Сучасна жінка вражає! Вона розширяє горизонти всіх життєвих сфер, демонструє світові, що хоче і може жити без будь-яких обмежень. До прикладу, бути моделлю у 64 – легко! Ось саме такою відважною, легкою та відкритою до нових викликів є Леся Салата. Вона руйнує гендерні стереотипи й робить це рішуче та з вогником. Її візитівка – посмішка, її стиль життя – постійний розвиток. Вона не має авторитетів, але поруч з нею завжди її підтримка – чоловік. Леся цікава й легка, разом з тим – мудра й глибока особистість. Своїм прикладом, на своїй сторінці в інстаграм вона транслює іншим жінкам, що все, що дарує їм відчуття польоту – на часі. Не колись, не завтра, а зараз.

Лесю, розкажіть про себе. Яким було ваше дитинство?

У мене були найкращі батьки у світі, світла їм пам’ять, вони вже давно підтримують мене з неба. Нас у батьків було троє дочок, я наймолодша. А дитинство у мене було активне.

Розповім про найяскравіші спогади. Я була нетиповою дівчинкою, такою дівчинкою-хуліганкою. Товаришувала з хлопцями, лазила з ними по дахах гаражів, що були у нас на подвір’ї, грала в козаків-розбійників. В одному з таких боїв мені каменем розбили перенісся.

Водночас я любила крутитись біля дзеркала, приміряти речі старшої сестри Іри, коли її не було вдома. Якось маленькою, рочків у 6-7, вдягла сестрині мешти на високих підборах, які були ну дуже великі, вдягла її капронові панчохи на свої тонесенькі ніжки і так пішла до магазину купити хліба. Досі пам’ятаю, як важко мені було йти, але я впевнено здолала цей шлях. І ця риса, така впертість, залишилась зі мною на все життя: як вже вирішила щось робити, роби це з високо піднятою головою, хоч як би важко було.

Ще яскравий спогад дитинства: я маленька сиджу на балконі й граю на акордеоні грузинську пісню «Суліко» (досі її пам’ятаю). Мене не видно було за акордеоном, він був великий. А люди, що проходили вулицею, зупинялись, слухали, як я граю, й аплодували.

Якою є ваша сім’я сьогодні?

Моя сім’я – це моя опора й найрідніші люди: чоловік Володимир, донька Євгенія, онучка Катерина, зять Дмитро. Чоловік ще працює і дуже підтримує мене у моєму новому захопленні. Донька – фотографиня. У нас з нею багато спільних успішних проєктів. Саме її світлини зі мною потрапили до американського та італійського журналів. Онучці зараз  14 років, навчається у 9 класі. Вона дуже пишається мною: розповідає друзям про те, що її бабуся модель, показує їм мою сторінку в Інстаграм. Зять працює в одній з львівських компаній і також підтримує мене.

Я щаслива дружина, мама, бабця й теща

Чи мріяли бути моделлю у дитинстві?

Я мріяла стати лікарем. Але сталось інакше. Хоча мрія моя частково здійснилась, я мала зйомку в ролі лікаря.А ще, коли у моєї мами були проблеми з серцем, я вивчила всі препарати, якими її лікували, та й інші теж. Ми з нашим сімейним лікарем розмовляли практично однією мовою. Пізніше, коли мені доводилось звертатись до лікарів або коли я супроводжувала рідних до лікарень і розповідала, якими препаратами ми лікувались, лікарі часто запитували, чи я медик.

У дитинстві фотомоделлю я не мріяла бути, бо тоді про таку професію я не знала. Але вже в підлітковому віці купувала журнали мод, це так тоді називалось, з моделями, дивилася, як вони одягнуті, який у них макіяж, зачіска. Також купувала журнали про актрис, цікавилась модою, так і формувався мій стиль. І ще я завжди любила фотографуватись. Завжди любила вишукано одягатись, любила макіяж. Я слідкувала за модними тенденціями й була у центрі уваги. Подруги просили у мене порад щодо одягу, стилю, догляду за собою.

Тож, мабуть, фотомоделлю в душі я була завжди, і тільки після 60 років це так активно проявилось

З чого почалась ваша кар’єра моделі? І як воно – бути віковою моделлю?

Все почалося з того, що наша львівська фотографиня Інга Шакарян запропонувала зробити для мене фототести, й вони виявились вдалими. Ми розмістили ці портрети в соцмережах. На мене звернули увагу інші фотографи, так з’явилися перші запрошення на зйомки. Бувало, що я сама пропонувала брендам співпрацю, і це також спрацьовувало. Так я навчилась сама себе просувати. А ще для того, щоб про мене дізналось більше людей, я використовую відповідні хештеги:

  • Бути віковою моделлю – це круто і надзвичайно цікаво!
  • Бути віковою моделлю – це ламати стереотипи.
  • Бути віковою моделлю – це вже мати свій стиль, свою історію.

Це також неабиякий виклик собі і суспільству. Це сміливість бути іншою. А ще це неймовірне задоволення.

Звісно, вимоги до вікових моделей інші, аніж до молодих. Для таких, як я, не дуже важливі подіумні параметри: зріст, вага, об’єми. Важливішими є харизма і особистість. Хоча, звісно, ніхто не скасовував і доглянутість. Тіло має бути підтягнутим, як і волосся, руки, нігті. Обличчя має виглядати свіжим, я не кажу молодим, бо це було б смішно.

Я ставлю перед собою амбітні цілі: хочу бути не лише фотомоделлю, а й подіумною віковою моделлю.

Я хочу представляти на світових показах чудові речі наших українських дизайнерів. Тому працюю над собою постійно

Яка фотосесія запам’яталася найбільше?

Кожна зйомка особлива і цікава по-своєму. З кожною я набуваю все більшого досвіду. Це завжди хвилююче, адже, коли я йду на зйомку з незнайомими людьми, то не знаю, яким буде результат. Це як пригода, в яку поринаєш з головою. Завжди нові емоції, нові знайомства з фотографами, відеографами, візажистами, стилістами, дизайнерами, моделями. Для мене це зовсім новий і цікавий світ. Адже раніше я спілкувалась і працювала з людьми бізнесу.

Для мене зйомки – захоплюючий процес! Тому я завжди з радістю приймаю пропозиції, особливо мені подобаються зйомки гарного одягу, аксесуарів. У нас багато талановитих дизайнерів, з деяким з них у мене склались досить теплі стосунки.

Які емоції хочете донести через свої світлини?

Різні. Найбільше мені подобаються ті світлини, на яких я усміхаюся, вони найкраще відповідають моєму внутрішньому світу та ставленню до життя. Фотографи кажуть, що усмішка – це моя візитівка.

Але зйомки бувають різні: на одних потрібно, щоб вираз обличчя був строгим, на інших – сумним, ще на інших потрібно показати різноманітні емоції. Все залежить від завдання зйомки.

Курйозних зйомок у мене поки що не було. Кажу поки що, тому що всі найцікавіші і найкращі зйомки у мене ще попереду

Чи маєте еталон жіночої краси? І хто це?

У дитинстві і в підлітковому віці для мене еталоном стилю і краси була моя старша сестра Іра. Ми з нею дуже схожі. Вона старша від мене на 11 років, але й зараз залишається дуже вродливою і стильною пані, на яку я рівнялась багато років. Мабуть, більше таких прикладів навести не можу.

Але я дуже надихаюсь жінками, які природньо і благородно дорослішають, не люблю слово старіють. Це такі відомі жінки, як Мей Маск, Шарон Стоун. Часто в соцмережах натрапляю на світлини та історії прекрасних дорослих жінок, не обов’язково відомих, які мають чудовий вигляд і живуть дуже активно у свої 60+, 70+,80+ і навіть в 90 і 100 років. Я поширюю статті про цих жінок для своїх підписниць з коментарем «Надихайтеся, дівчата, різного віку».

У моєму розуміння красива жінка – це не обов’язково красуня з курносим носиком і пухкими губками. Красива жінка, особливо, коли їй «за…» – це в першу чергу внутрішня краса, це досвід, який завжди читається в погляді, це гідність, це вже сформований стиль.

Ви надихаєте жінок цінувати себе в будь-якому віці, а що надихає вас?

Хороше питання. Задумалася: а що ж мене надихає?..

Це може бути сукупність безлічі дрібних моментів, наприклад, такий справжній запах весни, коли вдихаєш повітря на повні груди, й хочеться затримати подих, насолодитися цим моментом настання весни. Таке відчуття для мене – це завжди очікування чогось нового й успішного у житті. Адже з’являється шалене бажання здійснювати мрії і впевненість, що вони обов’язково здійсняться. От, знаєте, як у когось є такі очікування в новорічну ніч, так у мене – щороку з початком весни.

Також мене надихають талановиті люди, які є професіоналами в своїй справі. Коли зустрічаю таких, щоразу пишаюсь тим, що ми, українці, – талановита нація. Від того самій хочеться бути кращою.

Мене надихають мої успішні проєкти, саме вони дарують крила. Також дуже тішить, коли мої учні, для яких я колись відкрила професію, і вони стали успішними, сьогодні дякують мені за це за кожної нагоди.

Надихають мої підписниці, які дякують за те, що я є прикладом для них у тому, як не опускати руки і як приймати свій вік

Якби ви знімали фільм про своє життя, що це був би за жанр?

Цікаво, ніколи не задумувалась над цим. Мабуть, це був би жанр, якого ще не придумали. Авантюрно-комедійно-детективна історична мелодрама. Адже за 64 роки в моєму житті бували різні ситуації, які можна віднести до кожного з цих жанрів. Я живу цікаво, тому сценарій мого життя поки ще пишеться.

Ви вірите в жіночу дружбу? Маєте подруг?

Так, у мене є подруги, з якими ми періодично зустрічаємось, спілкуємось, згадуємо, мріємо. Є такі подруги, з якими вже дуже давно не бачились, але знаємо, що ми є одна в одної і в разі необхідності підтримаємо одна одну.

А як друзі, знайомі, сусіди ставляться до вашого хобі?

Вони у захваті! Я чую від них лише компліменти та приємні слова. Багато хто, зокрема молоді жінки, кажуть, що я для них приклад і мотиваторка.

Які три слова найліпше відображають вашу сутність?

Якщо коротко, то це – воля, любов і жага до знань. Я дуже люблю життя і людей. Для мене кожна людина – всесвіт, який цікаво пізнавати. Увесь мій трудовий шлях я працювала з людьми і робила це з любов’ю. І жага до знань – я все життя навчаюсь.         

Воля для мене – найважливіша цінність. Людина народжується вільною, і найгірше, що можна зробити з нею, це позбавити її волі, свободи. Свободи вибору

Звідки у вас така жага до знань?

Загалом, сам процес навчання – це, я б сказала, моя фізіологічна потреба.Я завжди дуже любила навчатись. І в школі теж, хоча, можливо, звучить дивно.У 5 класі я купила собі буквар з польської мови і самостійно вивчила польську мову, якою послуговуюся й досі. Купила й буквар з чеської мови, але вивчила лише алфавіт. А на літніх канікулах розв’язувала рівняння з підручника з алгебри на наступний рік.

Під час трудової діяльності саморозвиток – це обов’язкова умова. У мене є безліч сертифікатів про закінчення різних тренінгів. І вже зараз, коли зрозуміла, що хочу займатись моделінгом, я закінчила дві модельні школи. Також, коли зрозуміла, що просувати себе як модель зможу лише через соцмережі, я купила собі навчальний курс про алгоритми Інстаграму, який зараз опановую.

Також зараз вивчаю англійську мову. Це щоденні уроки і домашні завдання. Поки що мій рівень знань з англійської не дозволяє вільно спілкуватись за кордоном. А ще мені часто пишуть в соцмережах англійською, й дуже хочеться відповідати своїми словами, а не через перекладач. Отже, вивчення англійської мови для мене – необхідність.

Хто є для вас авторитетом у житті, а хто – підтримкою?

Авторитетів у мене немає, а моя підтримка – це найперше моя сім’я і мої підписниці, жінки, з якими я спілкуюсь в соцмережах, для яких я є підтримкою, а вони для мене.

Які чесноти найбільше цінуєте в людях?

Для мене надважливою є пунктуальність: я сама ніколи не запізнююсь, приходжу на зустрічі завчасно і не люблю, коли доводиться когось чекати.

На мій погляд, пунктуальність – це вияв поваги до людини. Ще дуже ціную в людях чесність, щирість  і відкритість

З якою квіткою ви себе асоціюєте?

Мабуть, це біла троянда на міцному стеблі. Мій чоловік знає, що я люблю білі троянди, і завжди дарує мені ці квіти.

Якби опинилися в карооке, яку б пісню заспівали?

Це була б «Гуцулка Ксеня», яка дуже сильно відгукується мені, ну от просто на фізичному рівні. Знаєте, це коли мурахи по тілу. До речі, ця пісня була одна з двох улюблених пісень мого тата. Другою була «Вівці ж мої вівці».

Як проживаєте війну сьогодні? Як змінився ваш рідний Львів?

Війна змінила нас всіх, і такими, як до війни, ми вже більше ніколи не будемо. Це потрібно зрозуміти, прийняти і навчитися з цим жити. Найбільше мене болить те, що нашим дітям та онукам доводиться проходити через всі ці випробування.

І я, як і всі ми, проходжу всі етапи цієї клятої війни. Звісно, страшно, коли йде масований обстріл, й ракети долітають і до Львова. В такі моменти дуже хвилююсь за рідних, постійно телефоную їм. Всі ми живемо в стані постійного стресу, навіть якщо здається, що зовні спокійні.

Водночас одного дня зрозуміла, що саме зараз і саме сьогодні потрібно ЖИТИ. Ми не знаємо, що нас очікує завтра, тому маємо жити сьогодні. І якщо хтось скаже, що щось не на часі, я буду заперечувати, тому що саме сьогодні на часі все. Якщо сьогодні вам хочеться пізнати щось нове, відкрити для себе нові грані життя – робіть це. Живіть. Якщо вам прийшла ця думка, отже вона на часі.

Але звісно, не забувайте, що потрібно допомагати нашій країні і нашим незламним воїнам. Я з кожної своєї пенсії перераховую кошти волонтерам, яких знаю особисто і знаю, куди йдуть ці кошти.

Війна сильно змінила і мій рідний Львів. На вулицях багато військових, багато поранених, бо тут вони проходять лікування та реабілітацію. І кожного з них хочеться обійняти й подякувати. Змінилась атмосфера Львова, це вже не затишне місто зі своїм ритмом життя. Тут стало більше людей, більше шуму, адже мій Львів став притулком тисяч тих, у кого русня і війна забрала все.

Також у Львові багато іноземних представництв, часто чути англійську мову. Зовні він теж змінився, зашиті всі наші прекрасні пам’ятники.

Попри все, я до щему в серці люблю його, для мене Львів – найпрекрасніше місто у світі!

Як рятуєтесь від стресу? Які поради б дали жінкам, аби полегшити свій стан?

Мені пощастило, я відкрила для себе моделінг. І зараз настільки цим захоплена, що зйомки – мій антистрес. Також, щоб відволіктися, я читаю. Зараз – книгу Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Ще дивлюся фільми, мрію, складаю плани.

Я не дуже люблю роздавати поради. Мабуть, після року війни кожна людина вже знайшла свої способи полегшити стан в стані стресу, вибачте за тавтологію. Для когось це домашні тваринки, для когось – робота на землі, висаджування квітів, городини. Для когось – зустрічі з друзями, для когось – психологи. Мені здається, що важливо знайти улюблену справу або середовище, де тобі добре.

Що найперше зробите після війни?

Коли я працювала (HR бізнес-партнером у великій компанії), то об’їздила всю країну, але це були відрядження, і за роботою я практично не бачила наших прекрасних міст.

Завжди думала, що ще буде час, і я колись приїду на екскурсію… Тому після нашої перемоги я обов’язково буду подорожувати Україною

Якою бачите Україну після війни?

Вона буде сильною, єдиною, міцною державою з найсильнішою армією в світі. Україна буде тією країною, в яку інвестуватимуть кошти всі провідні компанії  світу.

Українці вже стали сильною нацією, якою захоплюються світ. Ми відбудуємо нашу Україну, й вона знову розквітне.

Звісно, я розумію, що від нас усіх потрібно вкласти багато часу, зусиль, ресурсів, змін всередині країни, щоб Україна встала з руїн і була такою, про яку я мрію.

Яку країну хотіли б вдвідати неодмінно?

Ми з чоловіком вже трішки помандрували світом, найбільше – старою Європою. Ми обидва закохані в Італію, були там двічі й мріємо про це знов. Ще не були в скандинавських країнах, можливо, туди б гайнули. Також є ще багато країн, де ми не були, тож мрій і планів у нас багато. Ми мріємо просто подорожувати.