МАРІЯ МАТІОС.
ПРИМА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Літературні зізнання про пристрасть, сльози, примхи і сховище для минулого

Марія Матіос має не лише неофіційний титул прими, а й найпліднішої письменниці, грант-дами української літератури. Вона є лауреаткою Шевченківської премії з літератури, «Коронації слова» та «Книги року BBC». Її роман «Солодка Даруся» визнано найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності України, яка найбільше вплинула на читачів. Її книжки перекладено сербською, румунською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською та іншими мовами світу. За її творами створюють успішні театральні постановки та знімають кінострічки.

Вона – Марія Матіос, сьогодні не лише улюблена авторка мільйонів, але й іменинниця, яка народилася саме на святого Миколая – 19 грудня!

До цієї дати ми зібрали найкращі висловлювання цієї видатної українки про пристрасть, сльози, примхи і навіть сховище для минулого. Впевнені, комусь із вас вони допоможуть щось переосмислити, оцінити, над чимось замислитися або й просто згадати знайомі і улюблені твори – справді хорошу якісну літературу.

“Перед кожною новою книгою я почуваюся початківцем. Мене тоді не цікавить, чи я перша, чи остання в літературі. Сідаю за комп’ютер із трепетом, ніколи не знаючи, як книжка розгортатиметься й чим завершиться. І завжди думаю, що повинна робити це совісно, щоб розширювати коло читачів. Мені лестить як авторці, що мене читають від школярів і… не знаю, до скількох років. Але я ніколи не почуваюся досконалою і майже з жахом чекаю на відгуки – не літературних критиків, а читачів”.

«У процесі роботи я нишпорка. Це маскарад або переберія, як кажуть на Буковині. Упродовж книги я стаю вбивцею, палієм, різуном, адвокатом, суддею, негідником, чесною людиною… Перебираю обличчя своїх героїв, риси їхнього характеру. Учнівство під час написання зникає, перетворюється на гонитву за рисами того, кого я народжую. Інакше вони не будуть переконливими для читача.

Це схоже на театральну гру. Актор найбільш переконливий, коли він проживає роль, а не імітує. Так і письменник. Читачі іноді кажуть: ви мене довели до плачу. Я відповідаю, що спершу себе довела до плачу й переплакала ті сльози, а потім поділилася з вами. Роблю це не навмисно, а так, як відчуваю».

«…Має значення концентрація життя на сторінці книжки. Такі пристрасті в моїй книзі є, і вони загальнолюдського плану, хоча стосуються історії, часу, людини в часі. Вони мали би цікавити людей, які мають бажання не тільки читати, але й думати над прочитаним”.

Читайте також: «Спіймати Кайдаша»: що було за кадром серіалу

«Люди чекають, що Україна почне чути саму себе з різних боків. І цей процес «зшивання» під силу лише митцям, – тим, хто володіє єдиною і бездоганною зброєю. Ще жоден політик не випередив ні одного митця, поета чи філософа, – Коли я поринаю в історію, і неважливо, чи це історія двохсот чи п’ятдесятилітньої давності, відчуваю себе сапером, який іде замінованим полем. Так замінували наше минуле, теперішнє, i багато кому хочеться замінувати і наше майбутнє…. Я як письменник хочу вчити людей любити, а не ненавидіти. Я хочу, щоб люди були людянішими…»

Відомі наші українки і на науковій ниві: ось маємо статтю про Катерину Ющенко, першу жінку-програміста.

Романи Марії Матіос – то окремий вид літератури, який проймає до мурашок своєю глибиною, тож ловіть ще кілька цитат з її книг.

Цікаво, людство засвоїло так багато знань, зробило винаходи, вивчило так багато слів, довчає Всесвіт – а не знає елементарних речей: не знає процесу розлюблення одною людиною іншої. (Щоденник страченої)

Як маєш сказати щось дурне, візьми в рот води й трохи потримай. Тоді дурне мине скорше. (Нація)

Ні-ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти… (Солодка Даруся)

Жаль, що в природі не існує сховища, куди б можна викидати минуле, як радіоактивні відходи. Утилізувати, а далі частково трансформувати просто в сторонній досвід і не більше. (Щоденник страченої)

Ми вітаємо пані Марію зі святом, а самі, здається, уже знаємо, що будемо перечитувати сьогодні ввечері. До речі, ви вже прочитали останній роман авторки під назвою «Букова земля» – сагу про перипетії життя п’яти родин упродовж 225 років. Ще ні? Радимо це зробити. Але перед цим прочитайте тут інтерв”ю, яким ми дуже пишаємося, – з Адою Миколаївною Роговцевою.