Чи потрібен українкам «бостонський шлюб»? Цей вид співжиття гетеросексуальних жінок з’явився ще наприкінці XIX століття у США – жінки об’єднувалися як компаньйонки, без романтичного зв’язку, просто щоб розділяти побут, витрати, догляд за дітьми, підстраховувати одна одну і загалом підтримувати. У наш час жіноче компаньйонство для спільного життя або для відпочинку стає трендом. Медіа “Українки” нещодавно розповідало про нові форми партнерства з подругами, які ширяться у Європі та США: сусідки для старості, партнерки для співмешкання та навіть острів для жінок (читайте про це тут).  

Для українок “бостонський шлюб” теж стає актуальним з огляду на реалії війни. Чимало жінок вимушено залишаються самі, і така кооперація з подругами, сестрами, знайомими та навіть ще незнайомими жінками могла б значно полегшити життя – і фізично, і матеріально, і морально. Про можливість втілення такої ідеї в Україні сучасниці вже замислюються всерйоз: психотерапевтка, дружина військового Ілона Морган з подругою ініціювала опитування у соцмережі та створення застосунку для жінок, який допомагав би їм об‘єднуватися для співжиття. Ми в редакції «Українки» із задоволенням підтримали ідею Ілони й ділимося її висновками та результатами. Отож, їй слово…

ІЛОНА МОРГАН

Психотерапевтка, дружина військового. Живе поруч з чоловіком в прифронтовому місті, вивчає психологічні процеси людей у цій зоні, особливо жінок. Пише книжку на основі цих спостережень.

БОСТОНСЬКИЙ ШЛЮБ В УКРАЇНІ

«Ми з моєю близькою подругою Adenarzuata Murz багато часу витратили на обговорення цього питання, – ділиться Ілона Морган. – Я вирішила прямо поставити його більш широкому колу, написала допис у Facebook і упродовж одного дня отримала відповідь, яка реально змінила моє життя. Пропоную без змін текст допису:

«Без зайвих прологів і дисклеймерів пропоную вам почитати про концепцію щодо “Бостонського шлюбу в Україні” і за можливості дати зворотній відгук. Буду дуже вдячна!

Отже, як по-вашому, чи потрібне в українській природі таке явище, як застосунок для “бостонського шлюбу по-українськи”? І чи потрібен сам “Бостонський шлюб?” Пояснюю по пунктах, не лякайтесь 🙂

1. “Бостонський шлюб” – історична форма співіснування гетеросексуальних жінок, які розділяють побут, догляд за дітьми (зараз ще й за тваринами), психологічну підтримку. За домовленістю – дозвілля і відпочинок. Романтична і сексуальна складові сюди не входять. Входять – безпекова, ресурсна і економічна. Отже, це не шлюб чи цивільне партнерство. Але і не дружба. Це – “бостонський шлюб”.

2. “Бостонський шлюб” в Україні не є спробою поставити під сумнів шлюб класичний. Навпаки, моя перша думка про доцільність такого формату – саме для дружин військових, які дійсно потребують іншої людини поруч (побут, діти, спільне користування житлом і автівкою), поки чоловік боронить країну. Якщо дивитись через цю призму, яка для мене, як дружини військового, дуже важлива, то БШУ (Бостонський шлюб в Україні) – допомагає зберігати родини до моменту повернення чоловіків до цивільного і родинного життя.

3. Інші категорії ЦА: жінки-ВПО (дуже-дуже важливо!), самотні жінки, розлучені, вдови – всі ті, хто не готовий до наступних стосунків і шлюбів, але потребує людину поруч і допомогу в побуті. А також всі інші жінки, які матимуть бажання.

4. Ще одна категорія – літні жінки. Дві, три та хоч і більше пані старшого віку, які можуть розділяти одне житло і спільні інтереси, спільно сплачувати комуналку. Звучить, може, й дивно, але тим, хто дивується, раджу відвідати хоча б кілька геріатричних пансіонатів в Україні.

6. БШ – явище ТИМЧАСОВЕ. Це не реєстрація через РАГС і не обітниця бути разом назавжди, отже не має засуджуватись церквою (сподіваюсь). Це тимчасова форма взаємної підтримки, яка припиняється тоді, коли чоловік повертається з фронту, коли одна з жінок знаходить собі чоловіка для взаємного проживання, коли спільне проживання між жінками з якоїсь причини не склалося, коли бостонський шлюб себе вичерпав (діти виросли, хтось поїхав мандрувати, хтось пішов до ашраму).

7. Як воно виглядає на практиці? Давайте візьмемо такий приклад: Марія з Львівщини, що має двох-трьох дітей, квартиру, невеличкий бізнес і чоловіка на фронті, і ВПО Олена з Донеччини, що має одну дитину, жодної квартири, машину, віддалену роботу і такого ж чоловіка на фронті. Марія і Олена могли б знайти одна одну в застосунку, заметчитись по цінностям і поглядам на життя, обмінятись домовленостями щодо домашніх обов’язків – і полегшити життя одна одній, своїм дітям і чоловікам. Наприклад, Марія запрошує Олену жити до своєї хати, сама щодня ходить на роботу, а Олена возить дітей до школи-садочку і займається побутом та працює віддалено. На додаток до цього вони ще й підтримують одна одну, коли їхні чоловіки на позиціях.

8. У моїй голові я бачу саме такі розклади, але якщо ми маємо Ганну і Катерину з Києва, які зараз не в ресурсі ходити на побачення і шукати “свою долю”, але хотіли б розділити побутове і економічне навантаження, а по вечорах дивитись разом хороше кіно (наприклад, обидві тащаться за Дені Вільневом), то застосунок допоможе і їм знайти одна одну. Цінності, інтереси, уявлення про комфорт, наявність дітей і тварин, підтримка хобі, смаків і дієт одна одної так само відмічались би в анкеті застосунку.

9. Ще раз нагадаю, що БШУ — це ТИМЧАСОВО і це НЕ ПРО РОМАНТИКУ І СЕКС. Жінки і дівчата продовжують романтичні і сексуальні стосунки в тому форматі, який їх задовольняє, там, де хочуть і можуть. Хоча ходити разом на свінгер-паті їм теж ніщо не заважає (хіба що церква).

10. Історично БШ виник як відповідь на економічні і суспільні реалії кінця XIX сторіччя, але якщо ви думаєте, що побутове і економічне навантаження на людей обох статей в Україні несуттєве, то ви живете не в Україні.

11. Чи є в такого формату життя ризики і небезпеки? Не більше, ніж в інших форматів. Створення культури якогось феномену додає йому суспільної регуляції (як, наприклад, існують культури класичного шлюбу, офісної поведінки, перебування в ресторані і бібліотеці).

12. Чи треба це якось регулювати юридично? До цього я ще не додумалась, от вас і питаю.

13. Сам застосунок — це не комерційний проєкт типу тіндерів і п’юрів. Якщо його час ще не прийшов, то так тому і бути, бо в соціальній сфері ми рухаємось за попитом, а не формуємо його, щоб щось втюхати. Жодних підписок на такий застосунок не може і не має бути.

Якщо ви дочитали аж досі, то висловіть свою думку, будь ласка, чи покращив б такий формат загальний настрій суспільства в Україні?

• Чи можливо і чи потрібно це врегулювати юридично?
• Чи маєте ідеї щодо реалізації, якщо проєкт вам зайшов?
• Чи стали б ви частиною команди, що реалізує такий проект?»

ЩО ДАВ ЗАПИТ ПРО БОСТОНСЬКИЙ ШЛЮБ

Можна сміливо сказати, що 95% відгуків були схвальними – і від жінок, і від чоловіків. При цьому багато людей не прийняли слово «шлюб», навіть бостонський. Коментаторки запропонували слово «компаньйонки», і мені воно здалось ідеальним.

Ми створили групу в фейсбуці «Компаньйонки України», яка за добу приняла більше тисяч жінок з України і світу, вони знайомляться, домовляються про зустрічі і спілкуються. Це дуже різні жінки, цікаві, з різними поглядами і інтересами, спостерігати за ними – чисте задоволення.

Почали розробляти застосунок «Компаньйонки України» – для українок в країні і світі. Це абсолютно жіноче ком’юніті.

ЩО КАЖУТЬ УКРАЇНКИ ПРО ЖІНОЧЕ КОМПАНЬЙОНСТВО

Під дописом Ілони Морган українки залишили сотні коментарів. Ось кілька найбільш типових – подаємо їх без форматування, зберігаючи лексику та емоції, адже вони дуже щирі й важливі:

«Хороша ідея. І зміст її значно глибший. Бо це про довіру, співпрацю і взаємопідтримку, що вплине на суспільство в цілому. А для когось, готовність до нового».

«Компаньонки потрібні в дорослому віці. Особливо зараз, особливо в Україні. Добре було б концентрувати одиноких людей у маленькі спільноти, де можна жити у себе, але тебе підтримає товариш».

«ох, що це буде, коли українки почнуть кучкуватися 🤩🥰»

«Багатьом жінкам потрібна, багато жінок самотужки тягнуть такі навантаження,що не дивно коли в 30+ вже немає ані здоров’я,ані бажання просто жити. Я вже не кажу про життя з радістю».

«Це дуже гарна ідея знайти “товарища по несчастью”, щоб ділити труднощі навпіл. Тільки компаньонки повинні бути відповідальними і чесними одна до одної, щоб не склалось враження, що хтось когось використовує. Успіхів і вдачі».

«Дивно, мене пару тижнів тому відвідала подібна ідея. Але я в Україні і думала про те щоб якось обʼєднати жінок тут. Щоб допомагати одна одній з дітьми, наприклад. Є пенсіонерки які могли б за певну винагороду забирати дітей з садочка, поки мами на роботі. От наприклад, я хотіла піти на роботу збирати дрони, але там повний робочий день ще й у суботу працюють. А у мене дитина в школі до 16 години. Тут би здалася якась помічниця. Якби вона мала кількох таких дітлахів, це було б вигідно і їй і мамам, які працюють».

«Ідея чудова, приєднуюсь до групи. Як раз планувала почати шукати собі компаньйону для життя , бо вік вже поважний, діти далеко».

«Вважаю цю концепцію корисною. Зараз, коли вже не живуть великими родинами, і в умовах війни таке об’єднання може мати великий сенс – як з суто практичної, так і з емоційної точки зору».

«Я не знаю чому саме ви сконцентрували увагу на впо та вдовах, але ж серед інших жінок запит на такий інститут є величезний! Ті, хто вже спробував шлюб і більше не хоче, але воліє мати поряд із собою відповідальну розуміючу людину – таких тисячі! БШ – це максимально гармонійне існування для жінки. Коли вже пройшли часи закоханостей, рожевих шмарклів та кидання себе під ноги нарцисам та абʼюзерам. Це безпечно, це природньо, це корисно для всіх. Я мрію про таке».

КОМПАНЬЙОНКИ – ІДЕЯ, ЯКА ДАВНО НАЗРІЛА

На думку Ілони Морган, ідея компаньйонок не просто викликала цікавість. Її здивувало саме те, наскільки позитивною була реакція. Виходить, що потреба в такому форматі назріла, а от форми для неї не було.

«Компаньйонки» – формат, який підходить всім, навіть консервативним людям. Мій чоловік абсолютно схвалює його, бо ми часто говоримо про дружин і вдів його побратимів і про те, як важко їм в сучасній Україні з багатьох причин, не тільки економічних. Це така форма життя між самотністю і традиційним шлюбом, але повністю самодостатня.

«Компаньйонки України» – продукт сестринства, наших спільних мрій, бажань, потреб в близькості і розумінні. Ми, подруги, зрозуміли, наскільки важливими й цінними жінки можуть бути одна для одної. Ми хочемо говорити жінкам про їхню взаємну цінність, хочемо, щоб жінки вчилися цінувати інших жінок. Ми боремося зі знеціненням, яке нав’язує нам суспільство, і зі стереотипами про те, що жіночої дружби не існує, а жіноча компанія – це серпентарій (цитую знайомого)», – каже Ілона Морган.

Зараз, додає психотерапевтка, вже збирається команда жінок, які починають працювати на волонтерських засадах (що відповідає ідеї взаємодопомоги). «Тож застосунку «Компаньйонки України» – бути, як і жіночому компаньйонству серед українок», – щиро радіє Ілона і ми теж, адже ідея дійсно актуальна і важлива 🙂