видатні українки


ЗІРКА З ПОЛТАВИ
ВІРА ХОЛОДНА


коротке і яскраве життя «німої королеви драм жіночої душі»

автор:
Вікторія ШАПАРЕНКО

Хто не чув про Віру Холодну? Напевно, чули всі. Навіть якщо не бачили: видатна кіноакторка епохи німого кіно знімалася тільки чотири роки, зіграла у 50 (а може, й 80) фільмах, хоча до нашого часу таких збереглося лише п’ять. За дуже короткий час їй, українці, вдалося стати чи не найяскравішою кінозіркою початку ХХ століття.

Вона прожила лише 26 років, але її життя було яскравим, як слід від комети. І навіть її смерть у лютому 1919-го була овіяна загадковим флером. За офіційними даними, Віра згоріла від «іспанки», але подейкували, що її отруїли або застрелили, бо вона була французькою шпигункою (або ж працювала на чекістів). А може, вона взагалі інсценувала свою смерть, а сама втекла за кордон? Звісно, нічого з цього не підтвердилось. Але Віра вкотре довела: у житті й смерті – вона справжня актриса. Від Бога.

ОБДАРОВАНА КРАСУНЯ

Маленька Віра, що у дівоцтві мала звичайне українське прізвище Левченко, народилася в Полтаві, 5 серпня 1893 року, в родині гімназійного вчителя словесності.

Батько Віри, Василь Андрійович, корінний полтавець, був з козацько-старшинського роду, який брав початок від ХVІІ століття. Мати, Катерина Сергіївна, була з москви – там молоді люди познайомились під час навчання. Жили вони скромно, але щасливо.

Окрім Віри, мали ще двох доньок – Надію і Софію. Цікаво, що ні батько, ні матір не вирізнялися особливою красою, а от Віра змалечку привертала до себе увагу – темні кучері, величезні очі, тонкий овал обличчя… І змалечку ж вміла бути гарною, кокетувати.

Коли Вірі було два роки, сім’я переїхала до москви – там помер Вірин дід по матері, і бабуся, щоб не лишатися на самоті, покликала до себе доньку. 1903 року Віра вступила до приватної жіночої гімназії Зінаїди Перепьолкіної, де шляхетні панянки отримували класичну освіту. Дівчатам викладали акторську майстерність, музику, класичні танці, малювання, і все це Вірі подобалося. Вона чудово декламувала вірші, співала й акомпанувала собі на фортепіано.

Загалом у підлітковому віці Віра була, як то кажуть, всебічно розвиненою: з одного боку, захоплювалась ковзанами й тенісом, з іншого – брала участь в аматорських виставах, «живих картинах». Також з 11 років дівчинка відвідувала гурток молодих артистів московського художнього театру, брала уроки гри на сцені й була у захваті від гри Віри Комісаржевської.

Спершу актрисою Віра бути не планувала – марила балетом

Вона успішно склала непростий іспит й була зарахована до балетного училища большого театру. І, судячи з усього, їй «світила» непогана балетна кар’єра: Віра мала й здібності, й працьовитість.

Однак не сталося: за рік дівчина мусила залишити училище, бо бабуся-аристократка вважала балет справою непристойною. Умовляння не допомогли. Віра завжди жалкувала, що не закінчила балетну школу, й дорікала цим матері. Тим паче, за іронією долі, балериною стала її молодша сестра.  

Отож, Віра повернулася знову до гімназії. Життя не дуже балувало. 1905 року, коли мати була вагітна третьою дочкою, Софією, батько застудився й невдовзі помер від пневмонії. І без того не надто забезпечена сім’я опинилася в скруті. Мати теж часто хворіла, і старшій Вірі доводилося піклуватися про молодших сестер. Софія потім згадувала: «Я росла без батька, Віра замінила мені його. Вона зайнялась моїм вихованням і, коли помітила, що я теж люблю сцену, люблю балет, допомогла вступити до балетної школи».

Читайте також: Як волинянка Десницька стала принцесою Сіаму

ОФІЦІЙНО ХОЛОДНА
Віра Холодна з чоловіком Володимиром

На випускному балу з нагоди закінчення гімназії у 1910 році Віра познайомилася з молодим юристом Володимиром Холодним. У затишному куточку актової зали статний парубок пристрасно прочитав їй вірш «Озеро Чад» Миколи Гумільова, присвячений його коханій Анні Горенко, котра тоді ще не перетворилася на Анну Ахматову. Й полонив серце юної красуні.

Кілька місяців по тому під несхвальне буркотіння з боків обох сімейств пара пішла під вінець. Весілля було доволі скромним, але молодята були дійсно щасливі. За два роки у них народилася донька Євгенія. Вони хотіли ще дітей, однак після пологів Віра довго й тяжко хворіла, і лікарі народжувати більш не радили. Тому у 1913 році подружжя взяло прийомну дитину – ще одну дівчинку, Нонну.

Віра з дочкою

Віра також взяла чоловікове прізвище – красиве. Й псевдонім не довелося шукати згодом

Володимир Холодний взагалі був цікавою людиною. Азартний автогонщик, він брав участь в автоперегонах і видавав першу в імперії спортивну газету «Авто». Та й сам гасав хвацько – не раз подружжя потрапляло в аварії, і дивом обоє залишалися в живих.

Родина у нього теж була цікава – Володимир мав трьох братів, добре знаних в Україні. Один із братів, Олексій, був музичним критиком, інший, Микола, – ботаніком, фізіологом та мікробіологом (його ім’я нині носить інститут ботаніки АН України). Ще один брат, Григорій, був секретарем Українського видавничого товариства у москві, потім переїхав до Києва, викладав у гімназії Кирило-Мефодіївського братства, був головою «Просвіти» в Чернігові, працював в інституті Української Наукової Мови, а згодом і очолював його. У 1929 році він був звинувачений у належності до Спілки Визволення України та засуджений до 8 років таборів, а після відбуття терміну – розстріляний.

Подружжя брало участь у світському житті, зокрема, відвідувало артистичний клуб «Аларт», де довкола ліричного тенора Леоніда Собінова вилася столична богема. Також Віра часто бувала і в гуртку молодих артистів московського художнього театру. Поволі з’являвся й інтерес до кінематографу. Віра була в захваті від данської кінозірки Асти Нільсен – вона не заламувала рук й не закочувала очей, власне, майже не грала, залишаючись перед камерою гранично природною. Вважається, що саме ця магічна чорнокоса данка й заманила Віру в світ Великого Німого. Адже Віра теж не прагнула грати – просто бути самою собою.

Читайте також: Полтавка Мура Закревська: подвійна агентка, коханка трьох знаменитих чоловіків

З МІСЦЯ В КАР’ЄР
Віра Холодна з Олександром Вертинським

Існує кілька версій, як Віра Холодна потрапила в кінематограф. Олександр Вертинський стверджував, що це сталося завдяки йому: мовляв, він якось зустрів Віру на Кузнецькому мосту, по котрому вона щоденно гуляла, й запропонував пробуватись у кіно, вона спершу відмовлялася, потім зацікавилась, і він привіз її на кінофабрику, де показав дирекції.

Хоча, можливо, все було значно прозаїчніше: почалася Перша світова війна, чоловіка мобілізували на фронт, в сім’ї виникли фінансові проблеми. От щоб прогодувати дітей, Віра й зважилася пройти кінопроби у режисера Володимира Гардіна. Він так описав зустріч із молодою статисткою: «Струнка й гнучка, вона сиділа переді мною, опустивши гарні вії на чарівні очі, й говорила про те, що хоче спробувати себе на екрані. Тоді Віра Холодна вміла лише повертати прекрасну голівку й поводити очима вліво, вправо та догори. Виходило це чудово, проте більше красуня нічого показати не зуміла».

На свій страх і ризик Гардін все-таки зняв Віру в маленькій ролі італійки-годувальниці в картині «Анна Кареніна», яка вважалася одним з кращих зразків своєї епохи і де основні ролі грали зірки МХАТу. Але прориву не сталося: режисер подумки поставив діагноз «нічого не вийде» і не зарахував акторку до трупи.

Переживши цей удар по себелюбству, на час Віра закрила для себе тему акторської кар’єри. Однак про дебютантку не забули

На юну красуню в одному з епізодів звернув увагу співвласник кіноательє Пауль Ернст Тіман. І, трохи поміркувавши, з невідомих мотивів, дав мадам Холодній рекомендаційного листа до Євгена Бауера, режисера-художника з фірми-конкурента, кіноательє «О.Ханжонков і Ко». Так навесні 1915 року кінокар’єра полтавської Попелюшки отримала потужне прискорення – Бауер дійсно розгледів її прихований талант і чарівну жіночність. «Я знайшов скарб», – оголосив Бауер після зустрічі з Вірою. Й одразу взявся до зйомок фільму з Вірою Холодною у головній ролі. Це була «Пісня торжествуючого кохання» за повістю Івана Тургенєва.

Досвідчений кінохудожник, Бауер створював на екрані досконалу картину, де навіть у містичній мелодрамі актор був лише доповненням до декорацій. В картину Віра вписалася ідеально, всі учасники знімального процесу згодились: манера і стиль акторки знайдені безпомилково. Продюсер і власник кіноательє Олександр Ханжонков теж передбачав успіх. Продивившись робочі матеріали, ще до монтажу він уклав з 22-річною акторкою контракт на три роки. І не прогадав: прем’єра «Пісні…», що відбулася в серпні 1915 року, стала сенсацією, і Віра, що називається, прокинулась знаменитою.

Читайте також: Марія Данилова: кохана шпигунка Сосюри

ПОТУЖНИЙ КІНОКОНВЕЄР

Захоплений талантом Віри, Бауер, не чекаючи навіть рішення кінопродюсерів, ще до монтажу першої картини, одразу ж взвся за другу за її участі – за мелодраму «Полум’я неба», оповідь про злочинне кохання молодої жінки, виданої заміж за похилого віку вдівця. Фільми вийшли на екрани практично одночасно, і це видавалось символічним – скільки кохання випромінює Віра Холодна!

Так у морі банальних салонних кінопідробок з’явилась справжня німа королева «драм жіночої душі». Віра ідеально втілювала героїнь цього жанру: молода, тендітна, з великими сумними очима. І, навіть майже не граючи, викликала хвилю співчуття, глибокий емоційний відгук глядача. Впливовий пан Ханжонков зазначив: «Чуйка художника не підвела Євгена Бауера – молода, не обтяжена навіть театральним досвідом Віра Холодна прекрасними сірими очима і класичним профілем справила сенсацію й потрапила у когорту кінозірок».

Дебютантку дуже скоро перевели з категорії «актриса, що подає надії» у «великий талант». Вже за рік вона знімалася у 13 фільмах – приблизно кожні три тижні виходив новий.

Невдовзі публіка почала цілеспрямовано йти в кінотеатри «на Холодну». Сеанси на фільми за її участі супроводжувалися справжнім ажіотажем

На знімальному майданчику

Щоб вгамувати натовп, який бив вікна й зривав з петель двері в кінозалі «Ампір» у Харкові, довелося викликати загін кінних драгунів. Кіноділки, як імперські, так і закордонні, пропонували їй великі гонорари, щоб вона погодилася знятися у їхніх проектах. Профільні журнали співали їй дифірамби: «У грі артистки Віри Холодної помітно тонке розуміння умовностей екрану, що навіть із боку суворих критиків викликає найсхвальніші відгуки». Навіть сама імператриця Олександра Федорівна розщедрилась на подарунок Вірі – шпильку з діамантами.

Поміж тим, поза умовностями екрану, життя також вирувало драмами. Влітку 1915 року Вірі вручили повідомлення: поручика Володимира Холодного важко поранено під Варшавою. І невідомо, чи він виживе. Покинувши зйомки, сім’ю, доньок, актриса помчала на західний фронт і у шпиталі не відходила від чоловіка, поки йому не стало краще. У москву вони повернулись разом.

Він міг би відсидітися в тилу, отримавши не лише поранення, а й георгіївський хрест і шпагу з золотим ефесом – за хоробрість. Але не став: коли дружина, що перетворилася на зірку екрану, терміново вирушила в Сочі на натуру (Вірі прозоро натякнули, що через її сімейні обставини не має простоювати вся кіногрупа), Володимир, трохи понудившись на самоті, попросився назад на фронт.

Читайте також: Олена Степанів: галичанка, яка стала першою в світі жінкою-офіцером

КОРОЛЕВА ЕКРАНУ
Афіша фільму за участі Віри Холодної

Яку чаклунську силу пускала в хід Віра Холодна, щоб змусити глядачів у розпал Першої світової війни ходити в кінематограф на салонні мелодрами? Ба, більше: збирати повні каси? Аби ж знати.

Однак факт залишається фактом: саме з цієї красуні-українки почав зароджуватися інститут кінозірок імперії і срср. Бо як раніше було в кіновиробництві? Назва й зміст фільму тримались у цілковитій таємниці, аби ідею не поцупили конкуренти. Натомість стрічки за участю Віри Холодної рекламувалися від початку зйомок, адже головною цінністю заявленого кінопродукту була вже не так колізія, як яскрава особистість.

До 1916 року Віра Холодна змінила статус зірки першої величини на трон «королеви екрану». Він закріпився за нею після виходу стрічки «Життя за життя», яка стала мегапопулярною: сеанси принаджували таку кількість охочих, що вперше у практику місцевої кіноіндустрії довелося впровадити попередній запис на квитки (бронь).

На Віру ледве не молилися. Вона стала іконою стилю, законодавицею мод

Окрім портретів у дорогих журналах, де кінозірка позувала в розкішних вбраннях, свою справу зробили й демократичні листівки з її зображенням – вони друкувались величезними накладами й замінювали жінкам модний «глянець». Ці серії листівок представляли Віру в різних образах (вечірні сукні, хутра, жіночі капелюшки, циганські вбрання, чоловічий костюм) й органічно об’єднували дві різні аудиторії – luxury й casual.

Але Віра аж ніяк не була такою собі «пустишкою», гарною мильною бульбашкою. Її вирізняв витончений оригінальний смак – ще за часів скрути вона сама вигадувала собі фасони й шила вбрання, в тому числі й капелюшки. І навіть у парфумах виявляла винахідливість – саме вона запровадила моду на змішування ароматів. Просто на шкірі змішувала два парфуми – французьку трояндову настоянку «La Rose Jacqueminot Coty» й англійський одеколон «Fashion Decree» від «Atkinsons Оf London» (він був улюбленим ароматом і Сари Бернар). Завдяки цій жіночій хитрощі Віра Холодна отримувала тільки їй притаманний гіркувато-солодкий запах, в якому таємниче спліталися нотки китайської магнолії, індонезійських пачулі та марокканської троянди.

Читайте також: “Чорна пані” Наталія Кобринська: перша українська феміністка

НА ЗЛАМІ ЕПОХ
Кінострічка “Біля каміну”

Протягом року ім’я Віри Холодної було трендом від кіноательє «О.Ханжонков і Ко». Потім вона перейшла на студію «Торговий дім Харитонова», щойно створену у москві харківським кінопромисловцем Дмитром Харитоновим.

Цей хвацький підприємець умів домовлятися: він пообіцяв кінозірці більше творчої свободи, а також підкреслив, що його ательє розташоване неподалік її будинку, тож вона зможе частіше бувати з дітьми. Окрім Віри, він переманив до себе провідних режисерів, сценаристів й акторів, так само пообіцявши творчу свободу й запаморочливі гонорари. До слова, гонорар акторки за одну картину складав 25 тисяч рублів – приблизно річна зарплатня середнього театрального актора. Схоже, що саме він першим юридично зліпив «систему зірок», згодом спритно запозичену Голлівудом.

Ще одним ноу-хау Харитонова було закріплення за акторами амплуа – змінювалися сюжети, локації, епохи, а Віра Холодна залишалася в екранному образі «безвільної скорботної жертви власних чи чужих пристрастей». Якщо зважати на збори від прокату, ставка була цілком виправданою. Це ще раз підтвердила кінокартина «Біля каміну», знята за романсом «Забудь про камін, в ньому згасли вогні». Сюжет її будувався навколо любовного трикутника, і у фіналі цієї мелодрами ридали всі. Хто, крім королеви екрану Віри, у неспокійному 1917-му дав би шанс (і повні збори) такому мелодраматичному шедевру?

Жовтневий переворот 1917 року, ознаменований терором та репресіями, змусив багатьох кіномитців тікати подалі від москви

Віра на благодійному вечорі

Тож під видом літніх кіноекспедицій багато хто виїхав до України – Харкова, Києва, Одеси та Криму. Влітку 1918 року Дмитро Харитонов та уся його акторська трупа з родинами також виїхали до Ялти, а пізніше осіли в Одесі. Серед них була й Віра Холодна.

В Одесі фільми продовжували активно зніматися – як на натурі, так і в кіностудії, яку Харитонов збудував на Французькому бульварі, на спеціально придбаній ділянці землі. Тож з 1917 по 1919 рік Віра знялася більш як у 20 фільмах, найвідомішими з яких є «Закатовані душі» і «Останнє танго». Її лебединою піснею стала стрічка «Мовчи, сум, мовчи», де вона грала єдину жіночу роль.

Окрім зйомок у кіно, Віра Холодна багато виступала на естраді. Давала комерційні концерти, відвідувала благодійні вечори й сама займалася благодійністю, збираючи кошти на користь незаможних колег. Подейкували, що у неї були закохані генерал-губернатор Одеси Гришин-Алмазов та знаменитий Мішка Япончик.

Читайте також: Соня Делоне: полтавка, яка започаткувала французьку моду

ФІНАЛЬНИЙ АКОРД
Похорон Віри Холодної

Ще за три роки до смерті Віри Холодної, у 1916 році, Олександр Вертинський, теж таємно в неї закоханий, присвятив їй пісню «Ваші пальці пахнуть ладаном». Почитавши текст, Віра страшенно розхвилювалася: «Що ви зробили! Не треба! Не хочу! Щоб я лежала в труні! Ні за що! Негайно зніміть присвяту!». Вертинський образився, адже вважав твір вдалим і взагалі хотів вгодити. Хоча присвяту таки зняв. Це не допомогло.

У заметеній снігами Одесі 16 лютого 1919 року Віра Холодна буквально на очах рідних за кілька днів згоріла від грипу-іспанки. На цю втрату поет також відгукнувся зворушливим романсом «Бал Господній».

Загалом від епідемії «іспанки» тоді помирали мільйони людей. Але шанувальники таланту Віри Холодної не могли повірити в таку прозаїчну причину її смерті. Тому з’явилося водночас кілька версій про те, як було «насправді».

Говорили, що вона була французькою шпигункою, і її вбила контррозвідка – актрисі надіслали букет білих лілій, ароматом яких вона отруїлася. Або її розстріляли революційні матроси крейсера «Алмаз». Або її задушив Гришин-Алмазов із ревнощів. Чутки все множились, тим більш, що за дивним збігом обставин невдовзі одне за одним померли чоловік Віри Холодної та її мама.

А тепер – хроніка. У листопаді 1918 року Віра занедужала через нарив у горлі. Одужавши, вона стала активно надолужувати згаяне і взимку паралельно знімалася в трьох фільмах. Крім того, брала участь щонайменше в семи благодійних вечорах, не враховуючи концертів. Чимало всього й одразу. Та богатирським здоров’ям Віра ніколи не могла похвалитися.

8 лютого вона виступала на благодійному вечорі в театрі, і саме того дня в Одесі вдарили морози. В театрі було холодно, глядачі сиділи в шубах, акторка ж була в концертній сукні. При тому, що вже й тоді вона почувалася зле, дуже кашляла… Через все це хвороба ускладнилася запаленням легенів, і за дев”ять днів Віра померла.

Марка на честь видатної актриси

«Іспанка» не обирала, кого забрати на той світ. Саме від неї померло чимало знаменитостей того часу

Пам’ятник Вірі Холодній в Одесі

Зокрема французький поет Гійом Аполлінер, німецький філософ Макс Вебер, французький драматург Едмон Ростан, австрійський шахіст Карл Шлехтер та інші. Врешті-решт, від неї ж за місяць після Віри помер Яків Свердлов, голова президії ВЦВК, перший «президент» совєтів. Його вже ж напевно лікували найкращі лікарі. Однак специфічного лікування цієї хвороби тоді просто не було.

Тисячі людей проводжали Віру Холодну в останню путь. Її поховали на Першому Християнському цвинтарі в Одесі. Але у 1937 році цвинтар було зруйновано – комуністи перетворили його на «парк культури та відпочинку імені ілліча» (воістину – танці на кістках). Тож могила її фактично втрачена. Кажуть, старий цвинтарний сторож показував допитливим місце поховання акторки – саме над ним височів пам’ятник іллічу…

Що дійсно залишилось від королеви екрану – це 4-5 більш-менш збережених кінофільмів, кілька уривків з інших стрічок, документальні зйомки похорону, фотографії та легенда. На диво живуча легенда, яка й тепер, понад сто років по тому, змушує нас звертатися до чарівного образу «раби кохання».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: