«Ашрам Спокою народився з болю»: як дружина ветерана створила простір підтримки жінок

Олена Власиневич понад 12 років працювала фармацевткою, мала свою фітоаптеку, вивчала психосоматику й консультувала клієнтів в українському Скадовську, який зараз тимчасово окупований. Усе здавалося стабільним, майже передбачуваним. Якби не 24 лютого… Зараз Олена розпочала нове життя. У 54 роки веде практики йоги та медитації для жінок 45+, готує ретрити та будує міцну спільноту. У цьому інтерв’ю — відверта розмова про війну, Київ, що лякав, йогу, що заспокоїла, і силу, яка росте там, де було боляче…

ХОТІЛА ЛІКУВАТИ НЕ СИМПТОМИ,

А ПРИЧИНУ

Пані Олено, розкажіть, яким було ваше життя до повномасштабного вторгнення?

Мій батько був лікарем, я також обрала фармацевтику, бо хотіла допомагати людям. Навчалась у Запорізькому державному медико-фармацевтичному університеті, спеціальність — провізор.

Мешкали в Каховці, згодом переїхали в Скадовськ — зараз це тимчасово окуповане місто. Там я 12 років працювала в аптеці. Але з часом зрозуміла, що таблетки — це лише придушення симптомів, а не лікування. Хотілося працювати з причиною хвороб.

У 35 років відкрила фітоаптеку, продавала бальзами, олії, фітопрепарати. Почала вивчати психосоматику. Я понад 13 років консультувала людей: пояснювала, як хвороби пов’язані зі стресом, емоціями, життєвими ситуаціями. Підбирала трави, давала настанови. Я відчувала себе реалізованою.

Але потім подумала: «Усе є. І що — чекати старості й водити внуків на море?»  Наче потенціал був, а руху не ставало. У Київ їхати не хотіла, життя в маленькому містечку здавалося ідеальним.

Займалась спортом, «тягала залізо». Але після 45 зрозуміла: тілу потрібна не тільки сила, а й гнучкість. І натрапила на фразу в медичній книжці: «Здоров’я — це гнучкість і вміння розслаблятись». Це було про йогу.

А що саме вас привабило в йозі?

Йога — це ментальний фітнес. Коли ти в асані, ти не можеш думати ні про що інше. А медитація — відключає «словомішалку». Я почала з себе, потім практикувала з близькими. 

НОВЕ МІСТО З РІДНОЮ ЕНЕРГІЄЮ

Якими були перші години повномасштабного вторгнення для вас?

О 5-й ранку — перші вибухи. О 7-й ми вже виїхали.

Ми поспішали переїхати Антонівський міст до того, як його захоплять окупанти — зараз він зруйнований. Їхали добу, змінили багато маршрутів, заправки давали лише по 10 літрів. Добре, що ми з чоловіком обоє водії — чергувались за кермом.

Тож, куди саме ви евакуювалися?

Спочатку до родичів у Костопіль на Рівненщині. Із дітьми мали домовленість: якщо не буде зв’язку — через добу зустрічаємось у визначеному місці. Так і сталося.

Винайняли квартиру, почали з простого. Я влаштувалась барменом. Зарплата — копійчана, але треба було щось робити. Ми ще й годували біженців у ресторані. Господиня — неймовірна жінка. 

Мені просто треба було не сидіти, не гортати новини. Хотілось бути корисною. Костопіль — як мій рідний Скадовськ: маленьке місто з теплою енергією.

А як саме опинилися в Києві?

Про Київ я завжди казала – «ніколи». Він був для мене чужим: ритм, відстороненість. Першим з Костополя в Київ вирішив їхати син – він був потрібен в офісі своєї компанії офлайн. Через місяць в Київ переїхали і ми, і донька.

«За тих, хто «ніколи в Київ»» – підняв келих син, коли вся сімʼя знову зібралася разом.

ЗАЙМАЙСЯ ТИМ, ЩО СПРАВДІ ЛЮБИШ

Тож йога повернулась у ваше життя вже в Києві?

Спершу знову пішла працювати в аптеку. Паралельно навчалась йозі та медитації — отримала сертифікати. У вихідні безкоштовно викладала у громадських організаціях.

Чоловік влаштувався на роботу й сказав: «Займайся тим, що справді любиш». Я почала вести платні заняття: групи на Лісовій, Мінській, у Голосіївському парку. Зараз орендую залу на Позняках погодинно. 

«Ашрам Спокою» – це назва і мого телеграм каналу, і двогодинної практики йоги та медитації, і майбутньої власної студії, про яку я мрію.

Ви також пройшли програму «Мрій та Досягай». Що вона вам дала?

Що для бізнесу треба вести соцмережі, було зрозуміло і до програми, але залишалося багато питань. До цього я інколи постила щось на Facebook і почала вести свій Telegram-канал. Але цього було недостатньо. Програма дала мені структуровані знання. Атмосфера в спільноті була підтримуюча та надихаюча. Двоє дівчат допомогли мені практично: одна створити логотип, інша проаналізувала мою ідею і надіслала алгоритм як покращити мої сторінки в соцмережах.

Менторка навчила користуватись Canva, працювати з ChatGPT, створювати промти (короткі підсказки для ШІ – прим. редакції). Це було супер! Тепер я чітко бачу: студія, ретрити, онлайн-простір — мій новий етап.

Олено, чому саме жінки 45+ — ваша цільова аудиторія?

Мій вчитель колись сказав, що йога починається тоді, коли закінчується дискотека. Він мав на увазі, що молоді люди хочуть чогось динамічного. Я трошки даю динамічної йоги, але йога — це більш спокійний вплив. Але я дуже рада і молодшим дівчатам на моїх практиках.

Я працюю зі старшими дівчатами, щоб помогти їм зрозуміти, що старість відмінили як непотрібний шаблон. Я сама не збираюся старіти, ходжу на курси англійської, відвідую мотузковий парк і катаюся на ковзанах. 

ОЛЕНА ВЛАСИНЕВИЧ:

ЗНАЙ, ТИ — КЛАСНА!

Що вас найбільше тішить у цій справі?

Результати. Хтось каже: «Боже, я дістала руками до підлоги!» — смішно, але ж це досягнення! А ще — коли у жінки проходять головні болі, з’являється сон, настрій. Одна казала: «Мій чоловік і діти відправляють мене на йогу — бо я з неї повертаюсь іншою людиною».

Якби ви могли звернутися до себе минулої, що була 5 років тому, що б ви сказали?

Я побажала б собі бути сміливішою. Рішучішою. Робити кроки. Я б сказала: «Ти класна, пишайся собою». Саме це я кажу тепер всім своїм дівчатам на медитаціях.

Що ви порадили б жінкам, які чекають своїх чоловіків з фронту? Як не втратити себе поруч із тривогою й очікуванням?

По-перше, не сумнівайтесь. Формулюйте бажання чітко: не «я хочу, щоб він повернувся», а «мені треба, щоб він повернувся». Це інший енергетичний стан. Коли ви точно знаєте, чого потребуєте — ви створюєте простір, де це можливо.

По-друге, поводьтесь так, ніби він просто пішов на роботу. І ввечері повернеться. Спокій — це ваша сила. Якщо ви розхитані, ви транслюєте це в реальність. Якщо ви стійкі — навколо вас теж стає стабільніше. У нас прийнято: сталося горе — сідаємо поруч, переживаємо разом – це не ефективно. Ваша роль — бути опорою. Ваш спокій, обійми, впевненість – те, що насправді необхідно.

Згадайте себе закоханою: усе навколо світилось. От саме таку енергію варто плекати. Це й буде захист — і для вас, і для нього.

Чого саме вас навчила війна? Як жінку, як людину, як дружину.

Війна показала мені, що зміни неминучі. Якщо ти сама не наважишся — тебе підштовхне життя. Я довго відчувала, що хочу більшого, але не діяла. 

Війна навчила бути більш людяною і не соромитися своїх проявів. Просто бути собою. Підтримувати інших. Ділитися своїми знаннями, досвідом, спокоєм.

Війна підкреслила важливість вміти просити про допомогу, приймати допомогу і надавати допомогу іншим.

Війна підтвердила, що в складній ситуації ти або падаєш, або ростеш. Третього немає. І цей вибір — завжди за вами.

Якщо ви хочете поділитися своєю історією, порадами чи успіхами, пишіть на редакційну адресу ukrainkycomua@ukr.net. Також читайте нас в інстаграмі і телеграмі.