В Українському домі (5 поверх) 18 травня відкрилася виставка «Небачена сила» про ненасильницький спротив на тимчасово окупованих територіях. Відкриття було приурочено до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, 80-х роковин депортації, та виставка виходить поза межі Криму й охоплює всі тимчасово окуповані території. Головний фокус проєкту – на людях. Через людські історії хоробрості, непокори, вигадливі способи протистояти окупаційному режиму та зберегти власну ідентичність, діяльність рухів опору, кураторки та учасники нагадують світові, що українці – це ті, хто передусім має те, що дає Україна і забирає рф – вибір. 

Ненасильницький опір не дорівнює пацифізму, це ще один метод боротьби, інструменти якого майже безмежні

Це й публічні прояви української ідентичності, шельмування російських чиновників, відмова від співпраці в незаконних політичних процесах, введення в оману російських солдатів – опір підриває військові та політичні операції РФ, де тільки можливо. Російська влада докладає зусиль, аби протидіяти:  попереджає російських солдатів про небезпеки гостинності Мавок; агенти ФСБ розслідують справи активістів «Жовта стрічка»; російські пропагандисти вигадують історії для дискредитації опору; російські чиновники змушені переїжджати через викриття їхніх персональних даних. Опір підриває військові та політичні операції РФ, де тільки можливо. Головне, що для цього не потрібні зброя чи військові уміння — лише віра, відвага та трішки уяви.       

На церемонії відкриття була присутня Постійна Представниця Президента України  в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева, яка зазначила: «Коли ми говоримо, що деокупуємо всі наші території, маємо на увазі, що ми повертаємо не лише наші землі, а насамперед повертаємо наших людей. На  тимчасово окупованих територіях проживають наші люди, ми маємо за них боротися.  Сьогодні сотні наших громадян та громадянок, що проживають в окупованому Криму, надихають своїм спротивом весь світ. Попри тиск, ймовірність бути затриманим, погрози та залякування – вони демонструють свою вірність та підтримку Україні». 

Також відкриття виставки відвідали Заступник голови Дипломатичної місії Канади в Україні Шон Бойд, представники швейцарської амбасади в Україні, британського, австрійського, канадського, німецького посольств, представники USAID  та Фонду «Партнерство за сильну Україну», співробітники Human Rights Watch, Міжнародної організації CIVIC, Centre for humanitarian dialogue, Національного демократичного інституту (NDI). 

Кураторка виставки Ольга Муха сказала у своїй промові, що тригерами для виставки слугували дві історії 

«Перша – це розмова з європейською кураторкою, яка запитала, в чому наша проблема з російською окупацією: це ж просто жити під іншим прапором і платити податки іншій державі. І це запитала людина, яка щиро цікавиться і по-своєму вболіває. Відтоді я збагнула, як мало люди уявляють реальність окупації й наскільки різниться наша, українська реальність. 

Друга – проєкти «Втрачене дитинство» та «Непочуті» в музеї «Територія терору»: коли ми записували інтервʼю людей літнього віку, які ділилися своїми історіями депортації, насилля, переслідування, залякування уперше в житті, а до того були непочутими. Наша історія вийшла на нове пекельне коло – я упізнаю слова й наративи із майже сотні років тому. Та тепер – у найкраще задокументованій у світі війні – ми не маємо права допустити, аби ці нові герої нашої реальності стали непочутими. Хотілося би розказати ці історії не лише в Україні, а й винести на міжнародний рівень, щоб люди розуміли, що окупація – це не просто гірко-іронічне «поміняти прапор». Щоб усвідомлювали ціну збереження себе, своєї ідентичності й власного права вибору та допомагали нам боротися за визволення від російського агресора».  

Виставка включає в себе, як документальну  частину – відео з проєкту Ukrainer «Деокупація», щоденники учасниць руху «Зла Мавка», створеного 2023 року в  Мелітополі, відео та VR-розповідь про зруйновані  та пошкоджені росіянами культурні об’єкти в Охтирці і Тростянці, які задокументували Музейний кризовий центр і Музей «Територія терору», свідчення про акції руху «Жовта стрічка», щит громадського діяча і воїна Романа Ратушного з Майдану 2014 року, так і мистецькі твори – фотографії, інсталяції, живопис, відео, плакати.

У мистецькій експозиції «Ломикамінь. 2.0» кураторка цієї секції Тетяна Філевська зібрала роботи художниць, які працювали в умовах окупації  або які говорять про спротив окупації у своїх творах – Марії Куліковської, Алевтини Кахідзе, Лії Достлєвої, Юлії По, Еміне Зіятдінової, Діани Берг та Віри Процких (платформа Тю), Юлії Данилевської, Яни Голубʼятникової, Олени Маляренко, наголосивши на важливості жіночих голосів у ненасильницькому спротиві: «Спроможність українців до спротиву, зокрема й на окупованих територіях, виникла не з вакууму, а зі звички висловлювати свою позицію через протести. Наші майдани, регулярні протести, а перед тим українські повстанці, дисиденти, кримськотатарські рухи спротиву – все це зміцнювало українок та українців кількох поколінь у боротьбі за свою свободу. Жінки зазвичай менш видимі у цій боротьбі, проте не менш активні.

Жіночий спротив має різні прояви: від збереження ідентичності у депортації до продовження мистецької практики в умовах окупації

Виставка «Небачена сила», зокрема секція жіночого мистецького спротиву «Ломикамінь 2.0» розповідає історії, які мають бути розказані та почуті. Це історії, що надихають і підтримують, адже якщо змогли вони, зможу і я».

Одним із виставкових секторів став представлений уперше щит Романа Ратушного із фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні, експонований уперше. Письменниця Світлана Поваляєва, мати Романа Ратушного, який загинув 2022 року, захищаючи Україну, розповіла про щит свого сина, що тепер є експонатом Національного музею історії України у Другій світовій війні: «Фактично на цьому щиті весь десятирічний шлях спротиву Романа. Починаючи від Майдану, де він з перших годин брав активну участь, побував у багатьох бійках, судився з «беркутами» і виграв суд ЄСПЛ. Хоч  щит був віджатий у «беркутівців», а  Роман починав свою активістську діяльність  ще задовго до того, коли брав участь у боротьбі за Гостинний двір, за Пейзажку  та Десятинну,  відповідно, символ «Чеширський кіт» Роман домалював на Майдані та назвав себе «Чеширською сотнею». Потім з’явився напис «А.C.A.B» – тоді, в умовах Майдану, інакше їх назвати просто неможливо. Напис «Гонор» з’явився під час боротьби за Протасів Яр, тому що Гонор на чолі з Сергієм Філімоновим дуже допомагав нам у боротьбі з «корбанівськими тітушками». Напис «Воля або смерть»напис писала я, вночі, коли нічого не було під руками, знайшла абияку фарбу. І після трьох днів на Майдані, замість того, щоб спати,  діти сказали «Мать, намалюй що-небудь на щиті», того мама сиділа і малювала «Волю або смерть» якимось таким напівкельтським шрифтом…». 

На відкритті виставки художниця Алевтина Кахідзе провела перформанс-гру «Конструювання політичної правди, яка  полягала у тому, що на одне політичне запитання треба відповісти з різних позицій: туриста, медіатора, борця і садівника. Відвідувачі відповідали на питання: хто такий пацифіст? чому українці не бояться ядерної зброї? чому українці не погоджуються на окупацію, можна ж стільки життів зберегти? ви ж жінка, чому не виїдете за кордон?

Виставка триватиме з 18  травня до 2 червня.