В Еґері – чарівному містечку на півночі Угорщини я бувала принаймні десяток разів. І писала не менше. Про його мальовниче розташування в улоговині між пагорбами, рясно вкритими виноградниками. Про його музеї, від солодкої «Марципанії Копчака», де з цукрової маси і будівлі, і меблі, і песик із кісточкою – у прямому розумінні цукровою до… музею Бітлз. Про його барокову архітектуру та численні храми різних конфесій на чолі із пишною Базилікою. Про ще більш численні винні льохи у Долині Красуні на околиці міста. Про його особливі лікувальні купелі. І, звичайно, про героїчні сторінки історії міста, закарбовані в мурах еґерської фортеці.

Ця поїздка в Угорщину була моїм першим від початку війни виїздом за кордон. Та й взагалі, за ці десять місяців я рухалася з Києва лише на північний схід України, до мами. І сама думка виїхати десь далеко, залишивши рідних під обстрілами, видавалася принаймні дивною.

Потічок Еґер, що дав назву місту

Але трапилася цікава справа – і я поїхала. І на цей раз головним якірцем Еґера для мене стала його історія. А саме історія його опору турецький навалі

Герб Еґера із цукрової маси 
Як це було

До середини ХVI століття Османська імперія завоювала більшу частину тоді ще великої Угорщини, включно з її столицею. Та ми з вами вже знаємо, що імперцям завжди мало, правда? От і велика турецька армія влітку 1552 року посунула далі, на заможну північ країни. І невдовзі опинилася під невеличким містечком Еґер.

Містечко, як годиться, мало розташовану на високому пагорбі фортецю із товстелезними високими мурами, вежами та міцною брамою. Та не вони визначили долю облоги Еґера, а її гарнізон на чолі із капітаном Іштваном Добо – близько двох тисяч вояків. Арсенал там був застарілий, і вони лише встигли трохи посилити мури та підірвати усі будинки у підніжжі фортечного пагорба, щоб позбавити турків укриття.

Невдовзі навколо фортеці вирувало просто море турків – раніше історики писали про вісімдесят тисяч османів, сучасники вважають, що їх було не більше сорока тисяч. Але навіть у цьому випадку перевага завойовників була принаймні двадцятикратною. І знов нагадує нашу новітню історію, чи не так?

Нині мінарет – мирний сусід численних християнських храмів

Гарнізон, підтримуваний містянами, стояв більше місяця, виснажуючи ворога. Зрештою, під тиском голоду та холоду, турки мусили відступити…

Пам’ятник капітану Добо у середмісті
Урок патріотизму

На жаль, у 1596-му  турки повернулися, і тут вже Еґер не встояв.  Та це не применшило подвиг маленького угорського містечка. Роман Ґези Ґардоні «Зорі Еґера», подальша його екранізація зробили Еґер відомим за межами Угорщини, а для угорців знайомство з ним і взагалі обов’язкове: у фортецю возять школярів з усієї країни на уроки патріотизму. Та й для туристів звідусіль це головна пам’ятка міста, де крім цікавих музеїв та історичних ігор – чудова панорама із фортечних мурів.    

Спогадом про турецьке панування в Еґері лишилися стрункий мінарет серед плетива вузьких вуличок та автентична лазня у пишних шатах. Її вкрите золотом склепіння м’яко сяє навіть похмурого дня, а термальна радонова, яка заповнює восьмикутний басейн, дуже помічна при захворюваннях суглобів. Ще під дією радону організм активніше виробляє гормон радості ендорфін. Останнє можу підтвердити особисто.

Багато років тому, до масштабної реновації, коли турецька лазня ще була бідною та обшарпаною, я відвідала її похмурого осіннього вечора. Посиділа в басейні, спостерігаючи, як радонові бульбашки неквапно піднімаються на поверхню із щілин у кам’яній кладці дна, і пішла перевдягатися. Роздягальні були тісні, і вода з мокрого купальника залила мій светр. Так довелося йти додому.

Турецька лазня: особлива вода та особлива атмофера  

Але навіть мокра спина на холодному вітрі не змогла зіпсувати мені настрій: я просто летіла темною вулицею, відчуваючи абсолютно безхмарну радість і легкість….

Такий термальний душ до душі і людям, і рослинам
Місто цілющих води й вина

Одним боком турецька лазня притулилася до міського купального комплексу, що теж, до речі, непростий: має термальну воду з іншим мінеральним складом – без радону, але із кальцієм сіркою, та ще й розташований у колишньому єпископському дендропарку. Старезні рідкісні рослини дуже добре почуваються коло термальної води і віддячують корисними фітонцидами. Дітям, до речі, у термальній воді купатися не можна, але для них є басейни із звичайною водою, купа водних розваг і навіть фортеця на воді – хай і тут дітлахи дізнаються про славну історію міста.

Еґер – ще й місто вина. І винахідливість, схоже, була рисою не лише капітана Іштвана Добо, а й місцевих виноробів. Тож, у дев’ятнадцятому столітті, випадково створивши нове червоне вино, вони назвали його «бичачою кров’ю» і вигадали до нього історичну легенду. Чи не кожен гід розповість вам, як оборонці Еґера не йшли з фортечних мурів ані на мить, і жінки приносили їм туди їжу та вино. Бувало, червоне вино лилося й по вусах-бородах, це здалеку бачили турки і думали, що угорські воїни п’ють бичачу кров і від того стають незламними… Так відблиск тієї звитяги несподівано зробив «зіркою» вино, яке взагалі могло лишитися непорозумінням у регіоні, що віддавна був цариною білих вин.

Хто по воду, а хто по вина – обирайте! 

Так і Долина Красуні із більш як сотнею винних льохів – насправді, обов’язкова для відвідування місцинка в Еґері –  голосами своїх виноробів розповідає свою славну історію

Президентка асоціації гостинності Долини красуні Ева Шолтесне Тарнаї доводить, що виноробство – справа й жіноча

Туристичне гасло Еґера – «місто твоєї історії». Так, це історія Угорщини, політика якої щодо війни в Україні нам часто незрозуміла. Та я в Угорщину вірю. Особливо в Еґері, з його історичною незламністю, з його незалежним мером, з його відкритими й щирими містянами, що підтримують нас словами і справами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: