Кадр з фільму “Інша жінка”

Питання, яке постає дедалі частіше – і серед молоді «в активному пошуку», і серед тих, кому «за 30 і хочеться заміж за принца», і серед тих, хто вже сто років разом, але раптом одному захотілося новизни. Якихось десять років тому знайти ту новизну чи принца був шанс лише вживу – на роботі, в компанії, відрядженні і, рідше, десь випадково в музеї чи поїзді. Зараз – заходиш у будь-яку соцмережу чи на сайт знайомств – і «докольору-довибору». З одного боку це добре – самотнім легше познайомитися, з іншого – важче зупинитися. Не самотнім теж. Ця необмеженість варіантів дедалі сильніше і частіше впливає на наші стосунки, вважає колумністка Джемі Верон, і ми з нею згодні. На жаль.

«Люди перестали старатися. Просто не бачать у цьому сенсу. Вважають, що близькість – це надсилати один одному смайлики. А есемес «доброго ранку» прирівнюють до подвигу.

Нам завжди казали, що в морі так багато риби, і її вистачить на всіх. Але тепер вся ця риба просто під нашими руками – у телефонах і планшетах, на сайтах знайомств – бери не хочу. У наш час можна замовити собі партнера так само, як iPad в інтернет-магазині, – з доставкою.

Але навіть обравши людину, поглядом потайки шукаємо варіанти – кращі, доступніші, новіші. Тому що у нас є вибір. Щобільше шансів, тим краще, думаємо ми. Але, по суті, це робить наші стосунки якимись «розведеними», і через це ми ніколи не задоволені ними. За великим рахунком, ми вже й не розуміємо, що таке задоволення, як воно виглядає, відчувається.

Однією ногою ми постійно намацуємо щось іще, тому що там, за дверима, ще більше варіантів. Більше, більше, більше

Кадр з фільму “Інша жінка”
Щастя бездоганних стосунків

Ми бачимо світ таким безмежним, яким його не бачило жодне покоління до нас. Ми можемо відкрити вкладку в браузері, випадково наштовхнутися на фотографії Португалії, дістати кредитку з гаманця і тут же забронювати квиток на літак. Але ми не робимо цього. Хоч можемо, навіть якщо не так вже й багато коштів на рахунку.

Натомість ми дражнимо себе: відкриваємо інстаграм, роздивляємося життя інших – те, яке могли б мати. Роздивляємося місця, в яких ніколи не бували. Людей, з якими ніколи не зустрічалися. Ми «бомбардуємо» себе зовнішніми подразниками і щиро дивуємося, чому ми «такі нещасні», чому в когось все так ідеально, а в нас все так прозаїчно. А ось чому: ми не маємо найменшого уявлення про те, чим є наше життя, зате чітко бачимо, яким воно не є і яким воно є в інших.

Скажімо, маємо людину, яку кохаємо і яка кохає нас. Все всерйоз і надовго. З щоденним «я кохаю тебе». З блискавичною швидкістю ми виставляємо це напоказ. Змінюємо статус у фейсбуці – нехай всі знають. Кидаємо фото – «щасливі ми». І це «ми» має виглядати ідеальним, на заздрість усім. От ми в кафе. Тут в гостях. А це черговий букет квітів. Ми в Карпатах. Наша ранкова кава. І фото. Фото. Фото. Звісно, ми не виставляємо свої часті сварки і не робимо фото заплаканих очей. Не втискаємо в 140 символів твітеру суть чергового скандалу. Ні, таким ми не ділимося. Ми демонструємо щастя бездоганних стосунків і… несподівано для всіх розлучаємося. Тому що партнер виявився недостатньо бездоганним, а кохання не дотягнуло до омріяного ідеалу.

А головне, в наш час можна швидко знайти нове – на тіндері безліч варіантів

Кадр з фільму “Інша жінка”
У пошуках найкращого варіанту

Знову гортаємо сторінки, профілі. Знову «замовляємо» когось, як піцу, з доставкою просто під двері. І все починається спочатку. Смайлик. Флірт. Секс. Есемес «доброго ранку». Спільне селфі. “Ми”. Сяюча, щаслива пара. Фото для хизування. Фото для порівняння. Але неминуче і непомітно накриває нова хвиля незадоволення: «мені потрібне щось більше». Ще один втрачений “ідеал”. Ще один швидкоплинний успіх. Ще одна спроба вмістити стосунки в 140 символів, у штучні відфотошоплені світлини, в чотири походи в кіно.

Ми так женемося за ідеальним життям “з інстаграму”, що забуваємо жити, кохати – щиро, реально, неідеально. Розмовляти пошепки у ліжку, а не есемесити на відстані. Милуватися зранку сонним коханим, а не постити свій бездоганно-свіжий ранковий вигляд.

Ми забуваємо, що стосунки – це поступовість, рух, простота. Лише для двох. Вони не вимірюються лайками, поширеннями, підписниками, коментарями. Ми наче й хочемо цього, але в еру необмеженого вибору варіантів дедалі частіше зрікаємося глибини заради новизни, надаємо перевагу віртуальній ілюзії замість реальної людини поруч. Забуваємо, що найкращий варіант стосунків – це коли не потрібні інші варіанти, бо знаходиш і вкладаєш у своє, а не в уявне. То може перестати його так легковажно шукати?..”

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: