Спецпроєкт про українок, які воюють з рашистським окупантом на своєму фронті: гуманітарному, інформаційному, креативному – своїми вміннями та знаннями.
Фото: Christopher Occhicone

Справжній гуманізм не має меж, і він стосується не тільки людей, а й тварин. Зооволонтерка з Ірпеня Анастасія Тиха разом з чоловіком давно дбає про собак з особливими потребами. Її світлина з десятком тварин на інвалідних візочках, яких вона рятує з охопленого війною Ірпеня, певно, облетіла увесь світ. «Українки» теж не могли оминути увагою Анастасію і її хвостатих вихованців.

Розкажіть трохи про себе: яка освіта, чим займалися до війни, звідки, де зараз?

Освіта – незакінчена ветеринарна, до війни займалася перетримкою тварин, зараз займаюся тим же. З Ірпеня тимчасово переїхала до Києва.

Як почали допомагати тваринам? Чому?

Ми з чоловіком займаємося тваринами вже чотири роки. Я їх дуже люблю, вони мені, як діти.

З дитинства я з собаками, у батьків був розплідник, тому й собі я шукала роботу чи хобі, безпосередньо пов’язане з тваринами

Читайте також: Жінки у війні: чотири українки, які пішли в тероборону

Ви дбаєте і про собак з інвалідністю. За це не всі беруться, що спонукає вас? Ще читала, що ви робите для них інвалідні візочки, так?

У нас дійсно спеціалізована вузько спрямована перетримка, ми не беремо звичайних собак, тільки з фізичними та психічними особливостями, це для мене цікаво. До того я довго працювала зі звичайними собаками. Візочки для них ми не робимо, це пішла легка дезінформація. Їх роблять куратори на замовлення, в компанії «Фракіштак». Кожен візок – індивідуальний.

Як зустріли перший день війни?

Мені зателефонувала знайома о п’ятій ранку, вона живе під Борисполем. Ми підготувалися: купили ліків та продуктів, а також корми для собак.

Війна застала вас в Ірпені, який перетворився на зону бойових дій. Як вдавалося доглядати за тваринами в таких умовах? Як вони почувалися? Планували виїхати одразу чи вирішили залишатися?

У перший тиждень у нас не було особливих труднощів, окрім гучних вибухів. Перші п’ять днів мало чим відрізнялися від нашого звичайного життя, адже ми з чоловіком домосиди.

Звісно, собаки боялися гучних вибухів, але ми їх заспокоювали, і потім вони й під час тривог ходили гуляти, поки бойові дії були далеко. Ми планували залишатися до останнього, але у нас відключили всі комунікації (світло, воду, газ).

Було дуже холодно, собаки пили воду з акваріума, а ми готували на багатті

Читайте також: Жінки у війні: Ярослава Яцуба – ілюстраторка, яка зображає спротив українців

Де ви зараз і як ваші хвостаті друзі?

Ми у Києві, наші тварини з нами, деякі з них поїхали за кордон, деякі вже мають сім’ї.

Ваше фото з собаками на візочках стало відомим, напевно, на увесь світ. Що відчуваєте?

Ну, особливо героїзму я досі тут не бачу. Фото гарне, мені було приємно…

Як зважилися на евакуацію? Можна собі уявити, які труднощі спіткали. Як ви з цим впоралися?

Ми вирішили їхати буквально за 15 хвилин, тому що знайшли місце, де б змогли переночувати з собаками. Інакше ми боялися, що нам просто нікуди йти… Труднощі були тільки в тому, що тварини тягли в різні боки, поки ми йшли. Загалом було тихо.

Ми вивезли з Ірпеня 20 собак, 5 котів, черепаху, хамелеона, хом’ячка…

Читайте також: Жінки у війні: Катерина Чікіна – співавторка телеграм-каналу казок для дітей у бомбосховищах

Що ви зрозуміли про себе особисто, про близьких, про Україну за час війни?

Україна виявилася дуже сильною країною і дуже згуртованою. За ці дні я побачила багато доброти та допомоги від чужих людей.

Чого зараз хочете найбільше і що зробите найперше після перемоги?

Хочу назад у свій будиночок, в Ірпінь. Хочу, щоб знайшлися загублені під час евакуації тварини – втекло 4 собаки, 2 вже знайшли, решту шукаємо.

А після перемоги… У нас будувався будинок під Броварами, ми мали навесні переїхати. Сподіваюся, він залишиться стояти, і ми туди все-таки в’їдемо.

Додамо від себе: ми віримо в це і бажаємо повернутися у свої домівки всім, хто змушений був їх залишити через війну. Неймовірні історії українок, які наближають нашу перемогу своїми справами, читайте на сторінці спецпроєкту “Жінки у війні”.