Марина Рибалко: «Я перестала доводити своє право бути рівною»

Марина Рибалко виросла у невеликому українському селі, а після початку повномасштабної війни переїхала до Великої Британії. Сьогодні вона створює платіжні продукти для банків і міжнародних компаній та керує інженерними командами.

Марина Рибалко — Senior Technical Product Manager, учасниця списку Top 100 IT Leaders UK та переможниця Women in Tech Excellence Awards 2025 у номінації Team Leader of the Year — Financial Services. Виступає на міжнародних технологічних конференціях, а з 2021 року допомогла понад 200 людям на різних етапах кар’єри.

В інтерв’ю «Українкам» Марина розповіла про пошук роботи у Лондоні, неписані правила британського бізнесу, жінок у технологіях та вміння відкрито говорити про власні досягнення.

Між маленьким селом біля Харкова і британським фінтехом — величезна відстань. Із чого почався цей шлях?

У дитинстві я була тихою інтровертною дівчинкою, багато читала і вчилася. Я не мріяла працювати з найбільшими банками світу чи жити у Великій Британії — це було надто далеко від моєї тодішньої реальності.

Мені подобалися математика й логіка. А на дні відкритих дверей у Харківському університеті радіоелектроніки я вперше побачила, що технологіями можна не лише користуватися — їх можна створювати. Тоді й зрозуміла, що хочу бути по той бік.

Коли вступила на Computer Science, програмувати не вміла, хоча багато одногрупників уже мали такий досвід. Після першого курсу я стала однією з найкращих студенток, а на другому отримала першу роботу.

Зараз бачу, що мій шлях завжди тримався на трьох речах: цікавості, наполегливій праці та готовності йти у невідоме. Саме так було і з переїздом до Лондона, куди я приїхала без роботи, знайомих і чіткого плану.

Що виявилося найважчим після переїзду до Великої Британії?

Не сам переїзд, а невизначеність. Я добре пам’ятаю перший день у Лондоні й момент, коли усвідомила, наскільки далеко опинилася від дому. У перші тижні найбільше хотілося повернутися до свого звичного життя.

Поступово я почала все вибудовувати заново: ходила на технологічні події, знайомилася з людьми, шукала роботу, створювала нову рутину. Дуже допомогла британська родина, яка прийняла мене у своєму домі й фактично стала другою сім’єю.

На той час я вже керувала командою в українській продуктовій компанії. Вперше довелося підтримувати інших, коли самої майже не було ресурсу. Це навчило мене, що лідерство — не про необхідність завжди бути сильною та знати всі відповіді. Іноді достатньо чесно визнати, що вам усім важко, залишатися поруч і продовжувати рухатися разом.

Як українській фахівчині потрапити у британський фінтех?

Підготовка починається задовго до співбесіди. Насамперед варто інвестувати час у LinkedIn і резюме. Вони мають швидко показувати рекрутеру вашу експертизу, сильні сторони та досвід, який відповідає конкретній вакансії.

Сам процес найму залежить від компанії. У стартапі це може бути досить неформальна розмова, у великому бізнесі — кілька структурованих етапів. Тому я раджу заздалегідь запитати рекрутера про формат, критерії оцінювання та людей, з якими доведеться спілкуватися.

Важливо показати не лише професійні й комунікаційні навички, а й реальний інтерес до компанії: розібратися у її продукті, ринку, стратегії та конкурентах. У фінтеху великою перевагою буде знання самої індустрії. Продуктовому менеджеру недостатньо опанувати робочі методики — потрібно розуміти, як функціонують платежі та фінансова інфраструктура.

Що найбільше здивувало у британській робочій культурі?

Насамперед її різноманітність. У лондонському офісі можуть працювати люди з десятків країн, із різними стилями спілкування та підходами до роботи. Тому адаптуєшся не лише до британської культури, а умовно до двадцяти культур одночасно.

Ще довелося вчитися розуміти британську ввічливість. На початку після деяких зустрічей я думала: «Чудово, здається, всі погодилися». А потім з’ясовувалося, що фраза That’s an interesting idea зовсім не обов’язково означає, що ідея комусь сподобалася. Так у мене з’явилася нова професійна навичка — перекладати з британської англійської на просто англійську.

Які українські риси допомагають вам у роботі?

Передусім сильна робоча етика. Я виросла з простим переконанням: якщо береш на себе відповідальність, маєш довести справу до результату й зробити її настільки добре, наскільки можеш.

Друга риса — стійкість. У Великій Британії я бачу, як українці продовжують створювати бізнеси, запускати продукти, організовувати культурні події та підтримувати одне одного. Для мене важливо передавати цю підтримку далі. Коли українці звертаються з питаннями про пошук роботи, резюме чи співбесіди, я намагаюся допомогти — переглянути CV, поділитися досвідом або дати пораду.

Який міф про штучний інтелект у фінтеху вам хотілося б розвінчати?

Що сама присутність штучного інтелекту автоматично робить продукт інноваційним. ШІ — це технологія, а не цінність сама по собі. Головне питання залишається незмінним: яку проблему користувача ми розв’язуємо?

У фінтеху це особливо важливо, тому що йдеться про гроші, а ціна помилки може бути високою. Тому починати варто не з питання «Куди додати ШІ?», а з іншого: «Де він справді зробить продукт кращим?».

Я підтримую використання ШІ, але спочатку мають бути проблема й очікувана користь, а вже потім — технологія. Лише тоді вона створює реальну цінність, а не стає функцією заради модного формулювання у презентації.

У роботі з фінансовими продуктами можна покладатися на інтуїцію?

У продуктовому менеджменті є поняття product sense — поєднання інтуїції, досвіду, знання користувачів, ринку та даних. Те, що ми називаємо інтуїцією, часто є здатністю мозку швидко впізнавати знайомі сценарії.

Я, звісно, теж помилялася: наймала не ту людину, інвестувала час у функцію, яка виявлялася не такою потрібною користувачам, або недостатньо швидко зупиняла проєкт без очікуваного результату. Через такі рішення також формується професійний досвід.

Але не всі помилки мають однакову ціну. Невдала гіпотеза, на яку команда витратила кілька тижнів, — це один рівень ризику. Порушення регуляторних вимог чи зобов’язань перед клієнтом — зовсім інший. Тому я за право помилятися, але не за необдуманий ризик.

Чи стикалися ви із сексизмом у технологіях і фінансах?

На керівних позиціях у цих сферах досі переважають чоловіки. Я неодноразово була єдиною жінкою на зустрічі, а іноді ще й удвічі молодшою за більшість присутніх. Це може створювати початковий скепсис.

Колись ментор сказав мені: чоловікові з двадцятьма роками досвіду іноді достатньо просто зайти до кімнати, щоб отримати кредит довіри, а тобі може знадобитися час, щоб довести свою експертизу.

Я не пам’ятаю конкретного моменту, коли мене «визнали рівною». Натомість пам’ятаю, коли сама перестала заходити до кімнати з думкою, що мушу щось додатково доводити. Для мене професійна рівність починається саме тоді, коли ти більше не ставиш під сумнів своє право бути серед інших.

Яке управлінське рішення було для вас найскладнішим?

Складність не завжди полягає у тому, щоб сказати «ні». Іноді важче взяти відповідальність і сказати обґрунтоване «так», коли всі навколо бачать лише ризики.

В одному з проєктів ми хотіли реалізувати новий підхід, але мали регуляторні обмеження та технічні складнощі. Найпростіше було повернутися до стандартного, безпечного рішення. Натомість ми поставили інше питання: що потрібно змінити, аби новий підхід став можливим і водночас відповідав усім вимогам?

Лідерство для мене — це не ігнорування обмежень. Це здатність не дозволити їм одразу визначити межу можливого, а також допомогти команді перейти від запитання «Чому це неможливо?» до «Що потрібно зробити, щоб це стало можливим?».

Що вам не подобається у розмовах про жінок у технологіях?

Ми досі окремо обговорюємо право жінок бути у технологіях, тоді як присутність чоловіків у цій сфері сприймається як щось природне. У цьому є парадокс: такі ініціативи нам ще потрібні, але сам факт їхньої необхідності показує, що рівності поки немає.

Водночас рівність не означає, що всі люди мають однакові потреби. Вагітність, народження дитини, відновлення після пологів чи менопауза можуть впливати на різні періоди кар’єри жінки. Завдання роботодавця — зробити так, щоб ці природні етапи не перетворювалися на професійне покарання.

Питання не лише у кількості жінок у технологіях. Важливо, чи може талановита фахівчиня розвиватися, ставати лідеркою, мати сім’ю, повертатися після декретної відпустки й не платити за свій життєвий вибір кар’єрою.

Яку пораду ви дали б українкам, які хочуть будувати міжнародну кар’єру?

У нашій культурі поширене переконання: «Не хвали себе — нехай тебе похвалять інші». Через це ми часто не вважаємо власні результати чимось особливим і думаємо, що просто добре виконуємо роботу.

У Британії я зрозуміла: важливо не лише те, що ти зробила, а й те, хто про це знає. Це не заклик перебільшувати свої заслуги. Це вміння чітко пояснювати власну цінність.

Я сама інтровертна людина і раніше майже не говорила про досягнення: отримувала результат і переходила до наступного завдання. Але позиціонування — така сама професійна навичка, якої можна навчитися.

Тому раджу фіксувати результати, говорити про них із керівником, розвивати професійний профіль і вчитися презентувати свою експертизу. Не варто чекати, що хороша робота завжди говоритиме сама за себе. Іноді їй потрібно допомогти бути почутою.

Яка історія з вашої менторської практики запам’яталася найбільше?

Часто найбільше в людину не вірить вона сама. Я регулярно чую від жінок: «У мене недостатньо досвіду», «Я не підходжу для цієї ролі», «Можливо, краще спробувати щось простіше».

Особливо пишаюся історією дівчини, яка працювала у ручному тестуванні й хотіла перейти до автоматизованого. З цього почалося наше менторство. Але ця мета виявилася лише проміжною: сьогодні вона працює Software Engineer, самостійно створює нові функції та запускає код у роботу.

Ментор не створює талант і не будує кар’єру замість людини. Він може допомогти побачити більше можливостей і повірити, що наступний крок справді під силу.

Що допомагає вам хоча б на мить повернутися додому?

Сирники, які в дитинстві готувала мама. У Британії непросто знайти хороший кисломолочний сир, тому я спеціально ходжу по нього до українських магазинів і купую одразу кілька пачок.

Сирники й розмова з мамою — найшвидший спосіб хоча б ненадовго повернутися додому. А ще я сумую за дуже локальними харківськими речами, наприклад піцою з ананасами з «Буфету». Думаю, харків’яни зараз усміхнуться, бо точно знають, про що йдеться.

Читайте також: Українка взяла участь у подкасті Silicon Curtain Джонатана Фінка