Безумовно, після виходу цього телесеріалу одесита Григорія Бакланова і його Лавріна Кайдаша знають ледь не в кожному селі. Хоча на рахунку молодого актора ролы у фільмы «Черкаси», у виставі «Мій Гамлет. Висоцький», у фентезі «Пекельна Хоругва».

Акторством він «заразився» ще в дитинстві. Займався і танцями, і тенісом, і живописом, але швидко втрачав інтерес і кидав ці заняття. Потім мама відвела хлопця до театральної школи, і він нарешті відчув: акторство – це його. Вступив до Київського Національного Університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працював у Київському театрі юного глядача на Липках, потім – у Київському театрі Драми і Комедії на Лівому березі. Зараз Григорій – актор Нового театру на Печерську (Київ). Про свій шлях, про ролі, мрії та популярність з Григорієм Баклановим поспілкувалися Євген Лузан (24 канал) і Альона Ярушевська з театрального сервісу Theatre.love.

Кадр з вистави «Мій Гамлет. Висоцький», зі сторінки Григорія Бакланова у фейсбуці
ПРО ВІДМІНІСТЬ МІЖ РОБОТОЮ В ТЕАТРІ І КІНО

У кіно дуже рідко є час на пошуки. Ти приходиш і тобі треба працювати на результат. У театрі можеш місяць, два, а буває і кілька років працювати над чимось і насолоджуватися саме процесом. Це найголовніше для мене. До того ж, те, що ми проробляємо та граємо у театрі, допомагає потім і в кінематографі.

ПРО ПЕРЕВТІЛЕННЯ В ГАМЛЕТА І ЛАВРІНА

Кожен актор повинен бути універсальним. Якщо ти – актор, то повинен уміти зіграти що завгодно. Тобі можуть дати роль хоч Джульєтти, хоч короля Ліра. Про що буде ця історія – історія Гамлета, Ліра чи звичайного стільця – залежить від тебе, від режисера, який будуватиме образ. Усіх цих персонажів можна зіграти по-різному. При цьому, як на мене, у Лавріна з Гамлетом є багато спільних рис.

ПРО ВИБІР РОЛЕЙ І ПРИЧИНИ ЗГОДИ

Ситуації бувають різні. В кіно тобі пропонують не завжди дуже глибокі ролі за класичними творами. Іноді просто обираєш роль, тому що треба, грубо кажучи, ремонт вдома робити.

У театрі на Печерську, наприклад, я радий, що є завжди вибір. Ми можемо займатися тими проектами, які цікавлять саме нас. Ніхто не вказує, яку роль ти мусиш грати.

Коли з’являється нова п’єса, новий матеріал, ми працюємо у форматі таких собі вільних проб, ескізів, етюдів. Потім усе це перетворюється на виставу. Ми просто знаходимо те, що відкликається у нас. От і все. Ти щось інстинктивно береш, пробуєш і далі це переходить у роль.

Я радий, що “Спіймати кайдаша” якраз відображає події, які ми зовсім нещодавно пройшли і вже, здається, починаємо забувати

Кадр з серіалу “Спіймати Кайдаша”, прес-служба телеканалу СТБ
ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР

Мені здається, що театр не був у занепаді. У кожну епоху в нього були свої сильні прояви, і йому завжди було чим похвалитися. Наприклад, у нашому театрі ми нещодавно звернулися до “Наталки Полтавки”. Ця історія досі залишається актуальною. Коли я відкрив цю п’єсу, то збагнув, що звідти пішло стільки знайомих афоризмів, виразів, пісень, які ми чуємо сьогодні! Це стосується й інших творів.

Ми звикли ставитися до класики як до чогось хрестоматійного та нудного. І ми її поступово забуваємо. А коли починаєш у неї знову вчитуватися, позбувшись всіляких психологічних наростів, які заважають сприймати текст, то розумієш, наскільки це класні твори. Не менш цікаво читати й сучасних драматургів, як-от Наталку Ворожбит. Її твори ставлять у всьому світі, і я раджу їх усім прочитати.

ПРО ТЕ, ДЛЯ ЧОГО ВИХОДИТИ НА СЦЕНУ

Мені цікаво те, чим я займаюся, мені хочеться цим поділитися, щось відкривати, щось пробувати. Є певні моменти, які дуже важко пояснити, бо їх треба саме пережити. Коли ти довго виношуєш якусь тему, матеріал і потім раптом влучаєш у самий центр і десь у повітрі відчуваєш, що щойно цей шлях разом з тобою пройшов і глядач. Мабуть, це найважливіший момент у цій професії.

ПРО «КАЙДАШІВ» І ЖИТТЯ В ЕПОХУ ЗМІН

Жити не в часи змін неможливо. Я не знаю, чи були такі часи, коли людина прожила й не зазнала якихось змін – це, здається, просто неможливо. Як тоді жити інакше? У вічному спокої? Це ж пекло. Ми постійно перебуваємо в якомусь русі, це наше життя. І, звичайно, я дуже радий, що серіал “Спіймати Кайдаша” якраз відображає події, які ми зовсім нещодавно пройшли і вже, здається, починаємо забувати.

Ми постійно, знову й знову робимо якісь помилки. Ось чому? Це для всіх, напевно, залишається загадкою. Тому я дуже вдячний Наталці Ворожбит (шоуранерці “Спіймати Кайдаша”), що вона у серіалі вказує на важливі речі, які постійно відбуваються, на наші внутрішні людські “косяки”. “Косяки” цілої нації. Час від часу потрібно собі це нагадувати, дивитися на себе. Бо, не розуміючи старих помилок, ми не зможемо зрушити з місця. Через те й виник цей серіал.

Читайте також: Антоніна Хижняк – героїня «Спіймати Кайдаша» про свою Мотрю, кохання з Цимбалюком і Лару Крофт

Є особливі ролі, після яких відчуваєш певні зміни в собі. Для мене це вистави «Мій Гамлет. Висоцький», «Альоша» та «Святою ніччю»

Фото з вистави «Мій Гамлет. Висоцький»
ПРО СПРАВЖНЮ АКТОРСЬКУ ШКОЛУ І СУТЬ СЛІВ

Одна з перших основних ролей, яку я зіграв у театральній школі, – це Артур у п’єсі Славомира Мрожека «Танго». Матеріал був дуже складним для 15-річного юнака, а я не дуже й намагався заглибитися в суть, допоки один з викладачів, завітавши на прогін, не запитав мене: «А ти взагалі розумієш, про що ти граєш? Що означає ось це слово і це…». Пам’ятаю, було неймовірно соромно, але я потім усвідомив: якщо ти не розумієш, про що граєш, – краще взагалі не виходити не сцену. І завдяки цьому уроку сьогодні я люблю копатися у ролі: ставити багато запитань і шукати відповіді на них, розгадувати автора, перечитувати літературу про цей твір тощо. Мені подобається акторство тим, що залежно від ролі ти повинен або оволодіти їздою верхи, або навчитися грати на трубі, чи піти на бокс, чи брати уроки танців, чи навіть зробити все це разом. Не в кожній професії ти маєш змогу осягнути стільки можливостей.

Після школи я вступив до основного театрального університету – Карпенка-Карого, але місцем, де я справді отримав школу та досвід, став для мене Театр на Печерську. Завдяки Олені Лазович (прим. ред. – актриса та режисерка Театру на Печерську) я усвідомив, чим займаюся, ціну цієї професії і найголовніше – розуміння, що твоє виховання особистості в першу чергу формує тебе як творчу одиницю. Вона не тільки визначний режисер, а й блискучий педагог.

ПРО УЛЮБЛЕНІ РОЛІ І ВІДКРИТТЯ САМОГО СЕБЕ

Щодо улюблених ролей – нещодавно я зрозумів, що не може бути ролей улюблених та неулюблених. Не подобається – залиш та займайся іншим! Але є особливі ролі, після яких відчуваєш певні зміни в собі. Для мене це ролі у виставах «Мій Гамлет. Висоцький», «Альоша» та «Святою ніччю». Наприклад, роль Ракітіна у виставі «Альоша» за романом «Брати Карамазови» Федора Достоєвського спочатку для мене була вкрай неприємною. Я не розумів, як можна бути такою людиною і так вчиняти, думав, що з цим героєм у мене немає нічого спільного і знадобився рік постійних репетицій, щоб я нарешті припинив бути ханжею і зрозумів, що також маю багато негативних рис. Тепер знаю, що ця роль – якраз про мене, і завдяки їй я зробив багато відкриттів у самому собі.

Вже відзнято 12-серійний проєкт «Сага», який охоплює 100 років історії однієї родини. Я вперше брав участь у такому масштабному проєкті

ПРО ВИСТАВУ, ЯКА ВРАЗИЛА НАЙБІЛЬШЕ

У нас з Анастасією Цимбалару (актриса) була мрія – наживо побачити сНіжне шоу Слави Полуніна. Десь восени я дізнався, що за пів року вони гратимуть у Празі. Ми одразу ж взяли квитки і врешті відвідали шоу. Вистава триває приблизно півтори години, але ми там були майже три. Справа в тому, що наприкінці по всій залі розкиданий штучний сніг і гігантські повітряні кулі, якими всі дорослі та діти починають гратися. Вони спеціально роблять так, щоб люди могли насититися цим дитинством стільки, скільки треба. І ми справді не могли звідти вийти, а коли вже були на вулиці, то не могли повірити, що все це закінчилося. Таке враження, ніби прощаєшся з близькою людиною і знаєш, що більше ніколи її не побачиш. Тому цей день для мене є і дуже тужливим, але водночас це дитяче відчуття здійснення мрії – безцінне.

ПРО САГУ І НОВІ ПРОЄКТИ

Зараз в театрі є кілька робіт, які знаходяться в стані проб: ми розбираємо матеріал, шукаємо теми, але офіційного наказу про прем’єри ще немає. Що саме з цього буде сформоване у виставу і побачить світ – сподіваюся, скоро дізнаєтеся. У кіно є певні роботи, які через карантин довелося призупинити, і зараз я не уявляю, коли вони будуть завершені і вийдуть в прокат чи на телеекрани. А з уже відзнятих – це 12-серійний проєкт «Сага», який охоплює 100 років історії однієї родини. Я вперше брав участь у такому масштабному проєкті (в ньому задіяно більше 300 акторів), і ця історія мене дуже вразила. Уже хочеться подивитися, що з цього вийшло.

Насправді популярних акторів, як на мене, в нас поки небагато. Якщо я запитаю в своїх родичів в селах, вони згадають одиниці

ПРО ПОПУЛЯРНІСТЬ І ТИПАЖІ

Для мене популярність вимірюється не частотою впізнавань на вулиці, а затребуваністю у професійній сфері. Я дуже вдячний, що мене запрошують на різні ролі, бо часто буває, що після виходу на екрани вдалої роботи тобі пропонують подібні образи, і в цей момент найголовніше добиватися, щоб тебе розглядали і на героїв інших типажів. Але насправді популярних акторів, як на мене, в нас поки небагато. Якщо я запитаю в своїх родичів в селах, вони згадають одиниці. Та й лише тих, хто брав участь у телевізійних шоу. Простір популярних акторів тільки формується, і в цьому заслуга таких як ви, які беруть інтерв’ю, розповсюджують інформацію.

Ми з радістю інформуємо про молодих акторів:) Про інших акторів, що знялися в серіалі “Спіймати Кайдаша”, розповіла його продюсерка і сценаристка Наталка Ворожбитчитайте її інтерв”ю тут.