Мiлена Рудницька: львів’янка, яка розповіла світу про Голодомор

Мілена Рудницька, до того ж, – мама виданого історика Iвана Лисяка-Рудницького та рідна сестра літературознавця та письменника Михайла Рудницького. Журнал “Українки” дізнався про неї від колег зі svitua.com.ua – саме до Дня пам’яті жертв Голодомору. Ще одна неймовірна і видатна українка…

Народилася Мiлена 15 липня 1892 року у Зборовi на Тернопiльщинi. Серб­ським iм’ям її назвав батько, котрий пiсля закiнчення юридичного факультету Львiвського унiверситету працював нотарiусом у рiзних мiстечках Захiд­ної України. Мати Iда, яка за походжен­ням була єврейкою, присвятила себе вихованню п’ятьох дiтей. Як згадува­ла Мiлена: “Татко був до мами надзвичайно добрим, був її учителем, опiкуном, оборонцем. Дбав про її здоров’я i вигоди. Впровадив її у свiй свiт i провадив її аж до смертi з великою терплячiстю i вирозумiн­ням…”

Мілена Рудницька: донька, дружина, вчителька

Пiсля раптової смертi чоловiка у 1906 роцi мати Мілени з дiтьми переїхала до Львова. Початкову освiту Мiлена здо­була вдома. Згодом вiдвiдувала кла­сичну гiмназiю у Львовi, а 1910 року вступила на фiлософський факультет Львiвського унiверситету, де отрима­ла диплом учителя фiлософiї i мате­матики. Продовжила навчання у Вiднi, там опрацьовувала матерiали дис­ертацiї “Математичнi основи естетики Ренесансу”.

Вийшла замiж, як на той час, пiз­но – у 27 рокiв за Iвана Лисяка, ад­воката й економiста, талановито­го журналiста-редактора. У роки Пер­шої свiтової вiйни вони жили у Вiднi. Їхня оселя була центром зустрiчi по­лiтичної та культурної елiти. Постiйни­ми гостями-приятелями були Євген Коновалець i Лука Мишуга. Там же, у Вiднi, народився їхнiй єдиний син Iван Лисяк-Рудницький, який згодом став вiдомим iсториком, полiтологом та педагогом.

Професiйну кар’єру Мiлена розпоча­ла в Учительськiй семiнарiї у Львовi, згодом викладала на вищих педаго­гiчних курсах. Здавалося б, працюй, дослiджуй, насолоджуйся життям… Але душа болiла за рiдний народ.

Очільниця жіночого руху

Здiбна органiзаторка, Мілена Рудницька очо­лювала низку жiночих рухiв та об’єд­нань. Ще 1919 року вступила до На­цiональної ради українських жiнок, заснованої у мiстi Кам’янцi (нинi Ка­м’янець-Подiльський).

Зокрема, працювала в центральнiй управi Союзу українок у Львовi, Укра­їнському жiночому конгресi у Станiсла­вовi, а також репрезентувала укра­їнський рух на мiжнародних жiночих конгресах. 1928 року Мiлена стала голо­вою Союзу українок i делегаткою сей­му Польщi вiд Українського нацiональ­но-демократичного об’єднання (УНДО).

У парламентi вона смiливо й напо­легливо захищала українську спра­ву. Привернула загальну ува­гу ораторським талантом, логiкою та неспростовною аргументацiєю, зов­нiшньою привабливiстю та елегантнiстю, а головне — вiдважною критикою польської влади за переслi­дування української культури, руйну­вання української школи й церкви, за­суджувала пацифiкацiю українцiв на початку 1930-х рокiв.

Українка, яка вплинула на Лігу Націй

У час Голодомору Мілена була обра­на заступником голови Українсько­го громадського комiтету рятунку України (УГКРУ), що був заснований 25 липня 1933 року у Львовi. Ство­рення неурядової органiзацiї, до якої ввiйшли впливовi люди, вселяло надiю на організацію масштабної мiжнародної допомоги громадянам УРСР, якi потерпали вiд голоду.

Члени комiтету провади­ли просвiтницько-органiзацiйну дiяль­нiсть: писали до мiжнародних органi­зацiй, засновували комiтети допомоги українським селянам, листовно звер­талися до свiтових полiтичних дiячiв, влаштовували мiжнароднi конферен­цiї та зустрiчi. Сама Мiлена була од­нiєю з тих, хто активно органiзовував допомогу потребуючим.

Щоб заручитися пiдтримкою Лiги Нацiй — iнтернацiональної органiзацiї, створеної пiсля Першої свiтової вiйни для розв’язання мiжнародних конфлiктiв, керiвництво комiтету звернулося до українських i закордонних iнституцiй iз закликом допомогти голодуючим. Мiлена Рудницька в УГКРУ вiдповiдала за мiжнародний напрям. Їй вдалося переконати тодiшнього президента Лiги Нацiй — прем’єр-мiнiстра та мiнiстра закордонних справ Норвегiї доктора Югана-Людвiга Мовiнкеля — винести питання допомоги голодуючим радянської України на обговорення Ради Лiги Нацiй.

Женевські очікування Мілени Рудницької

Представники Норвегiї розумiли проблеми українцiв. Рiч у тому, що Фрiтьйоф Нансен, норвезький дослiдник, лауреат Нобелiвської премiї миру 1922 року “за багаторiчнi зусилля з надання допомоги беззахисним”, був великим другом України. Наприкiнцi сiчня 1923 року приїздив до Харкова, щоби погодити з урядом УРСР план боротьби з наслiдками голоду тих рокiв. “По-перше, потрiбно надати допомогу потерпiлим вiд голоду, а також допомогти селянам вiдбудувати своє господарство, щоб вони спокiйно зустрiли майбутнє. На нас лежить великий обов’язок навчити європейськi країни взаємної довiри”, — казав видатний учений.

Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованцiв, його коштом в Україну привозили сiльгосптехнiку та дiєтичнi харчовi продукти, заснували багато дитячих будинкiв.

Пiд час засiдання Лiги Нацiй у вересні 1933 року в Женеві Мiлена Рудницька разом з iншими представниками української делегацiї напружено очiкувала результатiв у коридорi. Пiсля кiлькагодинного обговорення стали вiдомi деталi й хiд наради.

Одна проти радянської влади

Проте на засіданні Ліги Націй представники великих держав були зацiкавленi у спiвпрацi з СРСР i не пiдтримали заклику президента організації Югана-Людвiга Мовiнкеля. Вони аргументували це тим, що СРСР не є членом Лiги Нацiй, i, таким чином, голод — внутрiшня проблема країни.

Наслiдком голосування щодо питання надання допомоги УРСР став такий розподiл голосiв: “за” — чотири держави (Iрландiя, Iталiя, Нiмеччина i Норвегiя), “проти” — 10 країн. Урештi-решт вирiшено передати українську справу на розгляд Мiжнародного комiтету Червоного Хреста.

Його президiя звернулася до радянського уряду з пропозицiєю дати згоду на органiзацію мiжнародної допомоги для голодуючих УРСР. У груднi 1933 року надiйшла з Москви вiдповiдь з пiдписом президента Комiтету об’єднаних органiзацiй Червоного Хреста i Червоного Пiвмiсяця СРСР Авеля Енукiдзе, в якому жорстко наголошувалося, що нiякого голоду в Україні нема…

У Вiднi 16-17 грудня 1933 року Мiлена Рудницька виступила на мiжнароднiй конференцiї з закликом чинити тиск на радянську владу.

Справа, яка не померла

Пiзнiше з болем у душi Мiлена Рудницька у своїй працi “Боротьба за правду про Великий Голод” напише: “Двадцять п’ять рокiв тому, навеснi 1933-го року, масовий голод на Українi, зорганiзований Кремлем для зламання опору українського селянства проти колективiзацiї та для приборкання непокiрливого українського люду, дiйшов був до вершкового пункту… Уся Україна, вздовж i впоперек, була дослiвно вкрита трупами… Нема сумнiву, що Великий Голод був найбiльшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усiєї своєї iсторiї”.

Подальша доля громадської дiячки складалася в емiграцiї. Пiсля окупацiї Захiдної України бiльшовиками Мiлена у 1939 роцi переїхала до Кракова, згодом — до Берлiна та Праги. У повоєнний перiод працювала над вiдновленням дiяльностi Союзу українок. Була однiєю із засновниць Української нацiональної ради та її представником у Швейцарiї. Очолювала Український допомоговий комiтет.

Свiй талант Рудницька виявила й у царинi лiтератури. Написала низку публiцистичних праць, заснувала i редагувала двотижневик “Жiнка”. До кiнця життя Мiлена не могла пробачити те, що лiдери країн не допомогли тим, хто помирав вiд голоду. Очевидно тому у вiцi 83 рокiв свiдомо вiдмовилася вiд їжi. Померла 29 березня 1976 року в Мюнхенi, де й була похована.

Пiсля проголошення Україною незалежностi стало можливим перевезти останки Мiлени на батькiвщину. У 1993 роцi її перепоховали у Львовi в родиннiй гробницi на Личакiвському цвинтарi на полi №54. В день вшанування жертв Голодомору на могилi завжди горить свiчка.

Коли читаєш такі історії, двічі дивуєшся заповзятості й відчайдушності українок і складності й непередбачуваності жіночої долі. Почитайте, паняночки, історію видатної українки, першої українки лікарки і гінеколога Софії Окуневської – впевнені, подумаєте так само, а також історію Ольги Кобилянської, письменниці та активної учасниці феміністичного руху…

Читайте також:
Катерина Ющенко: донька «ворога народу» і перша жінка-програміст
Яблуко від яблуні: ким стали діти видатних українців
Одеська “демонеса” Кароліна Собанська