«Я залишаюсь»: документальний проєкт про великий героїзм маленьких громад

Документальний проєкт «Я залишаюсь» – друга продюсерська робота Анни Слюсаренко за час повномасштабної війни і вдруге присвячена звичайним людям. Перший фільм «Сильні, як земля» (детально про нього ми писали тут) розповідав про неймовірних українців з різних куточків країни, котрі тримають тил, поки військові тримають фронт. Власне, під час його зйомок зародилася ідея циклу фільмів «Я залишаюсь». Над обома проєктами, до речі, Анна працює разом з однією і тою ж режисеркою Людмилою Мельник. Такий ось плідний і успішний жіночий тандем.

«Я залишаюсь» – це документальний проєкт з шести серій. Кожна – про людську силу та силу об’єднання місцевої влади, бізнесу, ініціативних людей для того, щоб розвивати свою рідну землю попри важкі умови, в яких вона опинилася.

Кожна серія містить і щемливі, надихаючі історії мешканців громад, і конкретні приклади українського громадянського активізму, конкретних рішень, завдяки яким громади вистояли в умовах війни.

Ідею документального проєкту «Я залишаюсь» підтримали Центр Суспільних Ініціатив «Перспектива» та Міжнародний фонд «Відродження».

Поки він готується до показу в ефірі українських телеканалів, редакція «Українок» розпитала в Анни Слюсаренко основні деталі (звісно, без спойлерів) і зрозуміла, чому цикл варто подивитися…

Анно, про що особисто для вас цей цикл?

Як сказав один з героїв нашого проєкту: «Людина на те й людина, щоб щось створювати». Єдине, що я вмію, – це створювати щось, що сповнене сенсами. Саме тому народився проєкт «Я залишаюсь». Щоб цими сенсами «заражати».

Я – жінка, матір, у мені багато тепла й любові. І мені хочеться примножувати: любов, стійкість, підтримку, взаємодопомогу, єднання

Анна Слюсаренко на допрем’єрному показі серії документального проєкту “Я залишаюсь” про Новобасанську громаду Чернігівської області. На сцені вгорі з Олексієм Орловським (Фонд “Відродження”), внизу – з режисеркою Людмилою Мельник

Який задум проєкту?

Нам хотілося створити цикл серій, які б розповідали про різні куточки України, про людей, які там живуть або опинилися. Хотілося, щоб кожна окрема серія знайомила з кожним окремим регіоном через людські історії, розкривала різні важливі теми для суспільства.

Наприклад, мешканці однієї громади випікали хліб в окупації, бо не було що їсти. А потім подалися на грант на розвиток власної справи і тепер мають невелику пекарню та продають хліб у селі.

Мешканці іншої громади, коли крізь їхні села проходила лінія фронту, зорганізувалися в команду добровольців і гасили пожежі буквально голими руками.

Є у нашому фільмі хлопчик, чиє село зруйнували, і який знявся у кліпі Imagine Dragons. Він не хоче жити ніде, окрім як в рідному селі. Тепер йому будують новий будинок, де він матиме власну кімнату.

Є й ентузіаст, який виростив цілий дендропарк з насіння на місці, де колись розвалювались старі хати в чагарниках.

І ще багато історій, які об’єднує любов до країни та відчуття відповідальності за неї.

Власне, таким був і задум – говорити про важливе, з любов’ю до України, історіями звичайних людей, які мають силу залишатися в невеличких селах і містах, і бути корисними своїй громаді

Кадри з документального проєкту “Я залишаюсь”

Чому такі історії про людей на місцях важливі?

З таких історій складається стійкість всієї країни. Як сказала одна з наших героїнь, мама Героя України, загиблого льотчика «Привида Києва» Наталія Тарабалка: «Хочу своїм прикладом показати, що моя хата не скраю. Зараз ця хата посеред цілої країни».

Окрім того, ми зібрали історії таким чином, щоб і в інших громадах люди могли побачити щось цінне й корисне для себе і реалізувати це.

Ви згадали про пані Наталію. А як взагалі ви шукали героїв?

Я багато часу проводжу на різних форумах і заходах громадянського суспільства, спілкуюся з тими, кому не байдужа Україна, тому багато розпитувала. Адже нам важливі були не просто цікаві історії, а й репутація тих, про кого ми будемо розповідати. Цим проєктом хотілося, так би мовити, «зшити» Україну – тобто показати деокуповані, прифронтові, тилові громади, бо скрізь є свої цікаві та важливі теми, хоч вони й різні.

Наша редакторка спілкувалася з героями з різних громад. І коли ми бачили: о, громада має достатню кількість історій, і теми не повторюються, то приймали рішення цю громаду знімати

Розкажіть про якусь із громад, яка потрапила до цього циклу – чим вона вас пройняла?

Одна з таких громад – Шевченківська громада Миколаївської області. Вона тривалий час була на лінії фронту, а частина сіл потрапила під окупацію. Голову громади навесні 2022 року росіяни взяли в полон і протримали три місяці.

Історія Шевченківської громади – це історія об’єднання та спільного спротиву. Там сіяли поля й збирали урожай, коли усе палало, коли техніка підривалася. За цей час у громаді сформувався добровольчий пожежний рух, розвиток якого зараз є вкрай актуальним в Україні.

У листопаді 2023 року відбувся допрем’єрний показ серії про Шевченківську громаду на з’їзді Всеукраїнської Асоціації об’єднаних територіальних громад, де були присутні голови громад, донори і представники держустанов. І в цьому стратегічне завдання нашого проєкту – не просто створення документальних програм і поширення їх серед людей, а показ в експертних середовищах, можливість налагодити партнерства між громадами, донорами, державними структурами та іншими зацікавленими сторонами. Нам дуже хочеться допомогти громадам розв’язувати їхні проблеми. І певний результат уже є.

За попередніми домовленостями Шевченківська громада буде включена до одного проєкту, який реалізовуватиметься спільно з ДСНС та має допомогти у сфері безпеки

Анна Слюсаренко на показі серії про Шевченківську громаду Миколаївської області разом з головою громади, який був у полоні

Анно, чому така назва – “Я залишаюсь”?

У назву циклу закладено фразу з треку українських виконавців Хас і Omut «Залишаюсь тут». Ця пісня звучить в кожній серії. Вдячні музикантам, що дозволили нам прикрасити нею наш проєкт.

Коли ми почули цю пісню, зрозуміли, що назва точно має бути «Я залишаюсь».

Адже… Я залишаюсь.

Тут, у своїй країні, на своїй землі.

Коли складно, коли нависає відчуття небезпеки…

Коли українців хочуть знищити як націю, кожен з героїв документального проєкту говорить: «Я залишаюсь».

Чому цей документальний цикл варто подивитися?

Наш цикл про тих, хто пережив полон, втратив бізнес, домівку, рідну людину. Але має сміливість, відповідальність та енергію долучатися до створення умов, щоб інші залишались тут, в Україні, і щоб тим, хто виїхав, було куди повертатися.

Як постійно наголошує Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, візія майбутнього – це те, що може об’єднати людей та дати сили діяти. При цьому навіть найкращий міністр не доїде до кожної громади, щоб змінити щось у місцевій поліклініці чи школі. Це спільна відповідальність усіх на всіх рівнях.

Приблизно про це і медіапроєкт. Наповнений історіями, які нагадуватимуть: щоб перемогти і оговтатись від великої війни, у великій грі мають бути не лише центральні гілки, а вся мережа міст, сіл, селищ.