«З’явилось чітке відчуття: це вже не я, а містична істота. Страшно красива»
Акторка Алеся Романова про унікальні образи русалок у фільмі «Мавка. Справжній міф»
Акторка Алеся Романова про унікальні образи русалок у фільмі «Мавка. Справжній міф»

В український прокат вийшло романтичне фентезі «Мавка. Справжній міф», яке з перших кадрів занурює глядача у світ, де автентичні міфи оживають через надскладні спецефекти та несподівані сюжетні повороти. Окремим візуальним магнітом стрічки стали образи русалок — триєдиної стихії, що втілює небезпечну підсвідомість прадавнього лісу. Як створювалися образи, грим та «мова тіла» цих міфічних істот? Ми розпитали Алесю Романову, яка виконала роль головної русалки…
Наші русалки натхнені прадавніми міфами, де вони не обов’язково є лише «водяними». У фольклорі це духи межі, які з’являються і в полі, і в лісі, особливо під час Русального тижня — періоду, коли портал між світами стає проникним.
Для мене русалки в цій історії — не про помсту чи людські емоції. Вони ніколи не були людьми. Це триєдина потойбічна сутність, володарки темного озера, що розділяє світ живих і мертвих. Вони не «злі» і не «добрі» — вони як темна стихія: красива, холодна, небезпечна. Їхня головна мета — не покарати, а живити джерело озера життєвою силою, бо так працює їхня вічність.

Одразу після затвердження у нас розпочався репетиційний період із хореографкою Олею Семьошкіною. Ми вчилися реагувати без слів та дихати в одному ритмі. Це був процес не лише технічний, а й емоційно тонкий.
На репетиціях у залі ми відпрацювали ідеальну пластичну ходу. Але на зніманнях у нічному лісі все змінилося: під ногами — коріння та каміння, а чорні лінзи майже повністю обмежували зір. Ми постійно наштовхувалися одна на одну новими «накладними» стегнами, і в якийсь момент у нас просто почалася істерика від сміху. Ми жартували, що виглядаємо не як містичні істоти, а як пʼяні зомбі. Це був сміх крізь сльози: соромно перед командою, але неймовірно весело.
Це був справжній виклик. Ми — три абсолютно різні акторки з різними темпераментами, але мали стати однією сутністю. Нові інтонації та погляди народжувалися навіть у гримерці. Ми приносили ці знахідки режисерці Каті Царик, вона щось шліфувала, і так із трьох різних відчуттів складався спільний образ. Тут реально спрацював принцип: одна голова — добре, а три — краще.

Русалки не приймають її через те, що Мавка знову стає людиною. Через закоханість у ній прокидаються спогади та почуття — для потойбічних істот це неприйнятно. Мавка мала бути частиною нашої сили, слухняною маріонеткою, а натомість вона виходить з-під контролю. Через її «людськість» руйнується весь світопорядок, який русалки вибудовували віками. Тому їхня реакція така жорстка — це боротьба за виживання системи.
Образ допомагав колосально. Костюм, перука, пластичні руки з кігтями — «звичайна я» у цьому просто зникала. А чорні очі, як дно озера, остаточно переконували, що ти — не людина. Костюм диктував і пластику: під комбінезоном у нас були спеціальні накладки, що створювали неземний силует — дуже виражену талію та широкі стегна. Через це рухи автоматично ставали іншими: повільнішими, хижими, «водними».
На початку підготовка однієї русалки тривала близько трьох годин. Над образом працювала велика команда художників. Найдовше створювали руки: ти сидиш нерухомо, поки на шкіру шарами наносять латекс. Фактично створюють нову руку поверх твоєї. Згодом ми пришвидшилися до півтори години, але це все одно був щоденний ритуал перевтілення.

Складно було все. Волосся туго зашпилювали, перуку приклеювали до обличчя — міміка мимоволі ставала контрольованою. Чорні лінзи — окремий квест: якщо лінза трохи перекрутиться, ти миттєво перестаєш бачити.
І, звісно, нічні знімання у воді. Серпень, температура +10, пара з рота, а ми по коліно, а іноді й повністю в озері. Директор майданчика наливав нам гарячу воду в штани гідрокостюмів у перервах. Це тепло трималося лише хвилину, але то була хвилина абсолютного щастя.
Коли мене зібрали повністю — це був ефект «вау». З’явилось чітке відчуття: це вже не я, а містична істота. Страшно красива — найточніше формулювання. На ранніх пробах я думала: «Навіщо з красивої дівчини робити монстра?», але потім зрозуміла, що в цьому і є фішка. Образ вийшов гіпнотичним, незвичним і привабливим водночас. Я його реально полюбила. Це рідкісне відчуття — побути не просто персонажем, а справжньою сутністю з міфу.
Познайомитися з володарками Темного озера ближче та дізнатися їхню таємничу історію можна вже зараз у фільмі «Мавка. Справжній міф» у всіх кінотеатрах країни.
