Українка в Chanel: як кравчиня з Бердянська підкорила паризьку моду
Від домашньої швейної машинки та київських показів до створення кутюрних колекцій у Франції
Від домашньої швейної машинки та київських показів до створення кутюрних колекцій у Франції

Кравчиня Юлія з Бердянська вже мала готовий план запуску власного бренду під Києвом, коли повномасштабна війна перекреслила все. Починати життя спочатку довелося в еміграції. І зрештою саме робота в Chanel у Парижі стала для неї новою точкою опори та можливістю шити для світових подіумів. Про шлях від бабусиних уроків рукоділля до одного з найвідоміших модних домів світу майстриня розповіла виданню SODA, а ми розповідаємо вам.
Любов до шиття Юлії прищепила бабуся, яка сама в’язала та вишивала. Спершу дівчинка шила одяг для ляльок, а згодом на домашній машинці створила перші речі для себе. Після школи вона вивчилася на технолога одягу в Бердянську та Донецькому технікумі легкої промисловості.
Навіть у декреті майстриня не залишала професію і брала замовлення. Згодом працювала на меблевій фабриці, шила жіночий одяг і весільні сукні, а після народження третьої дитини відкрила власне ательє. Роботи вистачало, але заробітку бракувало, тож Юлія переїхала до Києва.
«Я зрозуміла, що те, чого мене колись навчила бабуся — шити, вишивати, в’язати, плести макраме — врятувало мене від депресивних станів»

У столиці Юлія співпрацювала зі стилістами та потрапила в команду дизайнерки Олени Буреніної, де вперше побачила підготовку до Ukrainian Fashion Week. За п’ять років родина продала дім у Бердянську, купила житло під Києвом, а майстриня вже готувала до запуску власний бренд.
Усе обірвалося 24 лютого 2022 року. Через підготовку до відкриття бізнесу Юлія майже не читала новин, тож початок великої війни став для родини шоком. Сім’я виїхала на захід України, а згодом через Словаччину й Німеччину дісталася Ірландії. Там жінка майже два роки ремонтувала одяг у місцевому ательє, доки не дізналася, що колишні київські колеги вже працюють у паризьких домах моди.
«Коли я прийшла на роботу, мене запитали, чи вмію я шити на швейній машинці. Я подумала, що неправильно переклали. Тоді уточнили, чи працювала я на промисловій машинці. Для мене це було дивно, адже я не уявляла, що швачка може цього не вміти»



Переїхавши до Парижа, Юлія кілька місяців проходила місцеву бюрократію та підробляла ремонтом одягу. Потрапити у високу моду допомогли знайомі та спеціалізоване агентство. Французької майстриня не знала, але вказала в резюме англійську, і саме це допомогло їй пройти відбір.
За півтора року тимчасових контрактів вона встигла пошити речі для Dior, Saint Laurent і Chanel, а в серпні підписала з французьким домом річний контракт. Тепер її робота в Chanel — це створення образів для подіумів і червоних доріжок. Зокрема Юлія долучалася до дебютної колекції Маттьє Блазі та сукні акторки Люпіти Ніонго для Academy Museum Gala.
У французьких домах моди немає майстрів-універсалів, які шиють річ повністю, як в Україні. Кожен відповідає лише за свій вузький процес, а над одним виробом працює велика команда. Але Юлія швидко пристосувалася до нових правил. Втім, інші життєві запитання все одно нікуди не зникли.
«Робочий контракт автоматично не дає тобі права на посвідку на проживання. І кожні шість місяців ти розумієш, що твій тимчасовий захист можуть не продовжити, й на цьому все може закінчитися»


Коли шиття перетворилося на щоденну роботу за чужими ескізами, Юлії захотілося простору для власної творчості. Вона захопилася люневільською вишивкою. Це старовинна французька техніка роботи тонким гачком на натягнутій на п’яльці тканині. Майстриня одразу купила інструменти й записалася на навчання.
Попри успіх у Парижі, життя залишається в підвішеному стані: тимчасовий захист потрібно оновлювати кожні пів року. Та найболючішим для Юлії і сьогодні є неможливість повернутися в рідний окупований Бердянськ, де досі залишаються її батьки.
Читайте також: Як харків’янка Олександра Воскобойник створила перший у місті ольфакторний театр
