Дослідити безпілотники, запропонувати покращення для Bayraktar та розробити радіолокаційну систему для військових — усе це 18-річна Юлія Ткаченко встигла зробити ще в школі. У 2022 році дівчина отримала золоту медаль на міжнародному конкурсі INOVA, а в 2023 — посіла третє місце на іншому міжнародному конкурсі I-FEST. Юлія також брала участь у програмі Erasmus+ та конкурсі Еко-Техно Україна. Зараз вона вивчає економіку в Києво-Могилянській академії та є учасницею спільноти українського освітнього проєкту STEM is FEM.

Ми поспілкувались з Юлією та розпитали про її шлях дослідниці, наукові роботи для Малої академії наук та плани на майбутнє.

Розкажи, як ти почала цікавитися наукою? З чого почався цей шлях?

Я з дитинства обожнювала математику. Це був певний дитячий протест, бо ніхто особливо не розумів математику. І я вирішила стати тою, хто буде.

Коли ти починаєш вчити математику, важливо розуміти початок. Тоді ти йдеш далі. А коли з’являється щось, в чому ти не розбираєшся, це накопичується, накопичується — і в якийсь момент ти більше не можеш рухатись далі. Та у мене ніколи не було страху, щоб щось запитати у викладача, уточнити.

Пізніше в школі з’явилась хімія, фізика та інші природничі науки. Тож десь з сьомого класу почалась моя академічна кар’єра

У дев’ятому класі, під час участі в освітньому модулі “Металургія” від STEM is FEM, я подумала, що було б круто написати роботу для Малої академії наук. Я обирала між фізикою та математикою, але швидко зрозуміла, що математика — це складна тема, де все теоретично і абстрактно. А ось фізика — це дуже практична наука. Я прийшла до шкільної вчительки фізики і сказала: “Пані Людмило, хочу написати наукову роботу, дослідити щось з фізики. Давайте щось зробимо?”. І вона погодилась.

Спочатку я хотіла вивчати оптику. Але згодом моя викладачка запропонувала розбиратись в аеродинаміці та досліджувати БПЛА. Ця ідея сподобалась мені не менше. Колись моя подруга поділилась, що вона абсолютно не розуміє, як літають літаки, адже вони важать тонни — як вони можуть триматися у повітрі? Я думаю, так багато у кого. Тому мені було дуже цікаво досліджувати ці процеси: як повітря згущається під крилами літаків — і пару тонн металу просто злітають у повітря. Так почалась моя робота з безпілотниками.

Поділись, як ти доєдналась до спільноти STEM is FEM?

Моя вчителька з фізики розказала мені про конкурс есе, який проходив в межах проєкту STEM is FEM “Наука — це вона”. І я вирішила взяти участь, написавши текст про математикиню Олену Ванєєву. Мені навіть вдалось знайти її контакти та домовитись про інтерв’ю. На його основі я й написала есе. Мені не вдалось виграти в конкурсі, але з тих пір я почала стежити за проєктом.

Згодом я побачила набір на освітній модуль “Фінанси”: подалась, але мене не взяли. Звісно, я дуже засмутилась. Тоді я не розуміла, що відмова — це не страшно, це не тому, що ти погана чи недостатньо розумна. І ось за три дні до початку модулю мені телефонують і кажуть, що одна дівчина відмовилась від участі, і таким чином я піднялась у рейтингу. Тож якщо я все ще хочу доєднатися, для мене є місце.

Я була настільки щаслива, що стрибала по дому. Але в цієї історії є дуже цікаве продовження…

Виявилось, що дівчина, яка відмовилась — моя подруга, яка того літа поїхала за кордон і через скасований рейс не була впевнена, що вона встигне повернутися до України вчасно. Та, зрештою, вона встигла на модуль — і ми вдвох взяли участь у заході.

Потім я була на модулі “Металургія”, який проходив у Запоріжжі. До речі, це була перша виїзна програма, куди я мала їхати сама. Моя мама трохи хвилювалася, але довірилась команді проєкту і відпустила мене. Далі я брала участь у двох онлайн-модулях: “IT-learning” та “Косметологія”.

Саме в STEM is FEM я знайшла дівчат, які так само, як і я, цікавляться наукою, шукають можливості для розвитку та розказують одна одній про нові освітні активності.

Як саме ти досліджувала безпілотники?

Моя робота полягала в тому, щоб порівняти результати досліджень у вигляді графіків двох гвинтів. Вони мають принципово різну форму і, відповідно, їх динамічні та аеродинамічні характеристики відрізняються. Ми з моєю вчителькою з фізики намагалися це порівняти і дійти до висновку, що краще, а що — гірше. Власне з цією роботою я пройшла всі три рівні конкурсу Малої академії наук: районний, міський та всеукраїнський.

Згодом мені прийшов лист від МАН з питанням, чи хотіла б я брати участь в міжнародних конкурсах. Для цього потрібно було пройти ще один відбір, де ти підтверджуєш, що твоя робота підходить під певні критерії і ти знаєш англійську мову на достатньому рівні, аби спілкуватися на наукові теми. Я пройшла цей відбір — і потрапила в Міжнародний клас МАН. Так я поїхала на два міжнародні конкурси: INOVA 2022, який проходив у Хорватії, та I-FEST 2023, який відбувся в Тунісі.

Я почала цікавитися безпілотниками ще до 24 лютого 2022 року. А вже з початком повномасштабного вторгнення ця тема стала надактуальною

Тоді Мала академія наук оголосила про відбір на міжнародну науково-практичну конференцію “Україна очима молодих”. Це не було змагання — звісно, туди був певний відбір, аби організатори розуміли, що ви представляєте достойну наукову роботу.

І оскільки це був початок повномасштабної війни, я вирішила дослідити Bayraktar. Як результат, я з’ясувала що у таких безпілотників є недолік: їм складно працювати в погану погоду — в дощ, сніг, туман — адже за таких умов їм важко прицілитись. І я запропонувала рішення: додати на Bayraktar лазерний приціл, який, наскільки мені відомо, використовується на інших дронах американського типу.

Розкажи, як відбуваються такі дослідження?

Переважна більшість моїх досліджень є теоретичними. Тобто я знаходжу інформацію в інтернеті — в інших наукових роботах, підручниках, книжках, медіа, опублікованих даних від NASA, наприклад. У межах дослідження Bayraktar я використовувала офіційні характеристики БПЛА та відгуки військових.

А після мого першого міжнародного конкурсу я, ледь не о шостій ранку, отримую повідомлення від моєї викладачки з фізики, яка пише: “Нас з тобою терміново чекають в Національному авіаційному університеті”. Я оперативно зібралась, приїхала. З’ясувалось, що НАУ хотів запропонувати кільком школярам провести певні дослідження на базі університету в межах Малої академії наук.

Тоді я обрала те, що було найближче до душі — розробку специфічної радіолокаційної станції

Над цим я працювала в лабораторіях на базі НАУ разом з професором університету. Я розробила цю станцію, написала наукову роботу та пройшла з нею два рівні МАН. І буквально нещодавно дізналась, що моя робота увійшла до списку 12 найкращих київських робіт МАН за останні декілька років. Про подальшу долю цієї станції мені невідомо — наскільки знаю, рішення щодо її використання приймали військові.

Якою була твоя подальша діяльність у цій сфері?

До кінця 11 класу я активно відвідувала міжнародні конкурси разом з МАН. А після закінчення школи я вступила на економічний факультет у Києво-Могилянській академії. А оскільки економіка — це дуже далеко фізики, я поки не займаюсь дослідженнями, пов’язаними з нею.

Як випускниця МАН я періодично відвідую заходи, які організовує академія, вони часто запрошують випускників. Але свою діяльність у науковій сфері я поки що призупинила. Та, можливо, найближчим часом почну досліджувати щось в економіці.

Чому саме економіка?

В якийсь момент я зрозуміла, що хочу займатись бізнесом, розвиватись у сфері економіки, менеджменту. І зараз я вже працюю над власним стартапом, який частково пов’язаний з технологіями.

Зараз наша команда розробляє застосунок, який за допомогою штучного інтелекту буде коригувати виконання спортивних вправ

Відповідно, цей застосунок буде рекомендувати окремі вправи та цілі комплекси для конкретних потреб кожного споживача. Я у цьому проєкті займаюся економічною складовою. Адже я найбільш кваліфікована і компетентна в цьому. Розробляю бізнес-план, бізнес-модель. Крім цього, я також розробляла пілотний дизайн застосунку.

Розкажи, як реагували на твої дослідження батьки та друзі?

Батьки мене завжди підтримували в моїх захопленнях. Звісно, спочатку мамі було складно відпускати мене в поїздки. Але вони з батьком завжди дозволяли мені займатися тим, чим я хочу.

Якщо ми говоримо про давніх друзів, то я розповідала їм про досдідження поетапно. Тож коли я переходила з районного рівня конкурсу на міський, наприклад, це не було для них шоком.

Далекі друзі, з якими я не так часто спілкуюсь, побачивши допис в Instagram про золоту медаль на міжнародній конференції, звісно, були здивовані

Ну а нове, університетське оточення було вражене, коли я про це розказала. Загалом більшість людей мене завжди підтримувала. Я не стикалась з дискримінацією через свій вік чи свою стать.

Чи є у тебе професійна мрія? Якесь конкретне дослідження чи проєкт?

У мене є бізнесмрії. Я б хотіла побудувати великий бізнес, який буде ґрунтуватись на якомусь дослідженні чи якій інновації — можливо, моїй власній. І я б хотіла підтримувати молодих науковців та науковиць, як колись підтримували мене.

STEM is FEM —  освітній проєкт популяризації STEM-спеціальностей (Science, Technology, Engineering and Mathematics) серед дівчат. Проєкт об’єднує однодумців, створює спільноту, в якій дівчата підтримують одна одну, діляться ідеями та розвиваються разом. STEM is FEM був ініційований українським ІТ-підприємцем та співзасновником технологічної компанії Roosh Сергієм Токарєвим.