Олена Степанів – одна з видатних постатей, яким присвячує свій радіоблог «Дума про зраду та перемогу» історик Олександр Алфьоров для «Радіо Культура». Слухаємо його постійно і ділимося розповіддю про цю неймовірну галичанку.

«Свою уніформу вона носить як щось цілком природне. Це шорсткий, казенний мундир, який наслідком безупинних маршів серед порохів та болота, і через службу в окопах мусів багато витерпіти. Широкі штани стягнені долом у камаші, на ногах казенні черевики, які, одначе, зраджують маленьку ногу; на комірі відзнака її військового ступеня, при боці довга шабля з підстаршинською портупеєю доповняє стисло приписане умундирування». Так про неї писали сучасники…

Дівчина–вогонь

Олена Степанів народилася 7 грудня 1892 року на Перемишлянщині, що тоді була частиною Австро-Угорської імперії. Її батько, Іван Степанів, був греко-католицьким священником та активним учасником товариства «Просвіта».

Олена навчалася у Львівській семінарії Українського педагогічного товариства. Саме тут вона познайомилася зі світом підпільних українських гуртків та пластовим рухом. За її плечима вже були пластові таборування з партизанкою, заняття зі стрільби, вона навіть вміла готувати вибухові речовини.

На першому курсі вона разом із Констянтиною Малицькою стає авторкою брошури «Жінки в давній Україні».

У 20 років Олена стала студенткою Львівського університету

Комендантка стрільців

У цей самий час тривають інші великі історичні події. 1913 року уряд Австро-Угорщини дозволяє формування Січових Стрільців — мілітарної організації, зібраної за національною ознакою. У світі відчували, що незабаром буде війна.

У нове формування Олену Степанів не приймають: воно відкрите тільки для старшин, тобто офіцерів, а жінки в той час офіцерами бути не могли.

За рік з’являється «Січові Стрільці-2», куди потрапляє Олена Степанів та отримує старшинську посаду обозної. За короткий час разом з Оленою у Стрільцях уже 33 дівчини. З них і сформували жіночу чету, коменданткою якої стала наша героїня.

З початком Першої світової війни Олена вирушила на фронт

Поштова марка з зображенням Олени Степанів, 1915 рік. Фото photo-lviv.in.ua
Перша нагорода

Звісно, уже не йшлося про золоте дівоче волосся: його зістригли під чоловічу зачіску. Ця жінка на війні відзначилася відповідальною службою та наполегливістю, тож Олена Степанів стала десятником загону, що виконував доручення у ході Карпатської військової операції. Битва під Комарниками принесла Олені першу бойову славу та першу нагороду — медаль за хоробрість, і нове старшинське звання.

Особливо себе проявила наша героїня в боях за Маківку — гору, що була стратегічною височиною. Битва за неї та перемога австрійських військ зірвали плани російського командування на наступ та змусили його відступати. Нечуваною відвагою тоді відзначилися частини українських Січових Стрільців. Серед них і Олена Степанів, яка за свої вправні дії отримує офіцерське звання хорунжий.

Таким чином, Олена стає першою жінкою з офіцерським званням у світі

Вирізка публікації в російській газеті про полон “Барышни-офицера”. Фото photo-lviv.in.ua
Офіцерка-полонянка

Аж тут — газетні заголовки за лінією фронту: «Полонена баришня-офіцер розділила участь полонених австрійців. Родом галичанка, за переконаннями — мазепинка». Олена Степанів потрапила в полон. Наступні два роки вона проведе в таборах для військовополонених у Ташкенті.

Січовики ж, у тузі за товаришкою, почали складати про неї пісні. В одній із них співається: «Дай же Боже сто літ життя нашій Степанівні, она слави добувала цілій Україні. Ой Господи милостивий, Святий Миколаю, допоможи Степанівні повернутись до краю. Ой просимо пана Бога й будемо просити, щоби знашув Степанівну ще ся зобачити». Так і стало. Навесні 1917 року повертається до Галичини.

Олена стає однією з організаторок Листопадового повстання. Це саме те повстання, у результаті якого з’явилася Західноукраїнська Народна Республіка

Перша сторінка австрійського часопису з публікацією про повернення військовополонених. Внизу справа — Олена Степанів з військовим. Фото photo-lviv.in.ua
Калейдоскоп подій

У 1918 році Степанівна вступає до лав Української галицької армії. Наступного року відбуває з дипломатичною місією до Відня. Ще за рік виходить заміж за Романа Дашкевича, полковника армії УНР. Навчається у Віденському університеті, захищає докторську з історії.

Переїжджає до Львова, де починає викладати історію та географію в таємному університеті. Стоп. Що це за таємний університет? Річ у тім, що в тодішній Польщі, до складу якої входили західні території України, студентом неможливо було стати без обов’язкової служби в армії. Не всі українці хотіли служити в польському війську. Так виник підпільний університет, де Олена Степанів читала свої лекції.

Окрім того, вона є активною учасницею Наукового товариства імені Т. Шевченка, товариства «Рідна школа».

Степанівна також співпрацює з «Пластом» та Українською військовою організацією

Могила Олени Степанів на Личаківському цвинтарі, Львів. Фото photo-lviv.in.ua
Друга світова

Війна все поламала. Чоловік Олени під час війни опинився у Відні, вона залишилася з сином у Львові. 1949 року в СРСР її засудили на 10 років заслання у Мордовію. Її син, у майбутньому видатний історик Ярослав Дашкевич, тоді ж отримує вердикт — 10 років виправно-трудових таборів.

Після повернення із заслання Олена Степанів-Дашкевич прожила ще 4 роки. Померла та похована у Львові.

Історію цієї видатної українки Олександр Алфьоров завершив її ж словами. Якось 23-річна Олена сказала в інтерв’ю: «Величаєте мене героїнею і тому ніяко мені. Не сповнила я досі нічого геройського. Я сповняю лише обов’язок свій… Я з любов’ю до України взяла кріс та пішла у поле фізичною силою бити ворога. От і все».

Дякуємо, що нас читаєте 🙂
Якщо ви маєте цікаву історію, героїню, публікацію, експертну думку і маєте бажання роповісти, поділитися з журналом «Українки», напишіть нам на пошту: vpasichnyk2007@ukr.net. У листі обов’язково вкажіть свої контакти та суть пропозиції та коротко інформацію про себе.
Долучайтеся до спільноти українок!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: