Портрет Катерини Білокур і картина «Квіти за тином»

Власне, він захоплювався її картинами і навряд чи знав всі перипетії її життя, але якби дізнався, то поважав би ще більше. У цієї простої селянки з Богданівки, що на Полтавщині, було дивне заповзяття до малювання – вона просто брала вуглинки і малювала усюди, де бачила і що бачила, змалечку, кожної вільної хвилини. Малювала прості речі – листочки, квіточки, травинки, галявинки, але колоритно, соковито, детально, наче живі істоти.

Навіть після визнання Катерина Білокур залишилася вірна «наївному мистецтву», як офіційно називають мистецтвознавці цей напрямок примітивізму художників-самоучок. Катерина й була самоучкою…

Безглузде і “нежіноче” заняття

Вона не мала навіть початкової шкільної освіти, хоча батьки були заможними і спроможними вчити дітей: Василь Білокур мав велике господарство – 2,5 десятин орної землі, багато худоби. Але вирішив, що в селі робочі руки важливіші за освічену голову. Катерині навіть малювати забороняли: батьки бачили в цьому лише безглуздя і спробу ухилитися від домашньої роботи.

Її не прийняли ні до Миргородського технікуму художньої кераміки, ні до Київського театрального технікуму попри те, що дівчина малювала декорації до пришкільного театру, куди батьки все ж дозволили їй ходити. Катерина довірливо принесла у “приймальну комісію” свої малюнки, але їй відмовили, не глянувши, з однієї причини: відсутність шкільної освіти.

Катерину Білокур так пригнітила відмова, що вона зопалу пішки пішла з Миргорода до рідної Богданівки

Картина Катерини Білокур «Квіти, яблука і помідори»
Художниця-самоучка

Перші картини Катерина Білокур писала саморобними фарбами, які сама вичавлювала з калини, бузини, цибулі. Пензлі теж робила сама – з коров’ячої вовни, шерсті котів, вишневих гілочок і жерсті від консервних банок. Один з таких був тонким, як голка. Замість розріджувача брала лляну олію. У неї не було посібників з малювання, вона не читала спеціальну літературу – вчилася малювати сама.

Катерина вчилася малювати, спостерігаючи за природою і розпитуючи сільських малярів

Фото Катерини Білокур, близько 1950-х років
Нестерпний відчай Катерини

У 34 роки Білокрур пішла топитися. До такого відчайдушного кроку її підштовхнули і сварки в сім’ї, і особиста безвихідь – тиск і докори батьків, статус старої діви, неможливість займатися тим, до чого лежить душа. Катерину врятувала мама – побачила і витягнула з річки. Але вода була настільки крижана, що художниця застудила ноги і довіку мала з ними проблеми.

Після того випадку батько змирився і дозволив донці займатися живописом, але за умови спершу виконувати хатні обов’язки.

Неповторний стиль Катерини Білокур

Вона дуже любила ультрамарин і синій кобальт – найвдаліші та чисельніші картини написані саме у цих відтінках. Найбільше Катерина малювала квіти. Три жоржини могла виводити тижнями, виписувала кожну прожилку на пелюсткові. За цю детальність її манеру часто називають «вишивкою олійними фарбами на полотні». З вишивання вона запозичила й спосіб закріплення полотна на підрамнику. Зазвичай, для кожного полотна робиться індивідуальний підрамник, й полотно на ньому закріплюється нерухомо і назавжди. А Катерина Білокур, всупереч правилам, кріпила полотно на підрамнику шпагатом, а коли картина була завершена, знімала її та кріпила на раму інше полотно.

Катерина Білокур “винайшла” заміну дорогих для неї підрамників: адаптувала принцип п’яльця у вишивці

Картина Катерини Білокур «Квіти за тином»
Добродушна художниця з народу

Не маючи зв’язків і ледь вміючи писати, Катерина надіслала листа популярній у 1940-х роках співачці Оксані Петрусенко. Почула по радіо її пісню «Чи я в лузі не калина була», пройнялася, намалювала калину в різних варіантах і надіслала малюнки просто у театр: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

Співачка була вражена і звернулася у Центр народної творчості з проханням знайти цю талановиту і добродушну художницю з народу. І її таки знайшли – до Катерини навідався особисто керівник полтавського обласного Будинку народної творчості.

Несподіване міжнародне визнання

Її талант визнали одразу і дуже масштабно: після приїзду чиновника від культури картини Катерини спершу виставили у Полтавському будинку народної творчості, потім у київському Музеї українського народного декоративного мистецтва, який згодом викупив всі її перші роботи і зараз має найкращу колекцію художниці. У 49 років художницю, яка не мала жодної освіти, прийняли до Спілки художників України. А ще через п’ять років три її картини «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі.

Творчістю Катерини Білокур захопився сам Пабло Пікассо

Картини Катерини Білокур «Півонії та кавун» та «Квіти на блакитному тлі»
Скромна муза Пікассо

Пабло Пікассо, побачивши «наївне мистецтво» Катерини Білокур на паризькій виставці, сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». Хоча сам недолюблював сучасне мистецтво і майже нікого з нових художників не визнавав.

Визнання і слава не змінили звичне життя Катерини: вона продовжувала мешкати в батьківській хаті в Богданівці, куди дедалі частіше навідувалися журналісти, митці, директор Музею українського народного декоративного мистецтва і дружина Павла Тичини – відома у ті часи мистецтвознавиця.

Читайте також: 10 маловідомих фактів про «Наталку Полтавку»

Читайте також:

Назавжди в серці

Катерина Білокур померла у 61 рік, раптово опинившись у лікарні. Після смерті матері її несподівано схопив шлунок, термінова операція, яка художницю не врятувала – вона померла того ж дня і похована в Богданівці.

В Полтавському художньому музеї є лише чотири картини Катерини Білокур: «Квіти в тумані», «Квіти», «Пшениця, квіти, виноград» і «Півонії». Але в хаті Білокурів зараз працює Музей-садиба художниці, її іменем названі вулиці, премія за визначні твори традиційного народного мистецтва, міжрегіональний фестиваль народної творчості. У 2000 році на честь Катерини викарбувано пам’ятну монету. За мотивами її творчості знімали стрічки, ставили вистави і навіть два балети.

Не менш цікава історія ще в однієї видатної українки Ольги Кобилянської – про її нерозділене болюче кохання, складні стосунки з батьком, безліч страхів і комплексів читайте тут.

За матеріалами української Вікіпедії, а також Історії українського мистецтва.