Спецпроєкт про українок, які воюють з рашистським окупантом на своєму фронті: гуманітарному, інформаційному, креативному – своїми вміннями та знаннями.

Під час війни важливими є і фронт, і тил. Особливо активний тил – який не лише молиться про воїнів, а й всіляко їм допомагає. Тим, що конче потрібно. Саме цим займається волонтерський Жіночий батальйон, який курує Альона Данілова. Попри те, що її дітищу всього лише місяць, зроблено за цей час немало. І команда зібралася немала, до того ж постійно росте.

Альоно, чим займалися до війни?

Я журналістка, до війни працювала на різних інформресурсах, у пресслужбі політиків. Мешкаю у Києві, там працювала, але зараз перебралася на Хмельниччину до батьків.

Як зустріли перший день війни?

Мій чоловік розбудив мене о 5 ранку і сказав: «Альоно, я збираюсь і їду на війну». Я не зрозуміла: на яку війну? А він: прокидайся, путін оголосив війну. Я одразу прокинулась. Він зібрався і поїхав, а я подзвонила мамі, яка ще спала і нічого не знала, все розповіла.

Як війна відбилася на вашій родині?

Наші чоловіки боронять Україну. Мій чоловік – військовий, у 2014-му він пішов в АТО, був поранений з кулемета, не має половини внутрішніх органів. А зараз знов на війні… І ти думаєш: Господи, хоч би знову чого не сталося. Мій вітчим теж воював у 2014-му і був в полоні 9 місяців, потім його обміняли як військовослужбовця. І зараз знову воює. Мій брат, якому 18 років, теж на війні.

Що ж до тих, хто в тилу… Війна не дуже змінила наше життя, хоча ми й постійно в напрузі.

Ми почали активно волонтерити, допомагати всім. І створили Жіночий батальйон

От про нього докладніше. Як і коли виникла ідея створення Жіночого батальйону?

Перший місяць війни я була в Києві, допомагала ТРО, готувала їжу. Але потім, коли пальнуло в сусідній будинок, чоловік сказав: їдь вже, досить.

Я не хотіла його залишати, але послухалась, поїхала. Приїхала до батьків. І зрозуміла, що поки ти там знаходишся, в безпосередній близькості до небезпеки, у тебе нема почуття тривожності. Ти постійно на адреналіні. А коли я потрапила туди, де спокійно, у мене почався синдром: ти нічого не робиш, ти надто мало робиш. І на фоні того, що всі мої рідні чоловіки воюють, це додатково загострилося.

Я почала плакати, не могла себе зібрати докупи. І одної ночі, коли я ридала, до мене прийшло розуміння: треба щось робити.

Оскільки навколо мене багато класних дівчат, ми скооперувалися і вирішили разом шукати якісь гроші, збирати щось для фронту. Я дала назву – Жіночий батальйон. Думала, буде нас десь 10 у команді, але тут з’явилося 1000 підписників в інстаграмі, і постійно нові додаються. У телеграмі теж – 250, і цифра росте.

Окрім, власне, Жіночого батальйону ми створили й ком’юніті-майданчик, де люди з різних сфер можуть поспілкуватися, обговорити те, що хвилює, підтримати одне одного, і це теж важливо. Це не може не заряджати – дуже додає оптимізму те, що люди хочуть щось робити.

Чим конкретно займається «батальйон», як функціонує?

У нас є один конкретний напрямок, і ми від нього поки що не відходимо – ми займаємось виключно амуніцією. Це каски, дрони, тепловізори тощо. Ми не закуповуємо гуманітарну допомогу, бо є дуже багато волонтерів, які цим займаються, і цього вистачає, а от питання з амуніцією трохи провисає. І ми вирішили, що будемо намагатися його закривати. Ми збираємо кошти і закупляємо амуніцію, яку потім передаємо воїнам.

Постійно звітуємо, у нас все прозоро – для цього є відкритий файл на гугл-диску, і будь-яка людина може зайти й подивитися звіти

Що вже встигли?

Чимало. Ми орієнтуємось на європейську аудиторію, бо в Україні фінансовий ресурс обмежений і вичерпний. Уже закупили саперні лопати, одяг хлопцям, розгрузки. Знайшли виробництво розгрузок в Україні – ми будемо купувати тканину, а вони шитимуть, і це виходить дешевше, аніж купувати. Також замовили дрон, плануємо взяти ще один.

Зараз ми вирішили орієнтуватися на конкретні батальйони і закривати їхні потреби. Бо вже зіштовхнулися з проблемою, що люди, які мають передавати якісь зібрані речі, йдуть і перепродають їх. Це зовсім не ок, так не має бути.

Як ви вибираєте адресність допомоги – кому що треба?

У нас багато знайомих військових, тож працює теорія кількох рукостискань. До нас звертаються окремі підрозділи. А у нас є, наприклад, 10 броніків. Ми дивимось, де ці підрозділи знаходяться тактично, і надаємо перевагу тим, кому це першочергово треба, хто в гарячих точках.

Читайте також: Мама прикордонника Романа Грибова: «Була б поруч з сином, теж би послала російський корабель!»

Яка структура Жіночого батальйону, хто чим займається?

У нас є кілька напрямків роботи і, відповідно, кілька команд. Комунікаційна команда працює з медіа, команда перекладачів перекладає. Є команда людей, яка пише офіційні запити для організацій, команда, яка шукає донорів – людей, які потенційно можуть дати гроші. І є команда, яка, власне, шукає амуніцію. У кожній з команд приблизно по 15-20 дівчат, і всі вони працюють.

Ми робимо постійні зуми, зідзвони – координуємо діяльність. У мене є кілька дівчат, які звітують мені. Спочатку я сама в кожен з цих напрямків занурювалася і намагалася у все вникнути. Потім зрозуміла, що не варто – сходиш з розуму. Треба делегувати свої повноваження.

Моя задача найперше така: якщо нам щось привезли, я їду й забираю, потім відвожу військовим. Ще їжджу на відстріл плит для броніків, щоб бути певною в якості.

Я намагаюсь все максимально проконтролювати, бо розумію, що це велика відповідальність

Читайте також: 15 днів під обстрілами Бучі: розповідь Наталії Ємеліної, яка пережила окупацію

Що ви зрозуміли про себе особисто, про близьких, про Україну за цей час?

Про себе… У мене кардинально змінилися цінності. Якщо до цього я била себе в груди і кричала, що я кар’єристка, у мене є бізнес, я працюю, мені ок, то тепер я кажу – який бізнес? Головне, щоб усі були живі-здорові, щоб був мир.

Про родину – мабуть, це найсміливіші люди, яких я бачила, бо вони знову взяли в руки зброю після подій, які були для них травматичними. Не побоялися і знову пішли захищати Україну. Вони кажуть: ну як це, дитина буде жити і над нею будуть літати снаряди? Я це дуже поважаю і не розумію людей, які не готові захищати своє.

Чого зараз хочете найбільше і що зробите найперше після перемоги?

Зараз миру хочеться. Щоб було спокійно, і всі повертались живими. Що перше зроблю після перемоги? Мабуть, дитину запланую. Якщо до цього я була не готова і казала «ще не час», то тепер певна – пора.

Жінок, які зараз підтримують інших жінок, нашу армію, опікуються дітьми, літніми людьми, готують, шиють і навіть перевозять, дуже багато. Їм ми присвячуємо наш проєкт “Жінки у війні” – детальніше про нього читайте тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: