Зізнайтеся, паняночки, хто хоч раз за тиждень уже гаркнув, гримнув, заверещав на… чоловіка? Або на “кіндера” свого. Чи на когось з батьків. Мається на увазі, саме підвищив голос, навіть якщо спересердя: від напруги «русня дістала, а тут ше ти доводиш!», роздратування від безупинного «Мааам», втоми від круговерті «сніданок-посуд-обід-посуд-прибирання-вечеря-посуд-прання».

Причини у кожної свої, а от каяття потім у всіх однакове: «Знову я накинулася як мегера». Стримати незадоволення важко, знаємо по собі, та й не варто – у будь-якому разі його треба обговорити, але спокійно, без крику. Цьому, власне, й вчать не лише психологи, а й фахівці «з керування голосом» на курсах ораторської чи акторської майстерності, на імідж-тренінгах, на уроках самопрезентації та співу. Три їхні секрети дуже знадобляться нам усім зараз – щоб не зриватися на крик.

Порада перша. Щоб не зриватися на крик, станьте… маніяком 🙂

Передусім, нагадують “голосознавці”, будь-яка психологічна напруга провокує фізичну: напружується діафрагма, голосові зв’язки, посилюється потік повітря, звужується гортань і, відповідно, зростає висота голосу. Чим він вищий, тим більше дратує «слухачів» і, парадокс, тим гірше вони «чують» – вмикають психологічний щит, блок.

Якщо хочеться просто викричатися – вперед на балкон, в чисте поле поверещіть для терапії. Але якщо хочете, щоб вас почули, щоб на кілька годин (ну добре, хвилин) припинилося «Маааам» і хтось здогадався теж помити посуд, тоді робіть наступне.

Тільки-но починаєте зриватися і прикрикувати – уповільніть мову. Згадайте, як вимовляють свої погрози маніяки у трилерах. Повільно, розтягуючи речення, смакуючи кожне слово. Копіювати їхній зловіщий шепіт, звісно, не треба, достатньо просто повільно відчеканити слова. Хоча… 🙂

Порада 2. Щоб не зриватися на крик, свою претензію… проспівайте

Інколи дуже хочеться декого й нажахати 🙂 В особливо критичні моменти фахівці з голосу радять своє обурення… наспівати. Наприклад, «чом ти не прийшов, як пиріг зійшов, я ж тебе благаааалаа-ааа». У такому разі крик зміниться на сміх, а це корисніше!

Порада 3. Щоб не зриватися на крик, почніть дихати

Наступне, що треба освоїти крикухам: дихайте. Замість вмикати сирену «Так! Ну йо-пе-ре-се-те! Скільки ж можна!» спробуйте схему «Так!» – вдих-видих-вдих-видих – «Ну і?» – вдих-видих. Є дуже великий шанс, що після цього вам не доведеться продовжувати. Бо ви почнете заспокоюватися, зосередившись на диханні, а ті, хто поруч, злякаються вашого зосередженого дихання і хутко візьмуться виправляти свої недоробки.

І ще одне – навіть якщо вас все ж «понесло», зупиніться, коли вам відповідають, не глушіть інших своїм криком – хоч почуєте, що вам говорять. Можливо, це «Кохана, поки ти мила посуд, я попилососив. Сам! Скажи, я молодець!» 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: