Лист в руках жінки

Звільнитися від почуттів – невисловлених дуже хочеться і потрібно після розставань, сварок, втрат. Коли вже пізно щось казати. Коли стосунки завершені чи вже неможливі, а ти продовжуєш людині щось пояснювати, доводити – подумки. Тому що не встигла сказати в очі, не насмілилася чи не змогла від несподіванки, неготовності чи шквалу інших емоцій.

Минає час, ти далі ведеш внутрішню розмову з тим, з ким вона вже неможлива. «Якби хтось знав, як ми кричимо у своєму мовчанні» – ця фраза невідомого автора саме про цей стан.

Старі люди запевняють, що час таки лікує, стирає навіть найгостріші почуття і притуплює навіть найболючіші монологи. А психологи підказують, як цей процес пришвидшити, – треба виговоритись. Сказати тій людині все, що хочеш, але не вживу, а на папері – «техніка невідправленого листа» називається. 

Лист в нікуди

Мета листа зовсім не в тому, щоб його отримав адресат, а в тому, щоб допомогти собі звільнитися від циклічних монологів. Невідправлений лист допоможе й у разі, коли жива розмова ще можлива, але з певних причин ви не готові бачитися або вам емоційно важно сказати все в голос – боїтеся розревітися, скажімо.

Чим корисний такий лист – нема потреби стежити за словами, можна написати все, навіть вилаятися 🙂 Можна попросити вибачення, висловити всі претензії, зізнатися в ненависті чи в любові, без страху осуду чи критичної відповіді. Нарешті сказати все-все до останньої літери.

Написаний від руки лист

Читайте також:

Сама собі психолог

Процес написання, до того ж, мимоволі допоможе впорядкувати навіть найсумбурніші емоції, розібрати найглибші образи і почуття. Це як паперовий психоаналітик: сідаєш у крісло і говориш, але на папері. Психологи радять обрати для цього затишне місце і час, коли ніхто не завадить, не зайде зненацька з вічним “Мам, а що на обід?” 🙂 і не побачить ваші сльози або стиснуті зуби – вони цілком можливі і навіть бажані, бо є ознакою щирого звільнення від накопиченого болю.

Що робити далі з цим листом, вирішуйте самі. Перечитайте сто разів, виплачтеся ще десять, перепишіть заново, допишіть ще щось. Або порвіть символічно чи спаліть, щоб розвіяти з попелом увесь сум. Головне, щоб ви внутрішньо відчули – я все сказала, крапка. І щоб в голові нарешті стало тихо.

От побачите, через день-два-місяць ви будете поблажливо посміхатися своєму епістолярному досвіду, який – перевірили на собі – лікує так само, як час. Сподіваємося, цей процес пришвидшить одна хороша стаття: Хочу забути і не можу. Що робити?