Розумна, сучасна жінка, дружина достойного чоловіка, мама чудової дівчинки, відома сценаристка, професійна журналістка (навмисно це перелічуємо, щоб прочитавши статтю, ніхто не закидав їй і нам “непрогресивність і мізогінію”) Алла Сніцар нещодавно прочитала в інтернеті одну цікаву новину і замислилася… Настільки, что навіть написала для нас з цього приводу статтю…

«В одному шведському дитячому садку скасували «дівчаток» і «хлопчиків», тобто просто перестали використовувати займенники «він» і «вона». Натомість почали називати дітлахів безвідносно до статі – «воно», у середньому роді. Я спершу подумала – жарт, потім зрозуміла, що ні. Все це серйозно. І не просто серйозно, а “науково обгрунтовано”.

Мовляв, сучасне суспільство нав’язує гендерні стереотипи, вимагає, щоб жінки були ніжними і милими, а чоловіки – сильними і мужніми, і таким чином, наче, заважає маленькій людині самостійно визначатися, ким бути. Тому в окремо взятому шведському садочку вирішили експериментально відновити справедливість: вибудувати модель правильних взаємин, без «принизливого поділу за статтю». А щоб у дітей не було приводу для спокус, старанні вихователі оточили їх усілякими зразками політкоректності. Починаючи з книг. Ніяких тобі «Дюймовочок», «Попелюшок» і «Білосніжок». Замість них – зворушливі казки про одностатеві почуття. Наприклад, історія про двох самців-жирафів, які дуже любили один одного і сильно переймалися, що не можуть мати діток, поки не знайшли покинуте крокодиляче яйце…

Він, вона, воно

Хлопчики і дівчатка під наглядом переважно жіночого персоналу дружно граються на іграшковій кухні, печуть уявні млинці і миють пластмасову посудку. А якщо захочуть, то можуть разом катати машинки і складати кубики. Коли ж виникає бажання пограти «в батьків» і на роль мами чи тата претендує кілька «воно», то мудрі вихователі з готовністю пояснюють, що у дитини може бути водночас дві мами і жодного тата. Або навпаки.

І все це навіть правильно і гуманно з точки зору рівності статей. А якщо якийсь шибеник раптом проявить статеву перевагу і агресивну мужність, то спеціально навчений «гендерний педагог» тут же пояснить йому хибність такої поведінки.

І от я жваво уявляю… В дитячому садочку паніка. «Воно взяло палицю і розмахує нею! Воно вирішило, що це – меч! Який жах! Воно думає, що воно – хлопчик?! Терміново відберіть палицю і дайте йому ляльку для гендерного балансу!»

Або, скажімо, прибігає «воно» (те, яке більше схоже на дівчинку) і, ридаючи, скаржиться няні, що «воно» (те, яке теж схоже на дівчинку, але пісяє стоячи) боляче смикнуло за косу…

Множина середнього роду

Ну, добре, припустимо, таке виховання дасть свої плоди: діти разом з манною кашею вберуть ази толерантності до геїв, лесбійок та транссексуалів, чого так наполегливо домагаються шведи і задля чого, власне, у садочку затіяли цей виховний експеримент. Але що потім? Що чекатиме цих маленьких «воно», коли через шість років вони вийдуть зі стін цього королівства кривих дзеркал і побачать зовсім інший світ? Світ, в якому є «він» і «вона». Тут і починається найсумніше.

При такому агресивному втручанні в питання статевого виховання «гендерна рівність» дуже скоро стане нормою. Аж бачу: років через триста планету населяють безстатеві істоти середнього роду. Вони не знають, що їх предки (ті, що пісяли стоячи) були сильними і мужніми, в боях відвойовували власну свободу і честь коханих жінок. Що жінки носили сукні з декольте і вміли народжувати дітей. Бо зачаття і народження стане справою спеціальних інкубаторів, а секс – виключно одностатевою забавою…

Згодна, все це не більше ніж мої фантазії, плід обуреної уяви. Я не страждаю гомофобією та не заперечую існування вроджених сексуальних нахилів. Скажу більше: серед моїх друзів є геї, до яких маю найтепліші почуття. Однак зараз я не про це. Я про оту бездумно заразливу повальну моду на чоловічу жіночність…

Куди зникають чоловіки

Іду вчора вулицею. Теплий сонячний день, дівчатка зграйками перелітають через дорогу. Всі красуні, як на підбір. Болісно високі шпильки, короткі сукеночки, яскравий макіяж, на вигляд – нема й вісімнадцяти. Зрозуміло, у пошуках пригод. Стріляють очима, як і належить, – «в кут, на ніс, на предмет». «Предметів», гідних уваги, прямо скажемо, малувато. Три «примірники» крокують переді мною. Теж років вісімнадцяти. Покоління next. Всі субтильні, з тонкими ніжками, в вузеньких джинсах, що нагадують балетні лосіни, в обтягуючих худенькі торси футболках. На кросівках – стрази, у вухах – сережки, і у всіх трьох вибілені, кокетливо викладені чубчики. Йдуть і затято сперечаються про щось.

З цікавості прислухаюся: виявляється, з’ясовують, в якому з бутиків найбільші знижки. Один хоче купити собі яскраво бузкові мокасини, щоб не «відстій», але й не дорого, а другий йому доводить, що бузковий зараз не в трендах.

– Але я бачив! Прикольні, під замшу і знижка п’ятдесят відсотків …
– Ти не доганяєш. Знижки йдуть на стару колекцію, і це вже відстій!

А дівчатка стріляють оченятами. Наївні… Мені стало так сумно і так захотілося побачити нормального чоловіка. Хоча б одного, щоб око відпочило. Але, як на зло, навколо тріумфував унісекс. Кокетливі чубчики, браслети, сережки і ці чудернацькі лосини «в обліпочку»… Я озиралася навкруги, вдивлялася в перехожих, але навіть хлопці середнього віку виглядали теж м’якотіло. 

Дівчатка зі своєю волаючою сексуальністю нікого не цікавили. Ну, хіба що серйозних дядьків на серйозних машинах. Але ж дівчаткам хотілося уваги цих – у кросівках зі стразами…

Мода на ніжних

Британські вчені провели експеримент. Кільком молодим чоловікам змінили імідж в двох стилях: в одному варіанті підкреслили їхню мужність, в другому – додали жіночності. Сфотографували і показали хлопців в обох «варіантах» молодим жінкам, щоб ті оцінили надійність, амбітність і здатність стати хорошим чоловіком і батьком. Більшість респонденток обрали чоловіків… в жіночному стилі. Психологи пояснюють це сучасною модою на «ніжну» сильну стать, яка дедалі впертіше витісняє брутальних мачо.

Я тут ще потрапила у малознайому компанію. Подруга попросила піти з нею на оглядини потенційного кавалера. Він їй наче й подобався, але щось її бентежило… І манікюр у нього був кращим, ніж у неї.

Коли ми прийшли в кафе, всі вже були в зборі. П’ять чоловіків і три дівчини. Дівчата звичайні, а от чоловіки… Ні, з первинними статевими ознаками проблем не було, як і з вторинними. У одного навіть була борода. Акуратна така, фігурно поголена мефістофельська борідка.

Стрінги не тиснуть?

Однак вже з першої хвилини спілкування я відчула себе некомфортно. По-перше, вони кокетували. Не по-чоловічому, коли кожен тягне ковдру на себе, демонструючи іншим свої доблесті, подвиги і славу, а якось по-дівочому.

Один з них запрошував інших на день народження, а коли ті запитали, скільки йому стукнуло, засоромився і став викручуватися і віджартовуватися, наче жінка. Потім вони з’ясовували, хто скільки заробляє у їхніх сферах і вихвалялися мобільними. І пліткували, пліткували, пліткували. Хоча вважали себе дотепниками, такими собі фронтменами з «Прожекторперісхілтон».

От тільки нам було не смішно. І настирливо хотілося спитати: «Стрінги не тиснуть?». Навряд чи це б їх здивувало: демонстративна доглянутість і неприхована емоційність для них явна норма.

Більше того, вони принагідно відмежовувалися від усіляких «селюків»

Попит породжує пропозицію

Зрештою, немає нічого поганого в тому, що чоловік займається фітнесом, стежить за своєю фігурою, регулярно робить манікюр і стильну зачіску, веде здоровий спосіб життя, правильно харчується, відрізняє Gucci від Armani і може годинами ходити по магазинах. Просто в моєму особистому рейтингу чоловічих рис на першому місці стоять зовсім інші.

З іншого боку, я прекрасно розумію, що покоління метросексуалів виникло не на порожньому місці. Вони – продукт бурхливого економічного розвитку суспільства, яке постійно потребує нових споживачів і покупців. Це для них виробляються сотні видів чоловічої косметики, дорогий модний одяг, взуття і купа всіляких аксесуарів…

Індустрія моди і шоу-бізнес – яскравий зразок нового образу сучасного чоловіка. «Зірки» і «стилісти». Ми настільки звикли до напомажених облич, що коли на екрані з’являється призабута грубувата фізіономія звичайного хлопця, то виглядає вона, як релікт.

Хай живуть чоловіки

Позаяк, мене особисто турбує не зовнішні зміни в чоловіках. Поступовий обмін ролями – от що справді лякає. Навіть відкинувши крайнощі і глянувши на суспільство в цілому, очевидно: чоловіків сильних духом і характером з кожним роком меншає. Більшість – інертні. Пасивні. Хочуть, щоб за них боролися, щоб їх домагалися, вмовляли, турбувалися.

Що тоді робити нам, жінкам?.. Для початку хоча б перестати демонструвати свою здатність обходитися без чоловіків. Не потурати їхнім слабкостям, а навпаки шукати в них захист і опору. Попит народжує пропозицію.

Сидячи в тій малознайомій компанії, я думала: хай мій чоловік розкидає шкарпетки і котрий рік носить одні і ті ж джинси, бо йому в них зручно. Нехай морщиться від моїх сентиментальних фільмів, дивиться футбол і не добирає слів щодо хама, який відштовхнув мене в черзі магазину… Аби залишався чоловіком. Ну, не можуть два самця-жирафа правильно виховати крокодила…»

Не можуть. Погоджуємося й ми. А ви дівчата? 🙂 До речі, фонд ООН оприлюднив результати дослідження про українських чоловіків. Факти, відверто, нас трошки здивували – прочитайте тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: