текст:
Неля Зінченко

За даними ВООЗ, понад мільярд людей у світі мають ті чи інші психічні розлади, а аутизм зустрічається в однієї зі ста дітей. На жаль, більшість із них залишається без підтримки: традиційна терапія передбачає лінійну розповідь про внутрішній стан, однак багатьом цей формат недоступний. У таких ситуаціях стає у пригоді арттерапія. Зокрема, малювання. Та саме по собі воно не працює. Щоб мистецтво дійсно допомагало, потрібен художник-альтруїст, який навчить виражати думки візуально і цим вкаже шлях до відновлення.

Наша співрозмовниця – українська мисткиня Тетяна Берегова (Modena). Стиль, у якому вона працює, називається символічна абстракція, а в основі її творчості – складні людські переживання.

Тетяна Берегова – авторка художньої методики BSAM (Berehova Symbolic Abstraction Method), що поєднує візуальну мову символу з дослідженням емоційного впливу мистецтва на людину. У професійних колах її картини вважають простором для емоційного діалогу.

Про те, як художниця Тетяна Берегова займається арттерапією з дітьми та жінками, які пережили емоційні потрясіння, ми поговорили в інтерв’ю

– Тетяно, чому людині іноді легше передати свій стан через малюнок, ніж висловити його словами?

– Ми всі часто кажемо “мені важко”, але в кожного ці слова мають своє забарвлення. Хтось просто хоче за ними сховатися, хтось злиться, а хтось нічого не відчуває і лякається цього. Малюнок надає підсвідомому відчуттю форми: стискає простір або, навпаки, вичищає його, залишаючи майже порожнім. Або ставить різкий штрих там, де важко закінчити фразу. Через один малюнок можна передати одразу кілька переживань.

Але найцінніше, що у процесі малювання людина знаходить відповіді на питання, які її гризуть, адже ці відповіді насправді від самого початку знаходяться у ній. Просто емоції заважають одразу їх розгледіти.

– Методика BSAM передбачає якийсь “словник”? Наприклад, червоний колір – агресія, чорний – туга.

– Ні, бо в кожного свій словник. У когось червоний асоціюється із тривогою, а в когось викликає зворушливі спогади про літній захід сонця або святкову сукню. Мене цікавить значення, якого учасник надає палітрі.

Те саме із фактурою, ритмом, прихованими символами. У BSAM я використовую їх, щоб у людей з’явилися різні способи відгукнутися на образ. Іноді важлива поверхня: чи хочеться до неї доторкнутися, наблизитися, відсторонитися? Такі питання допомагають уважніше поставитися до власного сприйняття та особистих асоціацій.

– Якщо дитина з аутизмом зробила лише кілька штрихів, ви вважатимете таку роботу успішною?

– Для мене важливим може бути одне самостійне рішення. Наприклад, дитина вибрала колір, вказала, де хоче поставити пляму, захотіла продовжити малюнок. Я намагаюся помічати такі сигнали й відповідати на них: дивитися на обрану нею деталь, пропонувати зрозумілий їй наступний крок. Так у нас з’являється спільний предмет уваги, навколо якого я поступово шукаю спосіб спілкування, у якому дитині легше проявити ініціативу.

– Що робити, якщо жінка відтворила переживання в малюнку, але поки не готова говорити про них уголос?

– Потрібно зберегти за нею право вирішувати, чим ділитися. Можна говорити про те, що видно на аркуші: про тісноту, порожнечу, різку межу, про місце, до якого хочеться повернутися. Жінка сама визначає, наскільки близько готова підійти до особистої історії. Мені важливо, щоб вона могла сказати “стоп”, змінити малюнок, відкласти його. Важливо, щоб людина зрозуміла: вона може сама обирати темп розмови, відчувати, що її особисте залишається в її розпорядженні, що ніхто на нього не зазіхає і не чинить жодного тиску.

– А якщо людина соромиться показати свій малюнок?

– У такому разі я уважно дивлюся, чи є в роботі хоча б одна деталь, яка точно передає відчуття людини. Іноді це нерівна лінія або неприємне поєднання кольорів. Якщо людина впізнає у цьому себе, у нас уже є привід продовжити розмову.

– А якщо одразу каже: “Я не вмію малювати”?

– Так кажуть усі, хто вперше приходить. Це як кодовий сигнал (усміхається). Завдяки йому я можу запитати, чого людина очікує від себе і чому їй важко прийняти себе в цьому світі. Після цього потрібно дати зрозуміти, що в нашому творчому просторі можна все: людину ні за що не покарають і не висміють. Важливо дозволити пробувати, помилятися, змінювати рішення.

– Що людина забирає з ваших занять, крім малюнка?

– Відчуття, що її життя цінніше за найважче переживання. Що в неї, як і раніше, залишаються уява, допитливість, власний погляд на світ. Мені важливо підтримати цю частину людини, допомогти їй ясніше розпізнавати власні почуття і поступово повертати відчуття внутрішньої цілісності. Знаєте, образи, які створюють люди, що пережили важкі потрясіння, – це щось неймовірне! Звичайно, сенс малюнка в кожного власний, але об’єднує їх те, що на рівні підсвідомості всі вони готові звільнитися від свого тягаря. І якщо я можу їм допомогти, я щаслива. Саме в цьому сенс моєї роботи!

11 жовтня 2022 року