Скоро вже буде Паска: сімейні традиції та рецепти від ведучих телеканалу «Київ»

Великдень – найбільше християнське свято, що символізує перемогу над смертю й початок нового життя. Тому сьогодні, в умовах війни, воно для нас особливо важливе з його настроєм миру й добра. Напередодні цього світлого дня ми попросили ведучих телеканалу «Київ» пригадати традиції в їхніх родинах, а також поділитися рецептами особливих страв, які вони готують до великоднього столу.

Україна славиться своїми великодніми традиціями. Зазвичай цього дня рідні та друзі збираються за великим столом, а за кілька днів до Великодня прибирають та прикрашають домівки, печуть паски, фарбують яйця й готують різноманітні смаколики. І хоч існують загальноприйняті правила святкування, кожна родина привносить у це свято щось своє, що додає йому особливої атмосфери й душевності.

Євгенія Золотоверха, Слава Соломка, Ілона Довгань, Тарас Кобзар, Олеся Турчин, Сергій Смальчук та шеф-редакторка служби новин каналу “Київ” Наталя Дубовик розповіли нам про те, що для них є особливо цінним.

ІЛОНА ДОВГАНЬ

«Коли всі паски ховались у дальню кімнату, ми з сестрою любили туди ходити нишком і обгризати оту солоденьку білу помазку зверху»

Що таке паска, Великдень я дізналася рано, але про це не можна було нікому розповідати, бо ще були радянські часи. Зазвичай ми приїжджали з міста до бабусі в село на Великдень.

Бабуся пекла паски у справжній сільській печі. Вимішувала довго тісто, воно підходило кілька разів. Усе це вона робила в здоровезній каструлі, навіть не знаю на скільки літрів. Пару відер туди поміщалося. Ну, і я дошкільного віку в неї вміщалась. Тіста було багато, пасок було багато. На всю велику родину: поїсти у свято й кожному взяти додому.

Але оце саме таїнство приготування пасок було особливе. Підготовка тіста. Підготовка печі, яку треба було добре протопити певними дровами, щоб горіло, а не курило. Я зараз уже й не скажу, якими. Дрова мали повністю згоріти. Потім на цей жар ставились форми з тістом. Їх у бабусі було багато, різної конфігурації. Потім готові паски обмазувалися збитим білком і присипались кольоровим пшоном. От такі були прикраси.

І все це мало залишатся в секреті. Не можна було розповідати в садочку. Бо можуть покарати, маму вигнати з роботи – не пам’ятаю, що там іще мені говорили

Так само на Різдво – теж треба було мовчати, що ми їли в бабусі, як я «вечерю там носила» тощо.

А ще ми з сестрою, коли всі паски ховались у дальню кімнату, й бабуся їх прикривала чимось гарним і тендітним, любили туди ходити нишком і обгризати оту солоденьку білу помазку зверху. І коли бабуся казала: «Ілонко, винеси тітці Соні пасочку», я виносила, а вони всі обгризені. Ото нам тоді перепадало!

Згадую також їжу, яка була на столі на Великдень. Коли вже розговлялися, бо посту дотримувались, і бабуся – теж, то, відповідно, була картопелька з м’ясом, вареники різні… Бувало таке, що й борщ із м’ясом, звичайно, міг бути, дуже класний. Ще з погреба діставали з діжок мочені яблука, помідори, огірки були заквашені в бочках. На Різдво різали свиней у селі, і щось одразу на свято було, а інше закатувалось у банки, наприклад, домашня ковбаска всяка, свіжина зі смальцем, і потім на Великдень це відкривалося й підігрівалось, смажилось. Ще бабуся робила молочний кисіль.

Згодом поступово заборона на релігійні свята зникла, як і сам совок, слава Богу, й навпаки Великдень став святом, яке ми не приховуємо, шануємо традиції, збираємося з рідними, близькими, друзями. Бажаємо одне одному мира, тепла, здоров’я, Божого благословення.

ТАРАС КОБЗАР

Як традиційний сумський салат «Белая лошадь» перетворився на тернопільську «Білу конячку»

Окрім освячених продуктів із кошика, на нашому святковому великодньому столі точно буде салат з давньою історією й дивною назвою «Біла конячка», бо його приготування стало традицією до всіх свят. А почалося все з першого візиту моєї дружини Олесі в Суми на гостину до моїх батьків. Мама поставила на стіл новий салат. Є в моєї мами така особливість – пригощати кожного разу новими стравами. І того разу вона презентувала салат «Белая лошадь».

Кулінарна розвідка в Олесиній родині – на рівні ЦРУ, тому після повернення додому її батьки одразу запитали, чим смачним пригощали майбутні свати. Олеся розповіла про те, що традиційних страв немає й завжди ексклюзив, але запам’яталася «Белая лошадь», яка на Галичині миттю перетворилася на «Білу конячку» й була приготована при першій нагоді. От і виходить, що в сумському неповторному меню цей салат так і не повторився, а на Тернопільщині неабияк прижився, та ще й із приставкою «Сумський», бо рецепт запозичений із першого візиту в моє рідне місто.

Смачна, по-доброму старомодна, пікантна й легка в приготуванні «Біла конячка» тепер – неодмінний елемент святкового столу

Рецепт:

200 г запеченого курячого філе
1 середня цибулина
200 г твердого сиру
2 варених яйця
майонез
олія
оцет

Спосіб приготування:

Всі інгредієнти викладаємо шарами.

Нарізане куряче філе. Перед запіканням його слід замаринувати в суміші олії, лимонного соку (можна додати незначну кількість соєвого соусу, хто полюбляє) й приправ – сіль, перець, хмелі-сунелі.
Маринована цибуля. У пропорції 1/1 змішати оцет та олію. Нарізану цибулю залити окропом із додаванням маринаду. Залишити на 2 години. Зціджуємо маринад із цибулі й викладаємо її на курку. Змащуємо майонезом.
Покриваємо тертим сиром. Ще шар майонезу. Солимо.
Засипаємо тертим яйцем.

ОЛЕСЯ ТУРЧИН

«Великдень на Прикарпатті починається ще до Великодньої неділі»

Я – з Івано-Франківська. Великдень у нас починається ще до Великодньої неділі. Ти обов’язково маєш піти висповідатися перед Великоднем, і не приведи Господи, щоб це було у Страсний Тиждень, бо в останні дні посту сповідаються лише ледарі й безбожники.

У передвеликодній тиждень відбуваються найграндіозніші приготування: біганина базарами, вудження м’яса та ковбас, заливання холодців. У Чистий четвер – традиційне генеральне прибирання. Нещадно виганяються всі павуки, витрушуються ковдри та подушки, вимивається увесь нажитий поколіннями посуд, а особливо бабусин кришталь – до блиску. Усі вікна на той момент мають бути вже випуцувані, бо лише погана господиня залишить вікна непомитими до Чистого Четверга. Деякі господині в цей день уже печуть паски і пляцки (торти). У Страсну п’ятницю не гоже робити нічого, бо це найсумніший день, коли розіп’яли Христа. Тож усі йдуть до церкви на виніс Плащаниці. Субота залишається для готування тих наїдків, які ще не були приготовлені.

Дехто ходить до церкви освячувати паску в суботу, але моя сім’я звикла робити це вже безпосередньо у Світлу неділю вранці

Ще затемна, з красиво зібраними кошиками, не снідаючи, усією сім’єю ми йдемо до церкви. Надгробне, Утреня й безпосередньо велика святкова Літургія з освяченням. У нас не прийнято освячувати алкоголь, зате багато крашанок і писанок завжди має бути.

Опісля – всі збираються разом за святковим сніданком. Особливість його ще й у тому, що, окрім паски, обов’язково готують традиційний салат – мішанину. До нього нарізають усі різновиди м’ясного, яйця, сир, додають сіль та обов’язково натирають багато хрону. Усі складники були перед тим освячені на Літургії, а готують цю страву лише в часі Великодня. Багато сімей пізніше в той день ідуть на кладовище.

А продовженням святкування є Світлий, або ж обливний, понеділок. У цей день прийнято бризкати один на одного водою, обливатися. Люди вважають, що це й весело, і як символ очищення. А біля церков зазвичай діти та молодь збираються на традиційні гаївки.

СЛАВА СОЛОМКА

«Мрію колись зібратися на Великдень за великим столом із власною родиною, з моїми дітьми, онуками, можливо, навіть правнуками»

Рівно десять років тому на Великдень я зрозумів, якою цінністю є родина. І як легко її можна втратити. Мої друзі (не маю права називати імен, бо це люди медійні й відомі) запросили мене до себе в гості. І я побачив те, чого в моєму житті ніколи не було – велику щасливу родину. Мене ростили мама та її сестра, інших близьких родичів не було. Тому ми не мали ніяких сімейних традицій, не відзначали якісь свята в родинному колі.

І тут я приїжджаю на запрошення друзів святкувати разом Великдень. Це було у великому заміському будинку, який вони зовсім нещодавно побудували для своєї великої сім’ї. Мої друзі, їхні батьки з обох сторін, п’ятеро дітей, ще кілька друзів. Святкова метушня, паска та інші великодні страви. Ми сиділи за величезним столом, сміялися й жартували.

Було таке відчуття, що будинок просочений щастям і любов’ю! Ми домовилися, що наступного Великодня зберемося так само

Але наступного Великодня в цій родині не було! Сталися трагічні події на Майдані. Це не те, про що ви подумали – ніхто не загинув, усі живі. Але в цій сім’ї, більш дружньої за яку, як мені думалося, не було, стався розкол на тлі політики. Спершу це були суперечки, потім сварки, а потім настільки гучний скандал, що він перейшов у публічну площину, й пів крани, як у телешоу, стежило за процесом розлучення. Нині від цієї сім’ї не лишилося нічого. Діти – у різних країнах. Мої друзі – теж. Будинок стоїть занедбаний.

Я згадую часто той Великдень і думаю: невже щастя настільки крихке?! І розумію, що ціннішого, аніж найрідніші, в нашому житті не має. Мрію колись так само зібратися на Великдень за великим столом, але з власною родиною, де будуть мої діти, онуки, можливо, навіть правнуки, і сказати «Христос воскрес», а у відповідь почути гучне «Воістину воскрес».

ЄВГЕНІЯ ЗОЛОТОВЕРХА

«У нашій сім’ї є хустка й фартух, які обов’язково одягали, коли готували паски»

Кожного року бабця робила сирну паску з м’якого сиру. Це був окремий вид мистецтва. Домашній сир, він мав бути обов’язково жирним, а ще – вишні, які сушилися влітку, домашня сметана, цукор. Бабуся власноруч робила своє домашнє вершкове масло, додавала шоколад, дрібку солі й ванільний цукор.

Пасочки мали бути пухкі й дуже смачні. А для того, щоб було смачніше, то обов’язково потрібно було дотримуватись традицій. Зокрема, в нашій сім’ї є хустка й фартух. Їх обов’язково потрібно було надягнути, коли готував паски, і я малою долучалася.

Приготування починалися з понеділка, а в чистий четвер бралися пекти паски

Завжди на Великдень ходили до церкви, де священик розповідав церковні історії. Взагалі дорога до церкви була якимось таїнством – бо це ж дозволялося вночі не спати й потрібно було крокувати через пів Рівного. А назустріч тобі йшли інші люди, які вже поверталися додому й намагалися втримати вогник, щоб не згаснув. Знаю, що багато хто ходив із дітьми вдень святити, але мені подобалося саме вночі.

СЕРГІЙ СМАЛЬЧУК

«На Великдень у мені прокидається кухар, і я запікаю підчеревину»

Не скажу, що я дуже часто готую, але коли в мені все ж прокидається кухар, то роблю це з максимальною самовіддачею й задоволенням. А Великдень – саме той час, коли цю пристрасть доводиться в собі будити. І тоді я запікаю підчеревину.

Точніше, запікання – це вже фінал процесу приготування цієї смакоти. А передує йому ретельне натирання м’яса перемеленим часником із сіллю й усіма можливими спеціями.

По тому весь периметр за допомогою ножа покривається прорізами, в які додатково встромляються шматочки часнику, а зовні це все обкладається лавровим листям

На даному етапі ця краса починає пахнути так, що хочеться з’їсти хоч вже – сирою, але потрібно стриматися, і цьому сприяє щільне загортання підчеревини у фольгу й ховання її до холодильника (від кількох годин до доби, чим довше – тим краще). А далі – півтори години в духовці при температурі 180 градусів і кульмінація – горде хизування за великоднім столом: «Сам запік!..». Нічого оригінального, зате смачно, як у дитинстві!

НАТАЛЯ ДУБОВИК

«Завжди напередодні обираю, чим буду прикрашати паски, й кожного року вони у мене – тематичні»

Справжні великодні традиції для мене з’явились 10 років тому. Чому? Тому що, коли я жила в Луганській області, моя родина була не дуже дотична до традицій. Максимум, що ми робили – фарбували лушпинням цибулі яйця та ходили до храму. Після приходили додому і снідали. На цьому завершувались усі великодні історії.

Розуміння Великодня відбулося у 2014-му, коли родина переїхала в столицю. Мені захотілося мати свято, під час якого вся сім’я збереться за одним столом. І я обрала два: Великдень та Різдво. Саме завдяки Великодню кожного року, де б ми не були, ми повертаємось додому і збираємося всі за одним столом. Обов’язково печу паски власноруч та намагаюсь українізувати святковий стіл.

Не розумію Великдень без випічки. Тому що здоба – то окремий вид медитації. Печу я разом з мамою. Завжди напередодні обираю, чим буду прикрашати, й кожного року паски – тематичні.

Цьогорічні паски будуть патріотичними. Обов’язково в тісто кладу цукати та сухофрукти, які вимочуються в коньяку, та сир, завдяки якому великодня здоба виходить пухкою та мокренькою

Щодо інших страв, то вибір завжди падає на овочеві салати із зеленню та насінням з горішками. Нічого вичурного. М’ясо або риба. І, звісно, крашанки. Мені здається, що ми збираємося разом не для того, щоб побачитись, а для того, щоб погратись у навбитки. Минулорічним переможцем став мій чоловік, хто буде цього року – покаже ранок Великодня.

У мене є бажання відвідати нічну святкову службу. Кожного року в мене все не виходить це зробити. Але після перемоги обов’язково піду.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: