Чому навіть успішним і самодостатнім людям буває складно побудувати щасливі стосунки? І чи можна зберегти шлюб, якщо за роки спільного життя обоє партнерів змінилися, а колишні домовленості більше не працюють?

Про це розмірковує українська підприємиця і спікерка Ольга Гуцал у новій книжці «Хоробрість жити разом», що вийшла у Видавництві Старого Лева. Її перша книжка «Якщо стрибнули, то гребіть» у 2021 році стала «Бізнес-книгою року» та отримала премію KBU Awards. Нова книжка виросла із циклів онлайн-зустрічей «Поговоримо про важливе» та «Любов, сім’я, шлюб: нові рецепти приготування».

Публікуємо п’ять інсайтів із книжки Ольги Гуцал про зміни у тривалих стосунках, негласний сімейний контракт і вміння пари передомовлятися.

ВИ ВЖЕ НЕ ТІ ЛЮДИ, ЯКІ КОЛИСЬ ОДРУЖИЛИСЯ

Під час реєстрації шлюбу про розлучення не думає ніхто. Але за такого динамічного життя, як нині, нескладно уявити, що кожен у парі, створеній 10–20–30 років тому, дуже змінився: інакше думає, діє, іншого сподівається від сім’ї.

Якщо ви знаєте пари, в яких усе лишилося так само, як на старті, — я дуже рада, теж маю таких знайомих. Люди встигають пристосуватися до змін, зберігаючи простір сім’ї цілісним. Але набагато більше пар раптом виявляють, що рухаються з партнером різними орбітами і віддаляються дедалі дужче.

ШЛЮБ МОЖЕ НЕПОМІТНО ПЕРЕТВОРИТИСЬ НА САМІТНІСТЬ УДВОХ

Така ситуація почала повторюватися регулярно: двоє живуть собі щасливо, та минає 10–15 років, він успішно збудував, скажімо, фірму з ремонту житла і цілком поглинутий замовленнями, а вона викладає в коледжі, захистила дисертацію, її часто запрошують спікеркою на конференції. Він чимраз більше заробляє, а вона розумнішає. Начебто все добре, але спільних тем дедалі менше. Він сподівається на повагу і затишок в обжитому домі, вона — скаржиться подругам, що вдома нема з ким поговорити. Ніхто не винен, але стосунки перетворюються на самотність удвох.

Якщо люди терплячі, то спробують звикнути, якщо різкі — спробують з’ясувати стосунки і навіть про щось домовляться. Але тріщина між ними об’єктивно збільшується, а кожен у парі заслуговує на розуміння й затишок.

ХОРОШІ ЛЮДИ ТЕЖ МАЮТЬ ПРАВО ПІТИ

Важливо, що ми вчимося спокійно говорити чому нам стало погано разом. Та ще важливіше, що ми вчимося не боятися розійтися, якщо цей шлюб зламався.

Пам’ятаю давню розмову з подругою. «Не можу так жити. Він хороша людина, і по-своєму старається. Раніше мені це подобалося, але я змінилася, мені потрібне щось інше. Та що я можу вдіяти? Я не маю права його образити — він на це не заслуговує. Поки що я ображаю лише себе».

Чиніть як заманеться — це і є нова нормальність. Хороші люди не мусять думати про себе погано лише тому, що їм стало складно з людиною після 15–20 років спільного життя. Мовляв: це ми в усьому винні, не хочемо пристосуватися й потерпіти. Ніхто не винен. Просто змінилося життя, та й ми з вами змінилися і змінюємося далі. Ми дозволили собі не терпіти нещасливого життя в сім’ї.

НАД КОЖНОЮ ПАРОЮ ВИСИТЬ НЕВИДИМИЙ КОНТРАКТ

Я про той умовний контракт, що за замовчуванням виникає між двома людьми, коли вони розуміють, що хочуть жити разом, і наважуються створити сім’ю. Їхня угода ніде не записана, але вона невидимою хмаринкою висить під стелею квартири, в якій пара починає нове життя. У ній частково збігаються сподівання кожного, уявлення про хороший шлюб, розподіл ролей, права, спільні цілі, припустиму чи неприпустиму поведінку.

Якщо ви пригадаєте, як розпочинали спільне життя, то легко відтворите пункти цієї негласної угоди: спільний бюджет і домовленість про великі витрати, побутові обов’язки і те, чи хочемо дітей і коли саме, де живемо, взаємодія з батьками, імовірно, окреслення інтимних правил, і ще, мабуть, родичі й друзі — чи для них відчинені наші двері і наскільки. Сюди можна додавати пункти з власного досвіду.

Цей прихований контракт так чи так діє в кожному шлюбі. Якісь пункти в міру необхідності озвучуються — можливо, навіть на підвищених тонах або зі здивуванням, мовляв, неправильно одне одного зрозуміли; щось коректується або дописується у віртуальну хмаринку.

НЕ ЧЕКАЙТЕ КРИЗИ: ВЛАШТУЙТЕ ЩОРІЧНУ “СИНХРОНІЗАЦІЮ”

А втім, практика перегляду умовного шлюбного контракту реально існує, майбутнє настало вже й тут. Хоробрі пари опановують дві форми такого перезапуску власних домовленостей. Перша — кризова, коли створювати нові угоди і правила спонукають незвичні чи драматичні події: народження дитини, серйозна хвороба, зрада, переїзд або еміграція. Друга форма — регулярна, коли пара, скажімо, раз на рік, обговорює, як їй живеться, що у стосунках йде добре, а що змінилося, що хочеться робити інакше, про що вкрай важливо передомовитися, які плани, цілі, мрії, як можемо допомогти одне одному чи принаймні не заважати.

Знаю пару, де такий щорічний процес називають «синхронізацією». Раз на рік, здається, у січні, вони сідають і балакають. Плюси вже в тому, що люди щось обговорюють, це важливий момент довіри. Якщо ми розмовляємо, йдемо назустріч одне одному, з’ясовуємо різницю в поглядах, то зростає упевненість, що проблемами можна керувати.

Мабуть, є сенс почати з емоцій. Якщо це складно, то емоції можна й відкласти, перенести цю частину в кінець. Це буде про особистий простір кожного, про повагу до автономії, про втому, про необхідність ділитися тим, що непокоїть чи, навпаки, тішить.

Далі — фінанси: чи потрібні тут нові домовленості? Наприклад, як тепер обговорювати спільні витрати: житло, діти, здоров’я, відпустка, авто. Як відкладаємо на особливо великі покупки і — нове завдання — на пенсію? Може, час уточнити особисті бюджети, щоб вони не заважали спільним планам?

І нарешті — наша спільна філософія сімейного життя. Раніше ми все робили разом, а тепер час визнати право іншого на автономні проєкти і захоплення. Але можемо намічати і спільні проєкти. Перебудова дачі, поїздка на авто через Туреччину, книжка про коріння нашої сім’ї? Куди і як хочемо рухатися далі?

"Хоробрість жити разом" Ольга Гуцал

Ольга Гуцал: «Нове життя в сім’ї можливе»

Розмовляти про труднощі сучасного шлюбу виявилося набагато простіше, ніж поспілкуватися з читачем про такі прикмети нових стосунків, які говорять, що нове життя в сім’ї можливе. Ми з чоловіком багато дискутували про такі нові тренди, і нарешті у книжці опинилася серійна моногамія — це, власне, дозвіл розлучитися і знову взяти шлюб, — розповідь про вміння пари «передомовлятися», встановлювати нові правила для двох, якщо попередні вже не працюють, роздуми про життя сім’єю, але без офіційної реєстрації і з надією на спрощену альтернативну реєстрацію, як у Європі, та навіть таке незвичне нове явище, яке ми назвали «мережевими» розширеними сім’ями.

Це коли після розлучення і створення нових пар люди не втрачають контактів із колишніми і вже у розширеному складі допомагають дітям пережити нові обставини у житті тата чи мами.