешт в 1904 році – саме під час державних іспитів на медкурсах. Під вартою її тримали 2 місяці, аж батько приїхав її визволити. Ольгу випустили із в’язниці, але встановили «гласний нагляд».

На щастя, попри арешт Ользі дозволили завершити медичні курси і отримати диплом

ЗАМІЖ ЗА ДОВІРЕНУ ОСОБУ СЕСТРИ

Чорна смуга арешту одразу змінилася білою смугою: Ольга вийшла заміж за Михайла Кривинюка – українського філолога, перекладача, лексикографа, члена української соціал-демократичної партії і, що цікаво, найближчого друга, довірену особу старшої сестри Лесі.

Молоде подружжя переїхало до Праги, де Михайло знайшов роботу і вступив до Празької політехніки. Там у них народився малюк – теж Михайло.

З сином Ольга переїхала до Києва, згодом на Катеринославщину, щоб бути ближче до родини, поки чоловік займався навчанням.

Ольга дуже хотіла працювати, але вважалася «політично неблагонадійною». Ледь влаштувалася в 1910 році земською патронажною лікаркою для дітей-сиріт. Водночас вивчала нові мови, перекладала ще й з польської, чеської та скандинавських мов.

У цей час Ольга Косач-Кривинюк переклала твори Тургєнєва, Діккенса, Жорж Санд, Кіплінга, Дюма

На фото зліва направо сидять: Петро Косач, Антоніна Трегубова. Стоять: Катря Трегубова, Леся Українка, Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк з сином Михальом, Єлісей Трегубов. 1906 рік
ХОРОНИТЕЛЬКА АРХІВУ

Короткий період Української Народної Республіки був у творчому плані чи не найпліднішим для Ольги. У 1918 році вона видала книжку «Стародавня історія східних народів». Також відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання; зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини».

У цей час до України повернувся і чоловік, у 1920-му в них народжується другий син Василь.

Але в 1921 році центральні частини України остаточно захопили більшовики. Ольга з чоловіком переїздять з Катеринославщини до Могилева-Подільського, тікаючи, зокрема, й від голоду. Тут продовжували мешкати наймолодша сестра Ізидора і мати Олена Пчілка.

Ольга влаштувалася в трудову школу вчителькою української мови та літератури

Також цікава історія: Варвара Каринська: українка, яка створила балетну пачку, працювала з Далі й отримала «Оскар»

ЖАХЛИВІ ЧАСИ

Встановлення «влади Рад» не залишало родині Косачів вибору, окрім як легалізуватися. Ольга з Ізидорою та матір’ю повернулися до Києва. У 1929 році Ольга отримала роботу бібліографа Київської наукової медичної бібліотеки.

Але на родину почали тиснути, звинувачувати у націоналізмі. У квартирі Косачів НКВД-исти влаштовують обшуки, вилучають сімейні листування, книги, альбоми. Цього ж року заарештовують чоловіка Ольги Михайла за участь у соціал-демократичних гуртках. Ольга як могла його підтримувала. У 1930-му ув’язнення замінили на умовний строк.

А через кілька років заарештували сестру Ізидору – 1937 рік, початок сталінського терору. Ольга розуміла, що може стати наступною. Ця доля, на щастя, її минула.

Незабаром прийшла Друга світова війна. Ольга залишається відрізаною від чоловіка й сина лінією фронту

Михайло Кривинюк та Ольга Косач. Фото з фонду музею «Літературне Придніпров’я»

Також цікава історія: Соня Делоне: полтавка, яка започаткувала французьку моду

ПО ТОЙ БІК

Війна застала сім’ю Ольги розкиданою по різних містах. Чоловік Михайло саме їхав до старшого сина до Свердловська, де той мешкав. Молодший Василь служив у прикордонному військовому окрузі Білорусі. Юнак навіть потрапив у полон, але чудом втік і поїхав до матері. В 1943 році Ольга з сином Василем та Ізидора з родиною виїхали через Львів до Праги, де вже мешкала сестра Оксана, а потім опинилася в Німеччині.

Хоч як це було важко, Ольга зуміла з собою вивезти родинний архів, що вцілів. І найцінніше – неопубліковану інтимну лірику Лесі Українки. Також зберегла літопис життя знаменитої сестри, над яким давно працювала.

Частину документів вона залишила на збереження у Львові своїй приятельці – літературознавиці, перекладачці Марії Деркач, яка в той час завідувала львівським рукописним відділом бібліотеки АН УРСР.

Після закінчення війни Марія Деркач передасть архів Ольги Косач до Академії наук

На фото зліва направо перший ряд: Михайло Кривинюк, Ольга Косач, Олена Тесленко-Приходько, Олена Пчілка, Петро Тесленко-Приходько. Другий ряд: Микола Косач, Ізидора Косач, Маріанна Лисенко, Оксана Косач.

Також цікава історія: Катерина Білокур: полтавчанка, якою захоплювався Пікассо

НЕДУГА І ТАБІР

В еміграції нічого доброго Ольгу Косач не чекало. Але вона знаходила сили писати спогади про свою матір Олену Пчілку. Раніше, до війни, вона написала кілька мемуарів «З моїх споминів», «З дитячих років Лесі Українки», «Перебування Лесі Українки в Луцьку», «Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів».

У 1943 Ольга Косач написала «Повість, що стала драмою» і сподівалася завершити книгу про маму. Не судилося. Фізично й морально виснажена, у 68 років вона захворіла. В 1945 року, із завершенням Другої світової війни і падінням нацистської Німеччини, її відправили у табір для переміщених осіб Ді-Пі. У листопаді вона там померла.

Ольгу Косач поховали на одному з міських цвинтарів Аугсбурга. На могилі у мирний час встановили камінь, на якому хтось викарбував рядки її сестри: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!» Цього каменя, на жаль, вже нема…

Ще одна цікава історія про не менш відомих сестер Крушельницьких: Ганна і Соломія – дві співачки, різні долі й одне божевілля Дуже радимо прочитати…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: