Анна Паленчук та очолювана нею компанія 435 FILMS 435 ФІЛМС вже понад 10 років продюсує документальне й художнє кіно. На її творчому рахунку – фільм «Істальгія» з Дар’єю Онищенко, “Маріуполіс” Мантаса Кведаравічюса, документальний фільм “Рідні» з Віталієм Манським. Анна зізнається, що як продюсерка та сценаристка обожнює розповідати історії – у форматі художніх чи документальних фільмів. А зараз успішно втілює новий формат – подкасти.

Кілька років тому вона жила в Канаді, бачила зародження цього жанру і розуміла, що за подкастіндустрією величезне майбутнє. Тому повернувшись до України продюсерка запустила виробництво власного подкасту про кіно й телеіндустрію «До попкорну з Анною Паленчук». Згодом створила наративний документальний подкаст «ЄвроДонбас: німецька спадщина», тепер «Чому вони крадуть?». Про цей проєкт ми й поспілкувалися з пані Анною…

Анно, як з’явилася ідея створити подкаст на цю тему?

З цим подкастом пов’язана моя особиста історія. Мій будинок знаходиться в Бучі й, звичайно, коли наша родина евакуйовувалася звідти перед приходом росіян, дуже багато всього ми не взяли з собою – на це банально не було часу. Впродовж усієї окупації я переживала лише за одну річ, яка є в моєму будинку – це картина Тетяни Яблонської, яку подарував мені мій тато. Це моя така персональна реліквія, яку я хочу передавати далі, наступним поколінням. Адже Тетяна Яблонська – одна з найвизначніших українських художниць.

Коли росіяни пішли з Бучі, у сусідів з’явилася можливість зайти у мій пограбований будинок. І єдине, про що я в них спитала, – чи висить картина на стіні. Виявилося, що картину росіяни не взяли, на відміну від генератора, одягу та інших речей. Я тоді написала такий дуже емоційний допис, який залайкали і поширили тисячі людей, про те, що росіяни такі недолугі, що вони пройшли повз картину Тетяни Яблонської, її не взявши. Така ж історія була й в Олега Скрипки: в його будинку під час окупації росіяни не взяли, слава Богу, картину Криволапа.

Я почала цікавитися цією темою. Одна справа, що росіяни зараз цього не беруть, але всі ми, освічені люди, знаємо, скільки всього вони вивозили з України впродовж панування. Згодом нашу команду дуже вразила історія Лейли Ібрагімової. Вона намагалася врятувати в Мелітополі на початку війни колекцію скіфського золота з Мелітопольського краєзнавчого музею – історія, яка реально заслуговує на окремий фільм. І ми вирішили, що це дуже цікава тема для подкасту, для документального дослідження.

Ми почали консультуватися з юристами, істориками, мистецтвознавцями… Накопичували все більше й більше артефактів, які показували масштаб культурної катастрофи. Саме так я називаю те, що заподіяли нам росіяни впродовж усього російського панування. І важливо, що зараз – історичний час, коли ми можемо все повернути. Тобто, наш подкаст не тільки розповідає про культурні цінності, які крали й привласнювали росіяни. Ми хочемо, щоб вони були повернуті з підписанням мирного договору.

Ми хочемо, щоб у репараціях був обов’язково пункт про повернення культурної спадщини України, яка перебуває зараз у музеях росії

Як складалася робота з написання сценарію? Кого залучали як консультантів і чому?

Ми отримали фінансування від DW Akademie в рамках фінансової підтримки Європейського Союзу. І в нас були дуже чіткі терміни написання сценарію. В принципі, за місяць ми впоралися, адже з нами працювали найкращі експерти та фахівці у цій галузі: Юрій Болтрик – археолог та скіфолог, Діана Клочко – мистецтвознавиця, Антон Дробович – голова Інституту національної пам’яті, Ольга Ковалевська – історикиня та спеціалістка із біографії Мазепи, Андрій Карнаухов – юрист, що є експертом у сфері культурної спадщини та прав інтелектуальної власності та багато інших спеціалістів, з якими ми зідзвонювались для консультацій.

Але головне – відсутність єдиного списку культурних цінностей, які перебувають на території росії, тому що українських істориків та дослідників не допускали до російських музеїв. Адже не було державної політики повернення культурної спадщини. Мабуть, у суспільстві взагалі не було такого запиту – повернути те українське, що там лежить у музеях. Ось, наприклад, є Конституція Пилипа Орлика, визначний державотворчий символ України, який, звичайно, має експонуватися в українських музеях, в оригіналі. Минулого року оригінал цієї Конституції, але латиною, привозили зі Швеції до 30-річчя Незалежності України. А насправді україномовний оригінал цієї Конституції перебуває в архівах російської федерації й називається зовсім інакше. Ось у мене питання: чому він там і чому ми його досі не повернули?

Наша команда самостійно створила такий список тих культурних цінностей, які ми маємо повернути. І сподіваюся, що це відбудеться

Перший епізод подкасту — про втрачене Скіфське золото. Розкажіть про роботу над цим епізодом.

Ми переписували сценарій майже до дня запису – для нас дуже важливо було вивірити хронологію подій, які відбувалися в Мелітополі, адже ми не тільки про золото говоримо в епізоді. А взагалі говоримо про те, як війна починалася у Мелітополі, який, на жаль, ще під окупацією російської федерації. І ми зіткнулися з тим, що багато учасників подій, про які йдеться в епізоді, були поза зоною доступу, перебуваючи на окупованій території. Ми намагалися знайти очевидців і зробити цей епізод якомога об’ємнішим.

Нам дуже пощастило, що директорка музею Лейла Ібрагімова дала пресконференцію, запис якої ми використали, вона стала документальним героєм нашого подкасту. Ще ми поговорили з волонтером з Мелітополя Олександром Любишко, який розказав саме про громадський рух, про те, як починалася війна у Мелітополі. Юрій Болтрик – археолог та скіфолог розповів про скіфів та їх культурну, історичну значущість, їх побут та походження. Свій аналіз про вади функціонування державних установ та музеїв, які проявились на початку війни, зробив Антон Дробович, голова Інституту національної пам’яті.

В подкасті ви також підіймаєте інші теми. Чому саме про них вирішили розповісти?

Теми, які ми підіймаємо в подкасті, – це передусім історії про культурні реліквії, які перебувають на території російської федерації і які ми можемо зараз повернути. Наприклад, дуже цікава історія з дзвоном та гарматою Івана Мазепи, які є його спадщиною. Гармата наразі знаходиться у Кремлі, а дзвін – у місті Оренбург. Ось уявіть: на дзвоні зображена постать Івана Мазепи, і якщо ми цей дзвін з росії заберемо, то зможемо зрозуміти, який вигляд мав гетьман, адже на дзвоні він зображений таким, яким був при житті.

Мій найулюбленіший епізод – про Михайлівський Золотоверхий собор, сакральне місце, духовний центр України. Всі ми пам’ятаємо, як били у його дзвони, коли відбувалася зачистка Майдану 13 грудня 2013 року. Завдяки дзвонам собору кияни вночі почули про небезпеку й вирушили на Майдан, і це, на мою думку, змінило хід історичних подій. Ми поговорили зі священником Іваном Сидором, який дзвонив у дзвони в ту ніч, і розпитали у нього про значущість собору.

Михайлівський собор підірвали у 1937 році, а перед тим вивезли фрески та мозаїки до Москви. Їх спочатку залишили в Україні, лише після Другої світової війни забрали «на виставку» і не повернули. Частково все ж таки певні фрески збереглися в Україні, але більша частина – найбільш важливих перебуває на території росії. Їх ми теж маємо повернути.

Інший епізод присвячений Амстердамській справі – судовому процесу між Україною та росією за цінності кримських музеїв. Їх вивезли у 2013 році на виставку до Голландії, але досі не можуть повернути через окупацію Криму.

Чому варто слухати подкаст «Чому вони крадуть»?

Тому що це цікаві історії про культурні цінності, які ми маємо повернути з російської федерації і про які мало відомо в Україні. Дуже важливо, коли українці вивчають свою історію, культуру і тим паче саме у час повномасштабної російської агресії. У нас зараз є історичний час взяти реванш, повернути ці цінності, переформатувати музеї, створити в них інше соціальне середовище. Коли музеї – це не запилені виставкові зразки, а інтерактивні, спрямовані на людей з особливими потребами, музеї, які співпрацюють з іншими музеями, наприклад, або виставляють свої колекції в європейських музеях.

Також варто робити диджиталізацію музейного простору в Україні. Скажімо, Діана Клочко вважає, що потрібно створити такий віртуальний музей українських культурних цінностей, які, на жаль, вже ніколи не повернуться в Україну, адже їх дуже багато залишилося не тільки в російській федерації, а й в інших країнах.

Якщо ми створимо такий віртуальний музей, який буде доданий до шкільних програм, який буде розважальним, інтерактивним, який буде масовим і публічним, то зможемо постійно привертати увагу людей до збереження культурної спадщини

Поділіться планами на майбутнє. Які формати, ідеї хотіли б утілити найближчим часом?

Наша команда впродовж війни активно продовжує виробництво та розробку документальних та художніх проєктів. Зараз працюємо із Корнієм Грицюком, режисером подкасту “Чому вони крадуть?”, режисером фільму “Євродонбас” над наступним його проєктом, який стосується питань ядерного роззброєння, питань ядерної безпеки світу і ядерного тероризму. Ми б хотіли створити дуже гучний міжнародний проєкт – це питання дуже важливе для всього світу, це наше майбутнє, яке наразі незрозуміле нікому: що буде, як буде.

Також ми працюємо над фільмом “Крим, 5-та ранку”, режисера Дмитра Костюмінського про дружин кримськотатарських політв’язнів, які зі своїми дітьми продовжують жити в тимчасово окупованому Криму. Про те, яким було життя цих родин до окупації і яким стало тепер, йтиметься в нашому фільмі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: