Спецпроєкт про українок, які воюють з рашистським окупантом на своєму фронті: гуманітарному, інформаційному, креативному – своїми вміннями та знаннями.
Юлія Стефанюк

Львів зараз нагадує великий вулик – один тільки залізничний трафік з початку війни збільшився у п’ять разів. Окрім вимушених переселенців, що прибувають на вокзал, є ще люди у притулках, люди в теробороні тощо. Всі вони хочуть їсти, і кейтеринг «Продуктова місія», якою керує Юлія Стефанюк, виконує свою місію – смачно годує людей. А тепла смачна їжа – це ж не просто їжа. Це ще й відчуття дому, безпеки, комфорту. Те, що впевнює, – все буде добре. Скоро.

Юліє, розкажіть трохи про себе: яка освіта, чим займалися до війни, звідки, де зараз?

Я зі Львова і у Львові. До війни була керуючою партнеркою “ФЕСТ-кейтерингу” проекту Холдингу емоцій ФЕСТ. Закінчила економічний факультет Львівського університету ім. І. Франка, спеціальність соціологія. Фактично за освітою не працювала, але знання з психології та соціології використовую у своїй управлінській роботі.

Після навчання якийсь час працювала у страховому бізнесі у Києві.

Але все ж таки вирішила повернутися у своє рідне місто, і от вже 11 років працюю у напрямку кейтерингу та організації подій

Команда «Продуктової місії» та World central kitchen та голова Львівської обласної державної адміністрації
Як зустріли перший день війни?

Вже за кілька днів до початку війни було відчуття такого нагнітання, особливо з понеділка, коли путін визнав територію ордло. Розуміла, що попереду щось недобре, всі почали морально до цього готуватися. У нас скасовувалися події. Хоч до кінця в це не вірила, і в п’ятницю ми мали провести гарну презентацію у Львові і планували її робити. 24-го вранці мене розбудив брат, що живе в Канаді, подзвонив і сказав: Україну обстрілюють, почалася війна. Звісно, був шок.

На другий день ми з сусідами організували прибирання у великому підвалі нашого будинку, щоб облаштувати його під сховище. До того ми були якось не дуже дружні, а тут всі разом взялися, принесли килими, крісла, запаслися водою, організували чергування – тож наш будинок був готовий.

На третій день я почала працювати. У нас велика компанія, продуктів багато, а ресторани зачинилися. Водночас прибувало багато людей до Львова і через Львів.

Ми почали організовувати для них харчування. Привозили його на вокзал, у різні притулки. І зараз уже понад місяць працюємо в цьому напрямку

Точки харчування, організовані «Продуктовою місією»
Так, Львів зустрічав багато переселенців, біженців. Це й сприяло народженню «Продуктової місії»?

Не зовсім так. Загалом це цікава історія, яка почалася ще під час ковіду, коли був перший локдаун. Тоді також ресторани змушені були закритися, і ми шукали варіанти, як працювати. Ми організували доставлення з наших ресторанів, чого не було раніше, а також продуктів, бо тоді також не всі мали тут налагоджену систему. Тоді ми й назвали це – «Продуктова місія».

Після локдауну бізнес відновився, але «Місія» стала нашим брендом, і зараз цей проєкт знайшов своє друге дихання. Ми підрахували: за цей час приготували майже 600 тисяч порцій.

Які були труднощі і як ви їх долали?

Спочатку було важко зібрати людей, тому що ковідний період був трохи інакший. Тут же частина людей просто виїхала зі Львова в сусідні міста або за кордон. Тож команда зібралась не зразу, але й обертів ми набирали поволі. Великі об’єми змогли реалізувати вже з партнером – World central kitchen. Це американський фонд, який підставив нам плече і допоміг фінансувати харчування – фактично ми сьогодні за день видаємо по 30 тисяч порцій.

Труднощі, однак, теж були на початках – продукти ми мали, але не всі. Коли все зупинилося, особливо коли пошкодили логістичні центри у Києві, з яких ми отримували продукти, налагодити нові зв’язки з постачальниками було проблематично. Але все компенсувала одна важлива річ – моральний дух.

Наша компанія з правильними цінностями – у нас є своя тероборона, медичний батальйон, який навчає надавати першу допомогу, багато волонтерських центрів. Усе це роблять люди з різних офісів, всі перемішалися – хто куди.

Зараз ми вже повністю в колії – працюємо, допомагаємо, наближуємо нашу перемогу

Святослав Вакарчук та команда «Продуктової місії»
Можливо, хтось до вас долучився, зокрема, з відомих людей, лідерів думок?

Багато людей допомагали нам продуктами. Відомі особистості долучилися теж. Зокрема, Святослав Вакарчук їздив разом з нами до притулків, підтримував моральний дух.

Також до нас приїжджав Шон Пенн – його фонд CORE буде допомагати в побутових питаннях, підтримувати облаштування притулків. Американські друзі, які нас підтримують, запросили режисера Кері Фукунага (це режисер останнього «Бонда»), були відомі журналісти з CNN.

Дуже цікава історія була, коли ми знімали репортаж для американських новин про те, як ми людей годуємо. Сюжет показали в США, і мої родичі його побачили, почали розпитувати, що я роблю, а потім організували допомогу від місцевих компаній і своїх друзів. Виходить таке коло добра: вони допомагають нам тут і водночас активізують збір коштів в організаціях у Штатах – для Львова.

Кого і чим ви насамперед годуєте?

У нас багато різних напрямків. Ми доволі широко покриваємо Львів і стараємось допомогти якнайбільшій кількості людей. Бо що таке тепла їжа? Це більше, ніж просто їжа. Це ще й психологічне відчуття дому, безпеки, комфорту.

Ми годуємо людей, які приїжджають на вокзал і голодні з дороги (а буває, люди в дорозі по 20 годин). Також возимо у притулки теплі обіди й вечері. Ще готуємо сендвічі для людей, які їдуть далі, щоб вони мали змогу взяти їх в автобус чи потяг.

Готуємо спільно з волонтерами бограч у великому казані на 300 л, потім вони його розносять

Бограч від кухарів «Продуктової місії»

Читайте також: Мама прикордонника Романа Грибова: «Була б поруч з сином, теж би послала російський корабель!»

Які подальші плани-виклики?

Я вірю, що наша перемога буде якщо не дуже скоро, то не в далекому майбутньому. Вірю, що наш бізнес відновиться. А до того часу ми будемо годувати людей. Зараз потік людей, які виїжджають з країни, зменшився, але я впевнена, що як тільки закінчаться бойові дії, він сформується у зворотному напрямку, і шлях знову пролягатиме через Львів.

На початку війни через залізничний вокзал у Львові за добу проходило до 20 тисяч людей, при тому, що нормальний трафік – 4 тисячі. За статистикою, більш як 5 мільйонів людей виїхало і, я певна, щонайменше 60% будуть повертатися. Тож роботи у нас ще багато.

Що ви зрозуміли про себе особисто, про близьких, про Україну за цей час?

Про себе я зрозуміла, що у мене є бажання допомагати іншим, і воно дуже велике. Це дає мені багато мотивації – я бачу результати своєї роботи. І в майбутньому теж буду орієнтуватися на більшу соціальну відповідальність, бо те, що ти можеш дати тим, хто потребує, дійсно надихає і зігріває душевно.

Щодо оточення – 50 на 50. Це той час, який гарно показує сутність кожного. І когось з оточення я для себе викреслила, а хтось навпаки додався. Щодо України – я неймовірно пишаюся!

Для мене відкриття, що нашу країну об’єднує такий патріотизм

Юлія Стефанюк

Читайте також: 15 днів під обстрілами Бучі: розповідь Наталії Ємеліної, яка пережила окупацію

Чого зараз хочете найбільше?

Найшвидшого закінчення війни. Точніше, повної перемоги. Бо війна може закінчитись і умовною перемогою, але я дуже хочу, щоб ми поставили жирну крапку у більш як 300-річній війні росії та України. Щоб цей ворог був знищений, і ми були певні, що нам нічого не загрожує.

Також мрію про те, щоб Україна консолідувала навколо себе світ і не втратила цей позитивний імідж на міжнародній арені – стала суб’єктом, з яким будуть рахуватися. Мрію, щоб українці зрозуміли свою цінність, свою роль у світі і почали швидше розвиватися.

А що зробите найперше після перемоги?

Дві речі. Спершу хочу зробити неймовірно великий фестиваль з друзями, партнерами, волонтерами, щоб відсвяткувати перемогу. А потім – поїхати у подорож. Дуже хочеться побачити світ. Отакі плани.

ПРОЄКТ “ЖІНКИ У ВІЙНІ”, ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: