Катерина Осмяловська: невістка митрополита Липківського, яка стала першою Наталкою Полтавкою в кіно
Однойменний фільм з її участю побив всі рекорди прокату не лише в Україні, а й у США
x
x
Хто така Катерина Осмяловська, зараз знають лише дослідники-кіномани. А в 30-х роках минулого сторіччя її ім’я було настільки ж відомим, як в наш час Ірми Вітовської чи Наталки Сумської. Катерину Осмяловську шанували всі українські театрали. З нею працювали найвидатніші режисери – від Леся Курбаса до Гната Юри. Її грі аплодували американські глядачі, а її ім’я навіки увійшло в історію кінематографу за роль у першому українському звуковому фільмі, та ще й за яку роль! Першої Наталки Полтавки на великому екрані. Хтозна, можливо саме це й врятувало Катерину Осмяловську від репресій, які випали на її родину – на славетний рід митрополита Липківського…
Донька театралів
Батьки Катерини були справжніми фанатами сцени: виступали в аматорських гуртках, не пропускали жодної вистави. Сприяло цьому й життя у Полтаві – осередку активного театрального й культурного життя, де у 1904 році й народилася майбутня Наталка Полтавка.
Батько Катерини Олександр взагалі славився своєю прогресивністю: брав участь у студентських протестах і за це був виключений з гірничого інституту СПб. Його це не злякало, і чоловік разом з молодою дружиною кинув усе й переїхав жити в Полтаву. Тут пройшли чи не найщасливіші роки Осмяловських: вони народжують п’ятеро діток, працюють, ведуть насичене театральне життя.
Але почалася Перша світова війна. В 1916 році родина у пошуках спокійнішого життя переїхала до Катеринослава, а потім – до Києва. Тут дійсно відкрилися нові можливості не лише для старших Осмяловських, а й для дітей.
14-річна Катерина пішла навчатися до гімназії та паралельно на театральні курси
З масовки на головну роль
В 1919 році вступила до Вищого музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка. Керівником курсу юної студентки був Олександр Загаров, який працював головним режисером Першого державного українського театру ім. Тараса Шевченка. Саме на цій сцені й почала Катерина свій творчий шлях: спершу дівчина була зайнята в масовці, як і всі студенти.
А вже на другому курсі їй довірили роль Оксани в «Гайдамаках» Тараса Шевченка. Це вважалося неймовірним: молода, недосвідчена, ще навіть не акторка, а лише студентка отримала головну роль у виставі, яку режисерував сам Лесь Курбас! Але прем’єрна перша вистава продемонструвала: Катерина отримала свою роль закономірно і заслужено – вона дійсно талановита акторка!
1921 рік став визначним для Катерини не лише завдяки успішному дебюту, а й доленосній зустрічі.
У Першому Державному театрі імені Тараса Шевченка Осмяловська зустріла його…
Син митрополита
Вродливий, розумний і теж актор з милозвучним іменем Лесь. Точніше Олександр Липківський: син першого митрополита Української автокефальної православної церкви Василя Липківського.
Катерина, як і колеги по театральному цеху, спершу дивувалися: як? Син митрополита актор? Але митрополит, як відомо, відрізнявся винятковою життєвою мудрістю і не нав’язував дітям життєвої дороги.
Лесь ріс освіченим, інтелігентним хлопчиною. В 17 років вступив до акторської студії при Молодому театрі «Кийдрамті», який очолював його тезка – Лесь Курбас. Разом з ним він і перейшов до театру Шевченка, де дебютувала Катерина Осмяловська. Вона закохалася з першого погляду. Зрештою, як і він.
Їхні стосунки розвивалися понад рік на гастролях Україною: разом з трупою вони об’їздили Дніпропетровськ, Полтаву, Харків, Черкаси, Чернігів
Кохання на все життя
У 1923 році на гастролях у Пирятині Катерина і Лесь не просто зареєстрували шлюб, а обвінчалися. Можливо, тому й прожили в любові та злагоді 62 роки – в божому благословенні.
Вони склали справді рідкісний тандем: не лише кохані, а й колеги, друзі, однодумці. Катерина та Лесь разом працювали в театрі й лише разом переходили до нових труп. Так, у 1926 році подружжя вступило до складу Одеської держдрами.
Чотири роки на одеській сцені принесли Катерині Осмяловській другу зіркову роль – Есмеральди з «Собору Паризької богоматері» Віктора Гюго.
Її акторська гра збирала повні зали і привернула увагу Гната Юри: в 1930 році він запросив акторку разом з Лесем вступити до трупи Київського театру ім. Івана Франка.
Осмяловська і Липківський були щасливі повернутися до Києва, не підозрюючи, що потраплять у вир “добра і зла”
Перша Наталка Полтавка на екрані
У Києві на франківській сцені кар’єра Катерини пішла ще стрімкіше вгору. Її пік – запрошення в 1936 році на головну роль у перший фільм «Українфільму», який знімав «Стівен Спілберг» того часу Іван Кавалерідзе. Екранізували однойменну п’єсу Івана Котляревського на музику Миколи Лисенка – першу кіноверсію «Наталки Полтавки».
Стрічка була першою в усьому: це перший український звуковий фільм, перша екранізація Котляревського, перша комедія, перша робота акторів «під фонограму» – звук накладався при монтажі, перша кінороль Осмяловської та перша стрічка, яку показали в США. Так-так! «Наталка Полтавка», знята Іваном Кавалерідзе, того ж 1936 року демонструвалася три тижні поспіль у кінотеатрі «Рузвельт» у Нью-Йорку і побила всі тодішні рекорди. Щоденно українську комедію переглядало 10 тисяч американських глядачів.
Похизуватися такою популярністю серед глядачів не могли й голлівудські стрічки
Драма життя
І глядачі, і кінокритики розхвалювали талант Катерини Осмяловської та її Наталку. Єдине, що відзначали: за всю кінокомедію та ще й із щасливим фіналом героїня майже жодного разу не посміхнулася…
Осмяловська передавала трагізм навмисно: щиро вважала, що п’єса Котляревського про життєві драми, а не комедії. Окрім того, драми розгорталися і в її родині.
Під час знімання вона вже була вагітна і того ж 1936 року народила сина Костянтина – онука митрополита Липківського.
У той самий час її свекор – борець за автокефалію українського православ’я потерпав від нових репресій, а з ним – і його старший син, художник Іван Липківський. Обох розстріляли в 1937 році.
Доньку і ще одного сина митрополита Липківського відправили в Сибір. Лесь єдиний залишився на волі
На сцені, але без сцени
Важко уявити, що відчувала Катерина: з немовлям на руках, на піку слави, невістка «керівника антирадянської організації українських церковників»…
Як молодому подружжю вдалося уникнути репресій, невідомо. Можливо, Катерину врятувала роль у першому в історії українського кіно звуковому фільмі: її арешт означав би вилучення з прокату й “Наталки Полтавки”…
Акторське подружжя ніколи публічно на цю тему не поширювалося, принаймні, у відкритих джерелах такої інформації не знайдено. Але відтоді, з моторошного 1937-го, акторська кар’єра обох наче призупинилася.
Осмяловська зіграла ще понад десять ролей в театрі, у 1940 році отримала звання Заслуженої артистки Української РСР за роль Наталки Полтавки. У 1951 році навіть стала Народною артисткою Української РСР. Втім, на вершину кінотеатральної сцени вона більше не підійнялась.
Така ж тиха театральна робота чекала й Леся. Він жив сценою, але на сцену більше маже не виходив. Працював до пенсії в театрі Франка: завідував трупою, режисерським управлінням, самодіяльними гуртками, упорядкував книги «Техніка гриму» й «Театральна бутафорія», займався сценографією.
Він продовжував обожнювати театр і свою «Катрусю». Його єдину рідну душу, що залишилася в живих
Занурюючись у забуття
У 1963 році з гори «спустили» директиву омолодити кадри. І кращих акторів театру Франка разом з Осмяловською відправили на пенсію.
Їй сповнилося лише 59. Катерина не кланялася по кабінетах, не просила «відстрочки». Після того понад тридцять років не давала інтерв’ю, не фотографувалася.
Катерина повністю присвятила себе чоловіку, який ще залишався працювати в театрі до 1972 року, але переніс два інсульти. Також акторка занурилася в онуків, допомагала сину Костянтину. Він хоч і виріс за лаштунками театру, з пелюшок був пов’язаний з мистецтвом, але професію обрав технічну – став доктором технічних наук.
Леся Липківського не стало в 1985 році, після третього інсульту. Катерина Осмяловська померла у 92 роки, переживши коханого на 12 років. Точніше, “переіснувавши”: її втішали онуки, діти, але спустошення від втрати чоловіка ніхто не міг заповнити – без Леся вона просто існувала…
