Нелітературні романи: адюльтери і «розпусти» Остапа Вишні, Наталі Ужвій і Юрія Смолича

Напевно, подружніми зрадами грішили не лише троє метрів пера, але журналіст Ярина Цимбал з “Літакценту” дослідила, а ми коротко переповідаємо про захоплення наших видатних літераторів початку минулого сторіччя: Михайля Семенка, Остапа Вишні і Юрія Смолича. Ще ті були велелюби 🙂

Метр футуристів Михайль Семенко покинув сім’ю заради акторки Наталі Ужвій

Класика жанру: чоловік поїхав у відрядження. Хоча був «безнадійно одружений» – мав дружину Лідію Горенко, двоє дітей і не мав думки розлучатися. Але поїхав в Одесу працювати на кінофабриці і захопився там примою Одеської держдрами Наталею Ужвій.

Вона теж була на той час заміжня за Григорієм Дробницьким, який займав високі посади у відомствах сільського господарства і навіть став героєм соціалістичної праці. Але хіба міг агроном змагатися з футуристом? Тому вона сміливо повідомила чоловікові про розлучення і «потягнула» з сім’ї Семенка. До речі, не останнього її чоловіка 🙂

Остап Вишня і його службовий роман з Варварою Маслюченко

Український гуморист, справжнє ім’я якого Павло Губенко, дуже любив театр і влаштувався у харківський театр Франка завідувачем літературної частини, щоб підзаробити: незадовго він одружився. І в це же час у театр прийшла молода дебютантка Варвара Маслюченко, якій одразу доручили роль Жанни д’Арк у виставі «Свята Йоанна». Письменники, які пішли на прем’єру разом із Вишнею, жартували, що він при її появі ледь не стрибає з балкона на сцену. В антрактах же письменник зникав і з’являвся, коли гасили світло, бігав у гримерку підтримати дебютантку.

В Остапа Вишні був маленький син, у Варвари – донька. Варварі було 22, Остапу – 35.

Це була богемна пара. Він – найпопулярніший письменник України, чиї сукупні тиражі сягали мільйона примірників. Вона – молода й приваблива актриса Харківського Червонозаводського українського драматичного театру, знімається в кіно. Коли Остапа Вишню заарештували, а Червонозаводський театр закрили, Варвара Маслюченко, пожертвувавши кар’єрою, десять років чекала чоловіка з таборів.

Юрій Смолич і його три «розпусти»

Прозаїк, драматург, голова Спілки письменників України був ще тим «розпусником» принаймні, так він сам себе називав, відверто аналізуючи у щоденниках свої стосунки з жінками. Важко повірити, що невисокий, миршавий, хворобливий Смолич – чи не найбільший донжуан серед письменників у добу шалених двадцятих. (Хіба що про решту ми просто не знаємо.) Довгий список його коханок починається з актрис, адже як артист Юрій Смолич дебютував раніше, ніж як письменник.

«Власне, коли я признаюсь, що мене кохали жінки і я не знаю чому, коли я говорю про жінок, які мене кохали, – які кохали мене, але яких я не кохав, то починати я мушу з Варі. Вона була, я думаю, перша в цьому ряді, і це від неї починається моя розпуста», – писав Смолич про свою першу коханку акторку Варвару Лукашевич. «Бути коханцем жінки, яку не кохаєш, це і є розпуста. Ніякої іншої розпусти я не знаю, ніякі інші любовні взаємини і ніякі форми любощів я не наважусь назвати розпустою», – розпинав себе прозаїк. Смолич не любив Варю, але охоче з нею спілкувався. Їй він читав свої перші оповідання, згодом опубліковані. Притому, що був на той час одружений, теж з актрисою – його дружина Ада Скуратова була на шість років за нього старша. «Я прийшов до Варі і сказав їй, що приїхала Ада і наші взаємини не можуть бути такими й надалі: ми будемо, які і були, приятелями, але фізичної близькості між нами не буде. Варя заплакала і зненавиділа мене…»

До вдвічі старшої за нього Євгенії Ожеговської (йому ще не було 25-ти, а їй уже під 50) Смолич, за його словами, не відчував жодного потягу: ні інтелектуального, ні емоційного, ні навіть сексуального, – це було «брутально і непристойно». «…з тьотею Женею у мене не було нічого, крім розпутства, в найбрутальнішій, найогиднішій, найчорнішій його формі. Це кажу собі я, який все життя прожив у цій муці відокремлення кохання й еросу, в муці переживання окремо емоційного й інтелектуального потягу до любої мені жінки, і окремо еротичного потягу до жінки, зовсім не любої мені», – зізнавався Смолич у щоденнику.

Ті самі “муки” пережив він і в стосунках з актрисою Поліною Самійленко, яка була старша за нього на 11 років. Вона приїхала у театр як нова «прима» і одразу посіла виняткове становище: їй дали кілька ролей і призначили підвищену ставку поза категоріями. Смолич обурився разом з усім колективом і зрівняв з усіма іншими акторами. І Поля його зненавиділа. А потім полюбила.

«То був чудернацький початок кохання: ненависть і любов, навіть у розмовах між нами за словом ненависті йшло зразу слово любові, за словом любові йшло слово ненависті», – писав Смолич. Зізнавався, що ні з ким, мабуть, «стільки не переговорив, як з Полею»: «В результаті тих розмов визріло моє вирішення піти з театру зовсім. І я пішов». Від Полі теж. «Можливо, що в Полі я передчував загрозу сполучення почуттів, завжди розділених у мене в коханні – «позатілесного» потягу і потягу еротичного. І я злякався цього. Я завжди лякався цього. Мріяв і боявся. Як боїшся принадного нового путі, який – так каже тобі передчуття – віщує тобі катастрофу».

От такі невигадані романи 🙂 Любовні пристрасті були й у житті Павла Тичини, Василя Симоненка, Євгена Гребінки, Івана Франка – почитайте тут.

Фото Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України