Як українки в гаремі побували

Зробити це можна хоч зараз: Стамбул став одним з перших міст, який відкрив свої кордони українцям після тривалого карантину. Туреччина запроваджує програму «Безпечного туризму» і відновлює авіасполучення: рейси прямують з Києва саме до Стамбулу.

МІСТО ОСМАНСЬКОЇ ВЕЛИЧІ

Безумовно, у Стамбулі безліч неймовірних місць – одна лише бухта Золотий Ріг і Босфор чого варті! Собор Святої Софії, Блакитна мечеть, Церква святої Ірини, бібліотека Сулейманіє, Стамбульський університет, вулички району Султанахмет, міські площі – усе це теж обов’язково треба побачити. Ми навіть присвятили найцікавішим місцям Стамбулу окрему статтю – читайте тут. І Топкапи з них – одне з найвизначніших. Головний палац Османської імперії – уособлення турецької історії і культури, величі, смаків, традицій. Для його опису не вистачить жодної статті – палац треба побачити на власні очі і відчути гордість, що він, фактично, з’явився завдяки… нашій Роксолані. Дуже заповзята жіночка була – зробила в Топкапи неймовірне:) Журнал “Українки” особисто переконався і завдяки Міністерству культури і туризму Туреччини та Офісу з питань культури і туризму Посольства Туреччини пройшовся тими ж місцями, де ходила вона.

ВІД АФРОДИТИ ДО ІРИНИ

Місце, на якому зараз розташований Топкапи, завжди було затребуваним – передусім завдяки вдалому розташуванню: на пригірку мису в бухті Золотого Рогу, звідки відкривається неймовірна панорама і куди було непросто дістатися нападникам. Цей величезний «пагорб» колись обрали древні греки для свого храму Афродити, потім візантійці замість нього збудували перший християнський храм, де відбувся Перший Константинопольський собор, а поруч у 740 році звели Церкву святої Ірини. Довгі століття тут панувала «тиша й божа благодать», але в 1453 році Константинополь підкорили османи. З тих пір призначення пагорба кардинально змінилося – почалася історія Топкапи.

КАХЛЯНИЙ ПАВІЛЬЙОН АБО ДЕ ПЕРЕНОЧУВАТИ СУЛТАНУ

Зараз територія палацу займає 700 тисяч метрів. А 567 років тому назад після захоплення османами і султаном Мехмедом Завойовником на живописному пагорбі залишилися лише руїни Церкви святої Ірини, в якій нові власники міста розташували арсенал. Власне, Топкапи й перекладається з турецької, як гарматні ворота: top – гармата, kap? – ворота, вхід, двері, якими й слугували ворота колишнього храму.

Причому султан Мехмед Завойовник не одразу оцінив унікальне місце і спочатку оселився в палаці на нинішній стамбульській площі Баязид. А гарем відправив «подалі», саме на схил нинішнього Топкапи, в так званий «Кахляний павільйон». Напевно, втомився від нескінченого жіночого галасу:) З часом все-таки наказав звести на пригірку Золотого Рогу резиденцію й для себе: ну не їздити ж султану щоразу після солодкої ночі в гаремі назад у Баязид – потрібне розкішне і комфортне місце для ночлігу:) Так в Топкапи з’явився перший султанський палац.

ЧОГО ХОЧЕ РОКСОЛАНА, ТОГО ХОЧЕ Й СУЛЕЙМАН

Років п’ятдесят Мехмед Завойовник і його султани-спадкоємці сприймали палац Топакапи як «офіс»: розважилися в гаремі, переночували, вдень помилувалися видом на Босфор, прийняли «іноземні делегації», вирішили кілька державних справ, втомилися і – назад додому, в палац Баязид. Аж поки в Стамбул не привезли Настю Лісовську – Роксолану.

Їй, м’яко кажучи, не дуже подобалося, що «кохання її життя» тодішній султан Сулейман I живе собі окремо, наче холостяк, навідується, коли заманеться і, взагалі, всі оті «гостьові шлюби» – це не по-нашому, не по-українськи:) Тільки-но вона стала Хюррем Султан, почала цей «недолік» акуратно і хитро виправляти. Що вона робила з султаном за зачиненими дверима і які «аргументи» наводила, ми вже описали тут. Хоч як там, але дуже швидко Сулейман I не лише перебрався в палац Топкапи, не лише переніс гарем із застарілого «Кахляного павільйону» в окремий новий «двір», а й вибудував під «чуйним керівництвом» своєї «Султани Росса» новий гарем і ціле султанське «місто в місті».

“БРАМА ПОВЕЛИТЕЛЯ” ТОПКАПИ

Українська жінка, коли береться господарювати, то її вже не спинити – Роксолану теж. Жартуємо, звісно, хоча саме при ній… перепрошуємо, при Сулеймані І Топкапи став тим державно-адміністративно-житловим «центром» султанського життя, розкошам якого заздрив увесь світ. Тут звели або сюди перенесли все: навіть монетний двір, університет і мечеть. Чого не зробить жінка, аби коханий був якомога частіше поруч:)

Згодом Топкапи розрісся до чотирьох відокремлених величезних дворів – авлу, в кожного з яких було своє призначення. Палац огородили на півтора кілометри товстелезною височезною стіною з головними воротами – «Брамою Повелителя». Потрапити в Топкапи можна було лише через неї або через таємні підземні ходи, яких, кажуть, тут теж вдосталь. За брамою колись зосереджувалися уся господарська інфраструктура: конюшні, склади, охорона, а зараз – квиткові каси, сувенірний магазин і міні-макет всього палацового комплексу – зупиніться біля нього обов’язково. І налаштуйтеся на те, що для «обходу» палацу в реальному масштабі знадобиться години три. Це без зупинок для селфі і перерв на каву.

ОСМАНСЬКИЙ ДИВАН ПОСЕРЕД СМАРАГДОВИХ ГАЛЯВИН

Чи не найбільшу площу Топкапи займають павільйони-палаци, де розташовувалися колись основні “держустанови”, схожі більше на білосніжні витинанки, аніж на споруди: “Вежа правосуддя”, канцелярії, мечеть, імперська рада, монетний двір, зал офіційних прийомів, скарбниця – така собі держава в мініатюрі на фоні фонтанів, квітів, альтанок, пальм і смарагдових галявин.

Обов’язково зайдіть до зали Дивану – вважайте, нинішній «кабінет міністрів». В цій просторій залі з лавами по периметру (неймовірно оздобленій – колони, арки, барельєфи, золоті решітки) затверджувалася політика Османської імперії, будувалися плани військових походів, вирішувалися судові суперечки вельмож і скарги простих людей. У засіданні Дивану брали участь лише візирі – міністри, по-нашому, а султан слухав усе у “Вежі правосуддя” крізь спеціальне «таємне» вікно. Якщо він не погоджувався з рішенням візирів, то символічно зачиняв вікно, тим самим викликаючи їх до себе «на килим» – в свою залу. Звідси, між іншим, й пішли згадані назви – диван і виклик на килим.

СУЛТАНСЬКА ЕЛІТА

Позаяк в Топкапи зосередилися всі основні держструктури Османської імперії, то логічно тут же й навчати нові “управлінські кадри”. Не виключаємо, що Сулейману І цю ідею теж підкинула мудра Роксолана, яка, як відомо, намагалася усіма можливими способами знати все, що відбувалося навколо її чоловіка, і навіть керувати процесами.

Так в Топкапи облаштували офіцерську школу і школу урядовців Ендерун. До них відбирали не лише османів, а й талановитих полонених чужинців – безвусих юнаків чи досвідчених військових, які погоджувалися прийняти мусульманство, присягали на вірність султану і щиро дотримувалися законів Османської імперії. Саме за Сулеймана І уряд, війська, суди та інші впливові структури поповнилися «яничарами» – новонаверненими вірнопідданими.

“ВОРОТА БЛАЖЕНСТВА”

Так спокусливо-романтично називався вхід у славнозвісний гарем. Хтозна, можливо до цієї назви теж доклала руку (точніше, фантазію) наша Роксолана: саме вона ініціювала перенесення покоїв султана на “свою” територію. Їм виділялося найбільше місця, ясна річ, разом з кімнатами Хюррем. Трошки меншими були кімнати матері падишаха, ще компактніші – зали для наложниць і зовсім маленькі – для прислуги і євнухів. Загалом в гаремі налічувалося три сотні приміщень, кілька бань, дві мечеті і власний жіночий шпиталь.

За даними комірних книг Топкапи, у того ж Сулеймана І в гаремі було 167 жінок, у його сина Селіма ІІ – 73, у внука Мурада ІІІ – близько 150. За законами ісламу, османи могли мати чотири офіційні дружини і необмежене число коханок. А «спали» насправді не більш ніж з десятьма. Щонайменше три султани жили лише зі своїми дружинами, але не першими:) Той же Сулейман, зустрівши Роксолану, ніколи її не зраджував, а коли вона важко захворіла, пообіцяв, що залишиться вірним до кінця своїх днів і після її смерті звелів звільнити з гарему усіх молодих наложниць – подалі від спокуси. Селім ІІ теж пішов у батька: більшу частину життя кохав грекиню Нурбану і на інших жінок, кажуть, не дивився. Фавориткою Мурада ІІІ десятиріччями була албанка Сафіє, матір його п’ятьох дітей. Гени однолюбки Роксолани далися взнаки:)

У ЛІЖКУ З СУЛТАНОМ

Сам гарем нагадує лабіринт – нескінченні переходи, коридори, несподівані повороти, десятки кімнат і залів. На стінах – розписи, ліпнина, позолота, орнаменти з часів Сулеймана – вони й зараз розкішні, а який вражаючий вигляд мали чотири сторіччя тому!

Гарем чимось схожий на нинішні готелі «5 зірок де люкс», в яких є все: загальні апартаменти, спальні дружин, дітей, прислуги, власна кухня, хамами, школа для наложниць, гардеробні і ванни з підігрівом підлоги. На одній із стін ванни в надщербленій стіні видно фрагмент тодішньої системи водопостачання – майже як сучасна, тільки з глиняних труб. Окремий величезний «умивальник» з гарячою і холодною водою «вирізьблений» просто в стіні у спальні султана. До речі, в нього було два ліжка – в різних кутках, для конспірації і попередження замахів: ніхто ніколи не знав, в якому саме сьогодні вирішить спати султан.

“ЗОЛОТА ДОРОГА” ФАВОРИТОК

Одна із стін центрального коридору гарему «прикрашена» тисячами надписів арабською – це імена усіх наложниць, що жили в гаремі, красунь із завойованих османами країн. Для султана відбирали дівчат віком до 14 років, здорових і цнотливих. Усім гаремом керувала мати султана і керувала дуже суворо. Інакше справитися з такою кількістю жінок було б складно:) Вони жили на готових харчах, в умовах, про які звичайні люди могли лише мріяти, «працювали» лише над своїми принадами задля спокуси султана, і щоб не втрачали міру і знали своє місце, їх «навантажували» навчанням в гаремній школі. Дівчата «студіювали» османську мову і Коран, сурами якого розписані деякі стіни гарему, їх досі добре видно і можна прочитати. Також освоювали музичні інструменти, танці, співи, етикет, шиття. Лише кращі мали честь пройти «Золотою дорогою» – коридором з золотавого кольору цегли, який вів до спальні султана. А кращі з кращих ще й отримували доступ у «двір фавориток» – закриту внутрішню терасу для прогулянок з видом на сади і море.

До речі, тих, кого султан жодного разу не запросив до себе в ліжко протягом перших 9 років пребування в гаремі, звільняли з рабства. Їм або давали будинок і «пенсію» до старості або видавали заміж за османських шляхтичів. Шлюб із наложницею вважався дуже престижним – як вища милість султана.

ФАБРИКА СМАКУ І ТАРІЛКИ З ПРОТИОТРУТОЮ

Окрема зона Топкапи – палацові кухні: десять довгих просторих корпусів, де зберігалися продукти, готували окремо страви для прислуги, окремо для поважних гостей, гарему і султана, а також державних чиновників, які працювали в «адміністративних органах» при палаці. Загалом, в Топкапи постійно мешкало і перебувало 4 000 чоловік. Як на великих фабриках у наш час. І кожного треба було нагодувати! Місцева кухня була чимось середнім між їдальнями та елітним кейтерингом. В перших харчувалися прості люди, другий доставляв вишукані страви у палати вельмож.

Зараз у палацових кухнях розташований музей посуду, яким користувалися в часи султанів. Є унікальна колекція китайської порцеляни селадон, подарованої Сулейману І тодішніми імператорами. Кажуть, це був «протиотруйний посуд»: він був розмальований фарбами, склад яких знали лише китайські придворні гончарі. Якщо у тарілку клали їжу з ядами, фарба одразу змінювала колір. Блюдо з червоним драконом на нашій світлині – начебто теж з цієї «протиотруйної» колекції.

СМАРАГДИ І ДІАМАНТ ЛОЖКАРЯ

Між третім і четвертим дворами Топкапи знаходиться місце, яке аж ніяк не можна оминути – колишнє приміщення Зовнішнього казначейства. Побачите восьмигранний купол – ідіть прямо на нього. Тепер тут музей – нейморвіний! 65 000 експонатів, і це лише десята частина всіх сховищ Топкапи: унікальна зброя і військовий одяг султанів і османської армії, мощі Святого Івана Хрестителя, плащ і меч пророка Мохаммеда, різноманітні прикраси, скарби і коштовності. Найцікавіші з них – кинджал Топкапи з трьома смарагдами, кожен розміром з волоський горіх, і один з п”яти найбільших діамантів у світі – «Діамант Кашикчі» вагою 86 карат, обрамлений 49 невеличкими діамантами.

За легендами, його випадково знайшов у смітті якийсь бідняк наприкінці XVII сторіччя і виміняв на три ложки у місцевого ремісника, який виробляв ложки – звідси, начебто, й назва: ka??k або кашик – ложка турецькою. Ремісник продав діамант за безцінь придворному ювеліру, а той довго-довго тримав унікальний камінь у таємниці. Втім, марнославство взяло верхи, і він похизувався коштовністю комусь із «колег»: мовляв, у мене є діамант, якого немає навіть у султана. Ну а на ранок в його домі вже стояли охоронці Мехмеда IV і ввічливо пропонували віддати «Кашикчі».

Нинішні охоронці – і коштовностей, і музею – пильно стежать, щоб ніхто не фотографував експонати. Але «україночкам» все ж вдалося – не дарма ж ми з Роксоланою одної крові:)

Читайте також: Мата Харі: підступна спокусниця чи жертва чоловічої помсти?

МАРМУРОВА ТЕРАСА МАРМУРОВОГО МОРЯ

Четвертий двір Топкапи – це наче листівка з дивовижними панорамами. Султани, напевно, приводили сюди гостей, щоб остаточно «добити» розкішшю і красою. Ця палацова зона знаходиться саме над Мармуровим морем – на схилі мису Золотого Рогу. Тут розташовані вежа Баш-Лала, мечеть Софа, павільйон для обрізання і сад тюльпанів – дивовижна “суміш” павільйонів, фруктових дерев, квітників, виноградників, де султани усамітнювалися або «вигулювали» поважних візитерів і виходили з ними прямо на Мармурову терасу, з якої видно весь Босфор. Майте на увазі – це найпопулярніше в Топкапи місце для фото, і доведеться чекати, поки звільниться хоча б пару сантиметрів біля кам’яного паркану, щоб там стати і зробити й собі вдалий кадр.

Але замість цього краще зайти у павільйон Реван, збудований поруч з терасою ще у 1635 році у пам”ять про похід на Єреван (Реван). Колись в його кабінетах зберігалася палацова бібліотека, священні мощі і «зала тюрбанів», які одягали султани перед церемонією сходження на трон. І тут теж можна зробити чимало гарних фото.

Читайте також: Куди поїхати на вихідні: українські каньйони – серед них і «маленька Швейцарія», і Грандканьон в мініатюрі, і навіть… «долина Диявола»

Після екскурсії у Топкапи фотоальбом телефону буде точно переповнений. Лише уявіть: спадок майже п”ятсотрічного султанського минулого в одному місці! Топкапи перестав діяти як резиденція і держструктура лише в 1923 році, після революції і встановлення республіки. За наказом Мустафи Кемаля Ататюрка весь комплекс був оголошений музеєм і, треба віддати належне, збережений до найменшої деталі і відкритий для відвідування усім бажаючим. Щороку палацовий комплекс відвідують сотні тисяч туристів, зокрема, й ми, сучасні україночки – це перший пункт програми відпочинку в Стамбулі!

Редакція журналу «Українки» висловлює подяку Міністерству культури та туризму Туреччини, Офісу з питань культури і туризму Посольства Туреччини і особисто гіду Ількеру Басу за гостинний прийом і можливість побачити найцікавіші місця Стамбулу.

Фото з відкритих джерел, а також журналу “Українки”.