Жінки вперше переважають у всіх професійних категоріях українських медіа

У 2025 році Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення спільно з ГО «Жінки в медіа» продовжила системну роботу з моніторингу стану гендерної рівності у сфері медіа. Ця робота стала можливою завдяки фінансовій підтримці проєкту Ради Європи «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні — ІІ фаза (SFEM-UA)»

Щорічне дослідження «Гендерний профіль українських медіа», проведене вже втретє поспіль, є частиною комплексних дій регулятора, спрямованих на впровадження принципів рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у діяльність українських редакцій.

Дослідження відбувається в умовах триваючої агресії рф проти України, яка вже понад одинадцять років впливає на роботу українських медіа, а понад три — у фазі повномасштабного вторгнення. Війна суттєво змінила кадрову структуру, фінансову спроможність, безпеку працівників і працівниць.

Отримані дані дають змогу оцінити динаміку змін у кадровій структурі, управлінських практиках, підходах до соціальної відповідальності редакцій та готовності медіа впроваджувати внутрішні політики рівності.

КЛЮЧОВІ ВИСНОВКИ

• Жінки вперше переважають у всіх професійних категоріях медіа. У 2025 році жінки складають 57% працівниць редакцій, чоловіки – 43%. Це перший рік оцінювання, коли жінки переважають у всіх групах професійних ролей.

• «Скляна стеля» залишається: жінки переважають серед виконавиць, але не у керівництві. Хоча частка жінок серед керівництва зростає, структурна тенденція зберігається: чим нижчий рівень управлінської відповідальності, тим більша частка жінок. Найбільше жінок серед журналісток, ведучих, фрілансерок і фахівчинь з маркетингу та PR (від 77% до 58%).

• Чоловіки залишаються більш представленими у технічних професіях. Найвищий відсоток чоловіків зафіксовано у технічних ролях (49%), тоді як серед ведучих їх лише 25%.

• Віковий розподіл стабільний: старші групи більш «чоловічі». Як і раніше, частка чоловіків збільшується з віком, тоді як у молодших групах переважають жінки. Найчисельнішими залишаються вікові категорії 36 – 60 років.

• Жінки частіше поєднують кілька функцій у редакціях. Це свідчить про їхню гнучкість і високий рівень відповідальності, але також може означати додаткове навантаження в умовах кадрового дефіциту.

• Жінки активніше вкладаються у професійний розвиток. 61% усіх, хто проходили навчання або підвищення кваліфікації, становлять жінки. Це демонструє їхню амбіційність і прагнення зростати у професії, водночас підкреслює потребу у системних програмах менторства та розвитку лідерства.

• Соціальні політики частіше застосовуються до жінок. Гнучкий графік, відпустки з догляду за дитиною та інші форми підтримки зазвичай використовуються саме для жінок, що свідчить як про гендерну чутливість редакцій, так і про закріплення традиційних ролей догляду.

• Інклюзивність для людей з інвалідністю залишається низькою. Жінки з інвалідністю становлять 4% від усіх жінок у медіа, чоловіки – 6% від усіх чоловіків. Попри відносну гендерну збалансованість, ці показники відображають низьку загальну залученість людей з інвалідністю. Лише окремі редакції забезпечують адаптаційні умови чи гнучкий формат роботи, що свідчить про недостатню безбар’єрність і відсутність системної політики інклюзії.

• Найчастіше люди з інвалідністю у редакціях не потребують додаткових умов роботи. Серед тих умов, які надають редакції за запитом своїх колег, що мають інвалідність – гнучкий робочий графік або ж інші умови роботи, наприклад, дистанційна робота, відповідно забезпечення додатковою технікою для виконання обовʼязків та створення комфортних умов роботи з урахуванням особливостей здоровʼя.

• Внутрішні політики рівності є, але реалізуються вибірково. 74% медіа декларують принцип рівних можливостей, 42% – протидію дискримінації, 41% – прозору оплату праці. Проте політики протидії харасменту (17%) та підтримки жіночого лідерства (12%) залишаються найменш розвиненими.

• Підтримка ветеранів і внутрішньо переміщених осіб – епізодична. Як і минулого року, більшість редакцій не практикують особливого підходу до чутливих груп в умовах війни: ветеранів, сімей поранених чи загиблих військовослужбовців, які раніше працювали у редакції, людей, що вимушено переїхали через війну.

• Механізми реалізації політик у більшості медіа відсутні. 53,5% редакцій не мають визначеної відповідальної особи чи підрозділу з питань рівності, ще 9% не знають, чи така функція існує. Лише 37,6% мають чітку систему реагування, що свідчить про розрив між формальними деклараціями та практичним застосуванням політик.

• Онлайн-насильство залишається «невидимою» проблемою. 90% редакцій заявили, що їм не відомо про випадки гендерно-зумовленого онлайн-насильства щодо працівниць. Це свідчить радше про відсутність процедур фіксації та моніторингу, ніж про відсутність інцидентів. За даними дослідження ГО «Жінки в медіа» та ЮНЕСКО (2024), 81% українських журналісток стикалися з онлайн-атаками.

• Лише 25% медіа мають практики реагування на онлайн-насильство, переважно неформальні. У більшості випадків це усні домовленості або ситуативна підтримка, без чітких протоколів. Ще 53% не змогли відповісти, що свідчить про низьку обізнаність і відсутність структурованих процедур.

• Редакції усвідомлюють потребу в підтримці та навчанні. 75 – 80% респондентів відзначили важливість психологічної допомоги, 70% — юридичної, а 60–65% – навчання з реагування на онлайн-атаки. Близько половини наголошують на потребі у внутрішніх політиках і процедурах захисту журналісток у цифровому середовищі.

• Гендерно-зумовлене насильство, фасилітоване технологіями (TFGBV), стало новим викликом для свободи слова та безпеки журналісток. Міжнародні та європейські стандарти – Стамбульська конвенція, Акт про цифрові послуги (DSA), Загальний регламент ЄС про захист персональних даних (GDPR), Акт про штучний інтелект – уже визначають підходи до його попередження й покарання. В Україні існують лише базові норми, бракує спеціальних складів злочинів, ефективних механізмів видалення контенту, освіти на рівні редакцій та правоохоронних органів, а також підтримки постраждалих жінок у медіа.

Водночас організатори дослідження наголошують, що перевага жінок у сфері, яка вимагає високої емоційної залученості, значного навантаження та часто невисокої оплати, не є ознакою рівності. Залишається очевидним розрив між кількісною присутністю жінок і їхнім доступом до керівних посад і ресурсів впливу.