ОКСАНА МУХА: ПРО СЕБЕ, МУЗИКУ ДАНА БАЛАНА І ЧОЛОВІКІВ

А також про новий кліп, новий різдвяний проєкт і плани на Новий рік

У цієї тендітної львів’янки – широченний діапазон жанрів. Оксану Муху називають українською Квіткою Цісик: вона отримала гран-прі І міжнародного фестивалю імені цієї видатної співачки. Вона перемогла у «Голосі країни», видала перший CD пластових пісень «При Ватрі», сольний альбом RE:SHETO.

Разом з провідними українськими артистами реалізувала експериментальний «Проект Івасюк». Оксана Муха неймовірно співає колядки і українські романси, виступає на провідних сценах України, Європи та Північної Америки. Минулого року створила концертні програми «Без пафосу», «Від Шевченка до Костенко»і «Різдвяний Unplugged». А цього року відзначилася трьома унікальними музичними роботами. Про них, про творчість, про смаки, життя Оксана Муха розповіла журналу «Українки».

Оксано, найсвіжіший проект, в якому ви взяли участь, – «Кришталеві візерунки», презентований на початку грудня. 19 нових українських пісень до Різдва у виконанні українських музикантів. Ви, як завжди душевно і бездоганно, виконали сучасну колядку «Колискова». Чому саме її?

Це нова колядка: слова написав Олекса Стефанович, музику Ярослав Нудик. Крім «Кришталевих візерунків», «Колискова» є частиною масштабного соціального проекту «Казка на білих лапах», у рамках якого знаменита вокальна формація “Піккардійська Терція” заспівала із талановитими незрячими дітьми з усієї України.

Я дуже радію таким проектам. Важливо, що “Кришталеві візерунки” – україномовні! Так ми зберігаємо нову українську Різдвяну пісню для майбутніх поколінь. Так продовжуємо споконвічну традицію нашого народу – колядувати.

Також нещодавно вийшов ваш новий сингл «Не забувай мене». Це новий для вас стиль музики, нове звучання, нові несподівані образи. У кліпі ви постаєте в ролі омріяної музи, яку шукає художник. Чим ще особлива ця творча робота?   

Вона поєднала різні види мистецтва: музику, живопис, моду та кінематограф. Зйомки кліпу відбувалися в осінніх Карпатах – біля загадкових скель «Красний камінь», що у селищі Верхнє Синьовидне на Львівщині, а також на химерній споруді – недобудованій ще за радянських часів ГЕС на річці Стрий. На дві доби знімальна група перемістилася в унікальні гірські локації. Самі ж зйомки видалися напрочуд екстремальними.

Для відео мені створили вісім образів, більшість з яких – з нової колекції дизайнерки Олени Болдирєвої. Дехто навіть не впізнав мене – придивлявся, чи то, бува, не модель 🙂

Роль митця у кліпі зіграв знаний український живописець Ніко Струс, який творить в унікальній техніці – спецфарбами на шкірі.

У вашому сприйнятті, про що ця історія?

Кліп «Не забувай мене» – це історія про мрію, яка здійснюється. Про те велике почуття, яке вказує шлях, яке веде. Відчуття, що ти здатна когось надихнути настільки, що людина готова гори перевернути, півсвіту пройти, подолати усілякі труднощі, врешті стати кращою, – неймовірне. Як творча людина я добре знаю, що таке натхнення. Як і те, що з тобою відбувається, коли його немає…

Наскільки нам відомо, вже за перші п’ять днів показу історія “Не забувай мене” подолала у YouTube позначку у 100 тисяч переглядів?

Так, і мені це дуже приємно. Ці цифри засвідчили, що якісний україномовний музичний контент потрібен українському слухачеві. Хотілося б до Нового року отримати перший мільйон переглядів! Це було б чудовим подарунком до свят 🙂

Ще одна ваша знакова музична робота цього року – “#всепробачати” з Даном Баланом. Поділіться її історією…

Цю пісню люди полюбили ще навесні 2019-го у фіналі “Голосу країни 9”, коли ми з Даном виконали її впер­ше. Тоді вона називалася “Треба” і мала трохи інше звучання.

Згодом ми співали її у великому турі Дана містами України. Радіостанції тоді влаштували полювання на цей трек. І оскільки студійної версії тоді не було, то скачували аудіо з YouTube і ставили його в ефір. Хоча це був не студійний звук, та й Дан в одному з купле­тів забув слова… 🙂

Вона теж стала рекордсменкою переглядів у YouTube – близько 18 мільйонів?

Так, і я особливо радію тому, що нарешті україномовна пісня вибилася у тренди YouTube. До речі, Дан вперше заспівав українською мовою. Ще на “Голосі країни” під час репетицій він захоплювався її милоз­вучністю. Ка­зав, відчуває якусь магію, коли я співаю українські пісні. І коли ми з ним дійшли до велико­го фіналу, задумав, щоб на­шою дуетною піснею була пісня саме українською.

Маю надію, це не останній наш спільний проект. Адже музи­ку ми відчуваємо і сприймаємо однаково, у нас однакові цін­ності і погляди на життя.

Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб в українську музику повірили й самі українці, слухали її?

Прийде час і українці таки зрозуміють, що наша пісня – це те, чим ми сильні, чим відмінні від інших, чим можемо пишатися. Не танцями, карнавалами, коридами, як інші народи, а саме піснею. Сам Господь дав українцям гарний голос і гарні пісні. Але нам століттями нав’язували недобрий смак… І от коли ми врешті почнемо цінувати своє, не соромитися свого, жити своїм – тоді станемо собою, станемо сильною нацією.

Що вам особисто дає музика і що через неї передаєте саме ви?

Насамперед, правду. Те, що говорить музика, не потребує чужої думки. Це твій світ, твоє власне сприйняття, те, у що ніхто не має права втручатися. Музика допомагає мені жити. Коли я з музикою, я наповнена. У періоди пауз між проектами, концертами, студійними записами я наче порожньо живу…

Чи був такий момент, коли ви усвідомили, що без музики не можете?

Музика була довкола мене змалечку, жила нею, відколи себе пам’ятаю. Ще в дитинстві мріяла співати. Це не було чимось надзвичайним, бо чи не всі дітки співають. Але мені поталанило, що мала і слух, і голос. І тата, який грав на акордеоні, співав – й так прищеплював мені любов до музики. У спеціалізованій музичній школі ім. Соломії Крушельницької я почала вчитися грі на скрипці. І це навчання потім продовжилося у музичному училищі та в консерваторії. Так поступово бажання співати забулося. Сама доля нагадала мені про цю ще дитячу мрію – і я повернулася до співу. Усе сталося природньо і закономірно

Яким був ваш перший професійний виступ на сцені – пам’ятаєте?

Перший концерт відбувся на мій день народження – 16 червня, якщо не помиляюся, 2008-го року. Це був виступ з капелою «Дударик» у Львівському органному залі в програмі «Мамине серце». Я там співала колискові – лише три пісні, але для мене, як співачки, це стало своєрідним стартом і переломним моментом: у мене повірили керівники «Дударика» батько і син Микола та Дмитро Кацали.

Чи був у вашій співочої кар’єрі важкий концерт або проект. І який є вашою гордістю?

Складно сказати про гордість за щось одне, бо я задоволена кожним проектом, який вдалося реалізувати. Зараз, наприклад, щаслива з того, що нам вдалося зробити концерти «Різдвяний вечір», а це колядки з повним музичним «лайфом», цілковитою творчою свободою, ми всі жили на сцені – тут і зараз. І ці колядки люди прийняли – ми зібрали чотири аншлаги: два у Львові, в Оперному театрі, а також у Тернополі та Дрогобичі.

Щодо найважчого виступу, то, пригадую, непросто дався мені виступ у Києві, в Палаці «Україна», під час «Проекту Івасюк». А ще дуже складно було вперше співати перед неповносправними дітьми із Буківського та Роздільського будинків-інтернатів.

Окрім діток, ви також виступаєте перед нашими військовими. Що найбільше запам’ятовується вам після цих виступів?

Якось я виступала у Львові у 80-й бригаді. У залі були призовники, зовсім молоді хлопці. Вони слухали так, що було чути кожен подих, а відпроводжали мене, аплодуючи стоячи. А я дивилася на цих юнаків і думала: дай, Боже, щоб усі вони повернулися з війни, бо саме їм будувати Україну.

Запам’ятався мені також один концерт у Дніпрі – перед хлопцями, яких наступного дня перекидали на передову. Вони мали такі щирі емоції – танцювали, наче востаннє, під веселі пісні і плакали під сумні… Непросто було підбадьорювати їх, розуміючи, що не всі повернуться з війни… Але водночас я усвідомлювала, що ці хлопці мають бачити й чути щось хороше, гарне, наше, справжнє – те, заради чого вони і йдуть на фронт.

Один з дуже цікавих проектів, де ви презентували вже кілька синглів, – культурно-мистецький «Від Шевченка до Костенко». Як ця ідея з’явилася?
Усе почалося із Тараса Шевченка, із «Зоре моя вечірняя». І це був виклик. Дмитро Кацал створив мелодію на цю поезію, яку поклав на «Місячну сонату» Бетховена. А саму ідею «Від Шевченка до Костенко» запропонував директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп. Так піснями ставали вірші й інших видатних українських поетів.

Три роки тому в Шевченкові дні ми зробили великий сольний концерт із таких пісень у супроводі симфонічного оркестру. Також почали записувати ці композиції на студії – презентували вже «Вечірнє сонце» Ліни Костенко, «Якби з ким сісти хліба з’їсти» Тараса Шевченка, «Листопад» Богдана-Ігоря Антонича…

Ви дуже любите українські романси. Який ваш улюблений?

«Ой, не світи місяченьку», який вперше почула у виконанні Квітки Цісик. Це взірець українського романсу – глибока мелодійна пісня. Мені непросто співати романси. Але це поруч із народною піснею є тим, чим ми, українці, можемо пишатися.

Ще один романс, який є «моїм» і який вже кілька років в моєму репертуарі – «В пустелі сизих вечорів» на слова Ліни Костенко та музику Лілі Кобільник. Романси – це пісні наче з іншої планети.

Яку музику слухаєте самі? Кого з молодих виконавців можете відзначити, як професіонал.

Слухаю дуже різну музику: Muse, Bon Jovi, Aerosmith, Queen, Едіт Піаф, Квітка Цісик, Бетховен, Вівальді, Моцарт… Колись більше слухала Лару Фабіан, тепер менше. З молодих українських виконавців мені дуже подобається Vivienne Mort – абсолютно ні на кого не схожа. Вона має ідею, не боїться експериментувати і на ній нема жодного шаблону та совкового відбитку. Колись я багато слухала «ВВ» і Вакарчука, зараз менше: його багато у медійному просторі, тож самостійно вже не так хочеться слухати.

Ви здаєтеся дуже легкою на підйом – легко змінюєте жанри, підхоплюєте цікаві проекти. Так лише в творчості чи в житті теж? Як взагалі приймаєте рішення?

Щодо творчості, то зазвичай довго і ретельно обдумуємо, що, як і коли робити.

Пригадую, що спонтанно вирішила брати участь у конкурсі ім. Квітки Цісик – чи не в останній день записала й відправила пісню в оргкомітет. І врешті так сталося, що гран-прі цього конкурсу кардинально змінило моє життя.

Чого собі ніколи не дозволите, як жінка і як співачка? Ваші жіночі і професійні принципи, так би мовити…

Відповім, радше, як людина, а не як жінка чи співачка. Одного разу я дозволила купити себе – погодилася на участь у проекті, до якого не дуже хотіла бути причетною, бо не довіряла організатору. Врешті, тяжко поплатилася – і участі не брала, і в певний скандал була втягнута. Відтоді вирішила: більше ніколи не дозволю купувати себе. Долучаюся лише до тих справ та проектів, які мають відгук у серці і якими займають люди, яким довіряю.

Якби вам сказали: назви три речі і одразу їх отримаєш. Що б це було?

Здоров’я, діти, сім’я.

Ви львів’янка. За вашими спостереженнями, чим відрізняються львів’янки зокрема й українки в цілому?

Українок вирізняє врода. Дивуюся, які красиві українки! Кожна – інша, але в кожної – такі красиві риси! Щодо галичанок, то, можливо, в них інколи забагато гонору, але так вже склалося історично.

Читайте також: Сергій Жадан про любов, життя, час та війну

Сцена потребує виразного макіяжу, зачісок. Як потім відновлюєте шкіру, волосся, чи маєте якість жіночі секрети догляду?

Секрет догляду – добрий сон. Шкіра у жінки тоді буде виглядати гарно і свіжо, якщо вона висипається, якщо спить не по три-чотири-п’ять годин. Щодо сценічного макіяжу, то він насамперед має бути якісним. Треба мати свого майстра і знати, яка косметика найкраща для твоєї шкіри. У мене такий майстер є – це Уляна Грига. Тільки їй довіряю і своє обличчя, і своє волосся. Відколи ми почали співпрацювати, не знаю, що таке проблеми зі шкірою.

Хто ваша найбільша підтримка? І хто ваш головний експерт?

Найбільша підтримка – батьки. Без них не справилася б. Вони і за дитиною дивляться, і побутові питання закривають. На них можу покластися на всі сто. Як і на свою сестру Уляну та ще кількох людей, яким можу довіряти, які не підведуть і приймають мене такою, якою я є. А мій головний експерт – це Дмитро Кацал, мій продюсер та незмінний вчитель. Він завжди і пораду дасть, і відкоригує усе.

Як поєднуєте щільний концертний графік з сімейними справами? Є щось, на що вам катастрофічно не вистачає часу, а постійно хочеться таки зробити?

Катастрофічно не вистачає часу на себе. Увесь вільний час, який не так часто з’являється, стараюся віддати дитині. Я дуже люблю подорожувати, відпочивати і робити це не сама, а в товаристві людини чи людей, з якими є про що поговорити, з якими можна поділитися не тільки враженнями, а й сокровенним.

Читайте також: Чому зраджують чоловіки: п’ять причин

У вас є син. Чи з його появою і вихованням стали краще розуміти чоловіків? 🙂

Будете сміятися, але в Данилові я часто бачу його тата – Богдана. І тепер завдяки синові справді краще розумію чоловіка.

Ваше найулюбленіше місце у Львові, яке радите відвідати кожному.

Найбільше люблю стару частину міста, люблю гуляти вуличками, але не в час-пік і на вихідні, а тоді, коли там малолюдно й тихо. А ще дуже люблю у Львові церкву Михайла – на горі, дорогою до Високого Замку. Це особливий храм, у ньому навіть тиша особлива. Усім раджу відвідати його.

Вас називають українською Квіткою Цісик. Як би ви самі себе назвали. І описали в трьох словах…

Нехай краще хтось зі сторони опише мене. Скажу про себе тільки одне – я українка. У мені тече кров землі української. Не знаю, що іще додати…

Що плануєте на новорічно-різдвяні свята?

Цього року усіх нас очікують незвичні свята – як підсумок незвичного, непростого 2020 року. Світ живе по-новому, і всі ми вчимося виживати у цьому новому світі… З іншого боку, пандемія та суттєві карантинні обмеження, продиктовані нею, залишають нам більше часу побути з рідними, найближчим. І це – позитив! Бо у шаленій життєвій гонці нам часто не вистачало часу на родину… Тому я новорічно-різдвяні свята присвячу сім’ї – будемо дружно святкувати, гучно колядувати, радіти народженню Христа. А що може бути кращим, величнішим, достойнішим, аніж прославляти Ісуса у часі Різдвяних свят, вітати Його життя?

Вірю, що зима-2020/21 таки очистить нас і нашу землю – і ми із новими силами, здорові та емоційно оновлені, зріліші розпочнемо 2021 рік. Й він буде до всіх більш прихильним, ніж 2020-й. Щиро бажаю цього усім!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Кришталеві візерунки»: різдвяний проєкт від українських музикантів

• Олена Пчілка: 10 цікавих фактів про маму Лесі Українки

• Микола Леонтович і фатальне пророцтво його “музи”