Варвара Рєпніна: закохана княжна або за що Шевченко присвятив їй «Тризну»

Тарас Шевченко як кожен нормальний чоловік кохав і закохував у себе. Йому приписують романи щонайменше з дев’ятьма жінками: і кріпачкою, і натурницею, і заміжньою поміщицею, і попівною, й акторкою – ми писали про це тут. Але була серед них єдина жінка, з якою у Шевченка не було фізичного зв’язку, але яка кохала його довше всіх його «коханок» і підтримувала навіть у засланні. Без взаємності. Попри різницю у віці і в соціальному становищі. Її звали Варвара Рєпніна. Велична княжна. Старша за Шевченка на шість років. Жінка, якій поет присвятив «Тризну». Ганна Черкаська (UA.Modna) написала про неї невеличку історію.

Дівчина з видатної сім’ї

Народилась Варвара Рєпніна 31 липня 1808 року в Москві. Дитинство князівни пройшло в Західній Європі, де батько Микола Рєпнін служив посланником. У 1814 році він став віце-королем Саксонії. Варвара добре пам’ятала Дрезден, міст через Ельбу, замок для розваг Саксонського короля в Пильниці, де тоді мешкало сімейство. Потім сім’я Рєпніних жила в Празі, далі – Відень.

Коли Варі виповнилося 7 років, сім’я повернулася до Петербурга у палац Рєпніних на Мойці. У 1816 році родина переїхала до Полтави – Микола Рєпнін отримав посаду генерал-губернатора. Варя займалася з приватними вчителями історією, географією, арифметикою, німецькою, музикою, малюванням, танцями, потім навчалася в інституті шляхетних панн.

У Полтаві Рєпніни частенько відвідували театр, директором якого був Іван Котляревський. Були вони на позацензурних прем’єрах «Наталки Полтавки», «Москаля-чарівника» – Микола Рєпнін особисто дозволив ці вистави.

Багачка і «бідняк»

Своє перше кохання Варвара Рєпніна зустріла в 21 рік: закохалася в батькового ад’ютанта Лева Баратинського, брата відомого поета. Матері-аристократці не сподобалася відносна бідність юнака, його походження. Вона оголосила, що Лев дуже молодий (старший за Варю на 2 роки) і не дала благословення. Ображений Баратинський вийшов у відставку, зник. Так батьки прирікли дочку на самотність.

Пізніше Варя дізналася, що Баратинський оселився в своєму маєтку, де помер холостяком. Варвара не змогла забути Баратинського: його портрет завжди висів у її спальні. Сповнена почуттів, вона навіть почала писати любовну прозу.

Перша зустріч з Шевченком

Згодом князь Рєпнін звільнився зі служби та поїхав із родиною за кордон: жили у Дрездені, Римі, Флоренції. У Баден-Бадені Варвара познайомилася з Миколою Гоголем, листувалася з ним, згодом написала спогади. У 1842  році Рєпніни повернулися в свій родовий маєток у Яготині, а через рік в їхньому домі з’явився Тарас Шевченко…

Він якраз приїхав із Петербурґа в Україну. Побував у Григорія Тарновського в Качанівці, у Києві познайомився з Пантелеймоном Кулішем. Разом з Євгеном Гребінкою потоваришував із Олексієм Капністом, дворянином і підполковником. Той і порекомендував Шевченка князю Рєпніну, який шукав художника, щоб зробити копії з деяких картин. Щоб оцінити їх, Шевченка запросили до Рєпніних.

Два світи

В той час Варварі Рєпніній було 35 – «стара діва» за тодішніми мірками. Шевченкові – 29. Він навіть не звернув уваги на князівну.

А от вона, як фрейліна імператриці, була в курсі багатьох пліток і дещо чула, зокрема, і про Шевченка. Князівна чула, що колись Софія Енгельгардт – господиня Шевченка-кріпака бажала влаштувати Тараса в університет на навчання до професора малювання. І ніби по секрету розповіла, як влітку 1813-го у маєтку Енгельгарда гостював Великий Князь Костянтин, якого обслуговувала Катерина Бойко. Натякаючи, що Тарас – позашлюбний син намісника Польщі. Подейкували, що начебто завядки цьому натяку кріпак отримав безкоштовно білет на навчання.

І от тепер, через багато років, цей кріпак вдруге приїхав в яготинський дім Рєпніних, щоб виконати копії з портрета Миколи Рєпніна. Поета приязно прийняли в князівській родині, відвели будинок-флігель, де він міг працювати. Під час цього приїзду Варварі Миколаївні її брат Василь представив Шевченка.

Друге велике кохання князівни

Від жовтня до грудня 1843-го Шевченко працював над портретом князя Миколи. «Мое влечение к нему обнаруживалось все более и более; он мне отвечал теплым чувством, но страстным никогда…», – писала князівна в листах Шарлю Ейнару. Вона зізнавалася: «Он одарен был больше, чем талантом, ему дан был гений… Я очень привязана к нему, и не отрицаю, что если бы я видела с его стороны любовь, может быть, ответила ему страстью».

До неї доходили чутки й про стосунки Шевченка із дружиною поміщика Закревського Ганною. Поет справді часто їздив до Закревських у гості, а Варвара ревнувала. Навіть написала автобіографічний твір «Девочка», де за головним героєм Березовським сховала образ Шевченка.

Шевченко, прочитавши рукопис, зрозумів почуття авторки та написав у відповіді: «Каміння б застогнало і кров’ю зійшло, коли б почуло голосіння тієї «дівчинки».

У ролі Музи

Шевченко присвятив княжні Рєпніній поему «Тризна», яку почав зверненням:

Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар Господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил,
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.

Князівна схвилювалася: «…Я прочитала; чиста і солодка радість сповнила моє серце. І якби мені спало на думку виявити свої почуття, я кинулась би йому на шию. Та я сказала собі: треба подумати, щоб виграти час, я вдруге перечитала вірші, потім підхопилась з місця; він (Шевченко) в цей час ходив по кімнаті, – я сказала йому: «Дайте мені свій лоб», – і поцілувала його чистим поцілунком… Наступного дня я розповіла мамі про все, крім поцілунку».

Чи не тоді Рєпніна вирішила, що вона – старша, більше знає світ, тому стане Музою, яка залізною рукою направить митця лише в правильне русло?

Почуття без взаємності

Шевченко розумів, які почуття до нього має князівна, але взаємності в його серці не було. І коли він втретє приїхав у Яготин наприкінці 1844-го, його товариш Олексій Капніст взяв на себе нелегку місію поговорити з Варварою. Він просив князівну не втрачати голову.

Через кілька днів після цієї розмови Шевченко назавжди покинув Яготин. Це трапилося незабаром після Різдва 1844 року. Засмучена Варвара Рєпніна так описала мить розлуки в листі до Шарля Ейнара: «Два дня он был молчалив и холоден, хотя я проводила с ним почти весь день, потому, что он работал… над портретами детей моего брата, а я занимала их, чтобы они сидели смирно; но последние три дня его пребывания он был сердечен, братски нежен и добр. Наконец наступил день и час его отъезда. Я со слезами бросилась к нему на шею, перекрестила ему лоб».

Листи дружби

Завдяки клопотанням Рєпніних Шевченко був призначений на посаду викладача малювання у Київському університеті. Але скористатися з цього призначення поетові не вдалося. Варвара і Тарас продовжували дружнє листування. У липні 1844 року вона надіслала Шевченкові гроші за продаж 50 примірників поеми «Тризна». Сприяла виданню «Живописної України» й отримала три гравюри, поширювала їх.

У 1845 році Варвара повідомила Шевченкові про смерть свого батька, написала про одержані гроші з продажі офортів «Живописної України», а також про пересилку йому двох номерів «Отечественних записок» і фарби для малювання.

Читайте також:

• У ліжку з Кобзарем: кого відбив, любив і просував
• Габрієль Гарсія Маркес і Мерседес Барча: сто років кохання
• Таємниці Кобилянської: про що не розповідають на уроках

Остання зустріч

Навіть під час заслання Шевченка Рєпніна надіслала йому 16 листів, книжки та журнали. Аж поки у 1850 році родич Варвари Олексій Орлов, шеф жандармів і головний начальник війська в Оренбурзі, заборонив Рєпніній листуватися з Шевченком, погрожуючи відправити її в монастир.

Після звільнення у 1858 році Тарас Шевченко заїхав у Москву по дорозі в Петербург для того, щоби побачити князівну. Та краще б вони не зустрічалися, бо втратили молодість, ні про що було говорити. «Увечері потайки навідав давно не баченого друга мого, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну, – занотував у «Журналі» Шевченко. – Она счастливо переменилась, потолстела и как будто помолодела. И ударилася в ханжество, чего я прежде не замечал. Не встретила ли она в Москве хорошего исповедника?».

Княжна Варвара Рєпніна померла 9 грудня 1891 року. Пережила Шевченка на тридцять років.